Галина ПЛАЧИНДА,
журналістка
Шостого жовтня Комісія з питань найменувань КМДА на своєму засіданні прийняла рішення про перейменування Скверу Чкалова, котрий знаходиться в самісінькому центрі Києва, на Сквер Богдана Ступки.
Як зазначається у протоколі засідання Комісії, рішення таке прийнято, “враховуючи звернення БО “Благодійний фонд “Богдана Ступки” про перейменування Скверу Чкалова на Сквер Богдана Ступки”. Рішення було прийнято практично миттєво.
Все було би нічого, адже Богдан Ступка – один з найяскравіших українських акторів, відомий театральний діяч.
Та справа в тому, що ідею перейменування скверу – ще рік тому – ініціювала потужна команда столичних інтелектуалів, літераторів, учених, митців. Варіант перейменування ні у кого не викликав сумнівів. Сквер має називатися “Письменницький”. Власне, ця неформальна назва скверу прижилася серед киян вже віддавна.
Гадаємо, нема вже тих, хто не знає про багаторічну боротьбу місцевих мешканців проти забудови Чкаловського.
Роками забудовник не полишає надії збудувати практично у сквері так звану “капсульну” висотку. Роками Київрада підіграє забудовнику. Роками тягнуться судові засідання. Роками люд, котрий живе довкола, організовує все нові й нові акції на захист цієї чи не єдиної у середмісті зеленої зони, аби резонанс довкола забудовницького безчинства не спадав.
Ось в такому контексті з’явилася ідея написати лист – і не до столичного начальства, яке лояльно ставиться до беззаконня, яке творять забудовники, а до перших осіб держави.
Так і з’явився лист на ім’я прем’єр-міністра України, про який ми вже писали рік тому.
Нагадаємо коротко його зміст.
“Звернутися до Вас, – написали видатні діячі української культури до прем’єра – змусила загроза знищення скверу імені Валерія Чкалова в історичному центрі столиці (кияни його давно прозвали “письменницьким”), який громада боронить від ненаситних забудовників уже багато років.
Протистояння почалося іще в 2016 році, коли жменька місцевих мешканців повалила паркан будмайданчика, що несподівано виріс практично на території скверу.
Лише розголос, рішучий спротив та налаштованість громадян стояти до останнього на захисті своєї крихітної зеленої зони відпочинку – єдиної, що залишилася на багато довколишніх кварталів, завадили протягом усіх цих років звести тут новомодну нині “капсульну” висотку…
Допустити цього категорично не можна.
І не лише тому, що сквер ім. Чкалова – епіцентр літературно-культурного життя України протягом багатьох десятиліть. Адже довкола розташовані так звані “письменницькі” будинки, серед яких відомий усій країні РОЛІТ, де мешкали В. Сосюра, П. Тичина, М. Стельмах, О. Гончар, А. Малишко, М. Рильський, М. Бажан, Ю. Збанацький, М. Руденко – відомий у всьому світі правозахисник, дисидент, Герой України. Словом, цвіт українського красного письменства. У будинку, що виходить вікнами у сквер, проживає знаменита Ліна Костенко. Тому ці лавочки, ці старезні дерева, які – поки що! – ростуть у сквері, пам’ятають класиків, бо під їхніми розлогими кронами у прямому сенсі творилася українська література.
Сквер необхідно зберегти не лише тому, що в 2025 році він святкуватиме своє століття. Офіційно сучасний Чкаловський сквер існує з 1925 року, коли його було прикрашено фонтаном Термена, яких по всьому місту сьогодні лишилося всього три. Хоча насправді сквер з’явився набагато раніше – його було запроєктовано як єдиний ансамбль разом із Київськими вищими жіночими курсами, збудованими поряд наприкінці ХІХ століття. Дослідники київської історії стверджують: у сквері не росло навіть двох однакових дерев. Вважаємо, доцільно було би в рамках відзначення ювілею одного із найстаріших скверів столиці подумати про створення тут потужного культурно-мистецького простору, а сквер перейменувати на “Письменницький”.
Та передусім сквер необхідно вберегти від знищення, бо, наголосимо ще раз, – це чи не єдиний зелений клаптик серед кам’яних джунглів, на які – за сприяння нинішнього мера й забудовників на кшталт Дениса Москаля – перетворився сьогодні історичний центр Києва. Такі одіозні персони своїм незаконним будівництвом (те, що вже велося й має ось-ось відновитися на місці Чкаловського скверу, порушує всі державні містобудівні норми – тільки сухий перелік порушень зайняв би окрему сторінку) перетворюють столицю європейської держави на маргінальне, провінційне, безперспективне, нецікаве ані для інвесторів, ані для туристів захолустя…
Нагадаємо й імена підписантів:
Іван Дзюба, літературознавець, дисидент радянських часів, Герой України, академік НАН України
Дмитро Павличко, поет, Герой України
Ада Роговцева, акторка театру та кіно, народна артистка УРСР, народна артистка СРСР, Герой України
Євген Станкович, композитор, народний артист УРСР, Герой України
Микола Жулинський, літературознавець, директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, академік НАН України
Олександра Коваль, організаторка Національного книжкового “Форуму видавців у Львові”, директорка Українського інституту книги
Іван Малкович, поет, директор видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
Богдан Бенюк, актор театру і кіно, народний артист України, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
Богдан Горинь, політичний та громадський діяч, дисидент радянських часів
Юрій Щербак, письменник, дипломат, професор, лавреат Літературної премії ім. Юрія Яновського
Марина Зерова, доктор біологічних наук, заслужений діяч науки і техніки України, племінниця Миколи Зерова
Марія Матіос, письменниця, політична діячка, лавреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка
Роман Балаян, кінорежисер, сценарист, лавреат Державної СРСР, народний артист України, дійсний член Національної академії мистецтв України
Павло Мовчан, поет, голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
Любов Голота, поетеса, лавреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка
Володимир Яворівський, письменник, громадсько-політичний діяч, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, член Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України
Василь Шкляр, письменник, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Юлія Литвинець, генеральна директорка Національного художнього музею України
Неля Куковальська, генеральна директорка Національного заповідника “Софія Київська”, заслужений працівник культури України
Михайло Слабошпицький, письменник, видавець, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
Олена Олійник, віце-президентка Національної спілки архітекторів України
Валентина Гончар, дружина письменника, Героя України Олеся Гончара
Раїса Руденко, дружина письменника, Героя України Миколи Руденка
Та ще близько сотні прізвищ видатних діячів української культури…
16 вересня 2020 року, понад рік тому, лист було зареєстровано в Секретаріаті Кабінету Міністрів України та – з резолюцією прем’єр-міністра Д. Шмигаля – надіслано в КМДА, Міністерству культури та інформаційної політики, Міністерству довкілля та природних ресурсів України.
Згодом, за підписом заступника голови КМДА Вячеслава Непопа, з’явилася й відповідь на “лист інтелігенції”. У ній, зокрема, зазначалося: “Станом на сьогоднішній день здійснюється актуалізація та приведення проєкту Генерального пану Києва у відповідність до вихідних даних, актуальних на 01.01.2019 року та змін законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних та інших державних норм, стандартів і планів. Відповідно до статті 21 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, громадському обговоренню підлягають розроблені в установленому порядку проєкти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій. Порядок проведення громадських слухань, врахування громадських інтересів під час розроблення містобудівної документації на місцевому рівні затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 555 від 25.05.2011.
Згідно із законодавством, у друкованих засобах масової інформації (не менш як у двох) та на офіційному сайті Департаменту містобудування та архітектури КМДА будуть опубліковані повідомлення про оприлюднення проєкту документа державного планування та звіту про стратегічну екологічну оцінку і повідомлення про початок процедур розгляду та врахування пропозицій громадськості. У повідомленнях буде зазначена інформація про дату початку та строки здійснення процедури громадських обговорень, дату, час і місце проведення громадських слухань…”
Про ідею перейменування скверу в Письменницький – ні слова. Втім, за рік, що минув, і про громадські слухання щодо розробки та впровадження генерального плану Києва від столичної влади – нічичирк. Відомо лише, що Кличко звільнив керівника КО “Інститут Генплану м. Києва” Сергія Броневицького за зрив роботи по розробці цього основоположного для міста документа…
І ось – ніби грім серед ясного неба – Комісія з питань найменувань приймає рішення про перейменування скверу. Робиться це блискавично. За кілька тижнів. Без жодного обговорення. Без залучення громадськості. І головне – ігноруючи той факт, що інтелігенція столиці давно і однозначно озвучила свою точку зору на те, як має називатися цей знаковий для киян сквер.
У соцмережах піднялося прогнозоване обурення.
Ще до появи цього скандального рішення Комісії КМДА, письменниця Марина Гримич писала на свій сторінці у Фейсбуці:
“Чкаловський сквер – це НЕВІД’ЄМНА ЧАСТИНА так званого “письменницького села”, розташованого в центрі Києва, який МАЄ СТАТИ заповідною історико-культурною зоною.
Навколо нього розташовані три (а по суті чотири) письменницькі будинки: РОЛІТ – перша і друга черги (на розі вул. Богдана Хмельницького і вулиці Михайла Коцюбинського, доба конструктивізму); будинок по вулиці Коцюбинського, 2 (брат “хрещатицького” післявоєнного “стилю київського тортика”); письменницький будинок по вулиці Гончара, 52, з видавництвом (1980-ті).
Рильський, Стельмах, Малишко, Яновський, Гончар, Сосюра, Вінграновський, Ліна Костенко…
А назагал – це кілька сотень визначних і невідомих київрадівській тусні імен, які є історією українського літературного процесу ХХ–ХХІ століття.
У цьому скверику БЕЗ ПЕРЕБІЛЬШЕННЯ варився, тушкувався, пікся, смажився український літературний процес ХХ століття. Українська літературна спільнота (навіть ті, хто тут не жили, а ходили в гості до колег-письменників і у видавництво “Радянський письменник”, який потім став “Українським письменником”) полишила тут свої сліди, відбитки пальців, уривки таємних розмов, чорновики літературних творів, а часом (чого гріха таїти) недопалки і пляшечки з-під алкогольних напоїв.
На цих алейках виростали діти письменників, а вони самі, ставши немічними і нікому не потрібними, кульгали тут, намотуючи круги, ділячись самі з собою своїми спогадами.
КИЇВРАДО! Віддай нам Чкаловський скверик!
Ні – МАНКУРТАМ!
Ми, письменники, їхні діти, внуки, редактори, коректори, – всі, кому не байдужа літературна історія Києва, хочемо тут мати історико-культурну заповідну зону “Київське письменницьке село”, а не вашу огидну забудову…”
Журналістка Галина Плачинда, яка живе поруч зі сквером, розмістила у Фейсбуці: “Богдан Ступка – один із найяскравіших українських акторів, театральних діячів сучасності. Та жив він на вулиці Марії Заньковецької, навпроти свого рідного театру. І було би цілком логічно, аби його іменем була названа площа напроти Театру ім. Франка.
Наш сквер варто перейменувати у Письменницький хоча би із поваги до пам’яті тих українських письменників, поетичне слово котрих було обірване енкаведистською кулею.
А таких в сучасній історії України – сотні.
Будинок РОЛІТ, чиї вікна виходять на сквер, за майже століття свого існування став вмістилищем людських трагедій, зломлених доль і смертей – не лише буквальних, а й творчих.
Обговорюючи проєкт реновації скверу, виникла ідея перенести пам’ятник Валерію Чкалову в Міжнародний аеропорт “Київ” – повітряні ворота столиці, бо попри все, ця мужня людина багато зробила для розвитку усієї світової авіаційної галузі, а на його місце встановити пам’ятник усім знищеним українським письменникам.
Не тут і не зараз мені розповідати про план знищення української інтелігенції як складової знищення усієї України. Частково цей людожерський, імперський план кремлівським терористам вдалося здійснити.
Тому дивно, чому досі наша держава належним чином не артикулювала цього страшного факту. Так і не озвучено першими особами держави тієї простої істини, що, знищивши духовну основу нації, було смертельно поранено її, нації, душу і все, що відбувається сьогодні з нами – це прямі насідки тієї катастрофи. Що перші постріли нинішньої російсько-української війни пролунали під час розстрілів Леся Курбаса, Миколи Куліша, Миколи Зерова, Валер’яна Підмогильного та ще сотень українських діячів на Сандармоху чи під час допитів Володимира Сосюри, Максима Рильського, Андрія Малишка, Григорія Косинки в енкаведистських застінках колишнього Інституту благородних дівиць…
Я звертаюся до Марини Зерової, Євгена Перебийноса, Лесі Яворівської, Марини Гримич та Ігоря Осташа, Андрія Осадчука, Олесі Жулинської, Тараса і Лесі Томенків, Сергія Сингаївського, Тараса Кононенка, ви, діти українських письменників та літераторів, вже маєте власне ім’я і вагу у суспільстві, ви усі – мої сусіди, ми росли усі разом в нашому письменницькому будинку, цей сквер – ваш рідний сквер, і кому як не вам знати страшну історію українського письменства, усієї української інтелігенції, і не тільки знати – а й розповідати про це суспільству. Навіть ось таким чином, навіть посприявши у появі в центрі Києва вимріяного нами мистецько-культурного простору, який буде називатися Сквер письменників.
Попіл розстріляного Відродження стукає у ваші серця, я це знаю…”
Відповідь від “Благодійного фонду “Богдана Ступки” на гостру реакцію соцмереж не забарилася.
“Перейменування скверу імені Валерія Чкалова на сквер імені Богдана Ступки допоможе збереженню цієї історичної локації від можливої забудови, – говорилося в ній, – сквер імені Ступки не суперечить концепції Письменницького скверу, але дає можливість через відоме в світі прізвище, зберегти землю від знищення. Й перетворити сквер на сучасний мистецький хаб, оскільки Фонд зацікавлений у тому, щоб сквер був увічнений у пам’яті Києва, в його історичний топоніміці.
Письменницький сквер – назва деперсоніфікована. Поруч, у РОЛІТі, в різний час жили письменники, проте чи Богдан Ступка не був промоутером і української літератури?
Мені складно уявити, щоб варвари-забудовники прийшли до скверу імені Богдана Ступки з бульдозерами. Наш Фонд робитиме все, щоб у сквері були проведені літературно-мистецькі акції, різні культурні івенти, які утвердять за ним славу письменницької локації за духом.
У рік ювілею актора-легенди важливо було б об’єднати наші зусилля, щоб сквер, який ми любимо як місце сили культури, здобув ім’я видатного діяча української Культури”.
Об’єднувати зусилля – прекрасний заклик, який, на жаль, іде урозріз з діяннями, тому мусимо, все ж, дещо зауважити.
По-перше, голими деклараціями на кшталт “бульдозери забудовників не посміють зайти у сквер Ступки” його не врятуєш. Сумніваємося, що керівництво Фонду взагалі розуміє, яка складна процедура надання охоронного статусу скверу – котрий єдиний може убезпечити його від забудови. І яку, крок за кроком, рік за роком, – проходять люди, які захищають сквер.
По-друге, у “листі інтелігенції” вже містилася пропозиція створення культурно-мистецького простору в сквері, і, на відміну від теоретичних заяв керівництва Фонду, ініціаторами ідеї вже розроблено проєкт такого простору, який в скорому часі буде представлено громадськості.
По-третє, славні ювілеї нещодавно відзначили також і видатні мешканці РОЛІТу. Приміром, минулого року відзначалося століття Героя України, засновника Української Гельсінської Групи, письменника, філософа, перекладача, політв’язня, котрий 12 років провів у радянських таборах суворого режиму на засланні, без перебільшення – одного з тих, кого ми звемо “совістю нації” – Миколи Руденка. Прізвище його вдови, уже, на жаль, покійної, також серед підписантів листа з прохання про перейменування скверу на Письменницький.
Небажання представниками Фонду Ступки враховувати настрої людей, котрі мешкають довкола скверу, призводить до напруги та конфліктів. Тому вже й на рекламних конструкціях, виставлених у сквері, з яких агітують за перейменування у сквер Ступки, чорною фарбою хтось написав ПРОТИ.
Так стається, коли до думки громадськості не прислуховуються. Тож сподіваємося, саме думка громади стане визначальною у дискусії, чиє ж ім’я має носити багатостраждальний сквер у центрі міста.
Нині триває обговорення проєкту рішення, вже прийнятого Комісією з найменувань і переданого в Київраду, про перейменування Скверу ім. Чкалова на Сквер Ступки.
Ми публікуємо QR-код, зісканувавши який, ви відразу можете перейти на сторінку обговорення і проголосувати так, як велить вам серце.
Анатолій Збанацький, член Комісії з питань найменувань КМДА, завідувач відділу “Київ періоду новітньої історії” Музею історії Києва, прокоментував нашій газеті ситуацію довкола перейменування скверу: “Не так давно вже була спроба перейменувати цей сквер на честь загиблого білоруського журналіста Павла Шеремета. Проте тоді мені вдалося переконати Комісію з питань найменувань у тому, що цей сквер повинен називатися ім’ям відомого українського письменника. Але Спілка письменників України повелася абсолютно пасивно. Результат – з’явилися нові недоречні пропозиції. Богдан Ступка – геніальний актор, гордість України. СКВЕР НА ЙОГО ЧЕСТЬ МАЄ БУТИ, АЛЕ НЕ ТУТ. Письменницький сквер – це саме те, що треба…”
Відповідаючи на запитання, чи можна зараз громадськості подати свою, альтернативну пропозицію про перейменування скверу на “Письменницький”, Анатолій Григорович зауважив: “Механізм перейменування – довготривалий процес. Спочатку Комісія вирішує, чи можна розпочати процес перейменування. Якщо вона більшістю голосів каже “ні”, розгляд питання припиняється. Коли ж Комісія погоджується, то починається громадське обговорення. Якщо пропозиція підтримується громадськістю, то питання знову повертається на розгляд Комісії. Проте це вже формальна справа. Хоча у випадку кандидатури Шеремета, яка вже пройшла через громадське обговорення і отримала схвалення, комісія проголосувала “проти” і питання остаточно було зняте з порядку денного. Що стосується кандидатури Богдана Ступки, то попередній розгляд справи вже відбувся. Зараз громадське обговорення… Коли йшло голосування, жодної пропозиції щодо письменників внесено не було. Зважаючи на це, я особисто вважав, що це далеко не найгірший варіант. Тепер, знаючи, що є пропозиція назвати цей сквер ПИСЬМЕННИЦЬКИЙ, я її абсолютно підтримую. ЦЕ НАЙКРАЩИЙ ВАРІАНТ.
Практично все залежить від думки громадськості Києва. Дуже важливе електронне голосування. Кожний зі свого комп’ютера може проголосувати. Це буде враховано і вплине на прийняття рішення, яке остаточно приймуть депутати Київради. Отже, треба агітувати людей прийняти правильне рішення. Я з дитинства пам’ятаю, що і будинок люди завжди називали письменницьким, Поруч сквер ім. Олеся Гончара. Там взагалі чотири письменницькі будинки, побудовані в різні роки. Так що все логічно. Треба розповісти людям, як правильно голосувати з комп’ютера”.
Секретар Комісії з найменувань Ярослав Шибанов у розмові з нами зауважив, що ініціаторам перейменування скверу – представникам Фонду Богдана Ступки, було, цитуємо Ярослава Миколайовича, “принципово перейменувати саме цей київський сквер”. Нам дещо незрозуміла така “принциповість”, адже в Києві безліч безіменних скверів, які можна було би назвати на честь великого актора, не створюючи конфлікту ситуацію на рівному місті.
Редакція надіслала також інформаційний запит директору Департаменту комунікацій КМДА і члену Комісії найменувань Роману Лелюку, попрохавши пояснити, чому члени Комісії ще до свого голосування не спробували переконати ініціаторів поступитися своїми принципами та розглянути можливість будь-якого іншого парку чи скверу на честь Богдана Сильвестровича.
На момент верстки номера відповіді на наш запит не надійшло.
А поки – електронне голосування за перейменування скверу триватиме до середини грудня.
За цей час громада столиці підготує та передасть на розгляд Комісії про перейменування скверу тим іменем, яким віддавна називають цей сквер кияни – ПИСЬМЕННИЦЬКИМ.
