Галина ДАЦЮК,
журналістка
Анатолій ЛУКАЩУК,
історик
21 жовтня 1947 р. о 2-й годині ночі, згідно з таємним наказом № 00430 Держбезпеки СРСР “Про виселення сімей засуджених, убитих, активних націоналістів та бандитів, що перебувають на нелегальному становищі, з території західних областей України” в семи західних областях України розпочалася депортаційна операція “Захід”, в результаті якої насильно було депортовано до Сибіру та Казахстану 26 тис. 332 сім’ї – 77 тис. 791 особу. Із них – 18 тис. 866 чоловіків, 35 тис. 685 жінок та 23 тис. 240 дітей до 15ти років.
Серед виселених – сім’я зв’язкової ОУН Василини Карпецької.
Василині виповнилося лише 17, проте в очах старшого оперуповноваженого у Вінницькій області Дружиніна вона була небезпечною злочинницею, і майору хотілося покарати її якнайсуворіше. 9 травня 1946 р., розглянувши отримані матеріали про “злочинну” діяльність Карпецької Василини, 1929 р. н., уродженки Кордишева, освіченої, українки, він знайшов, що “будучи вороже налаштованою до радянської влади”, у грудні 1943 р. вона була залучена в ОУН і під псевдо “Маруся” працювала станичною зв’язковою, мала тісні зв’язки з членами ОУН “Неля” та Улита і “отриману пошту банд УПА скеровувала домовленим адресатам”, – за що Василину піддати арешту.
Карпецька В. В. підозрювалася у “злочинах, передбачених статтями 54І “а” і 54ІІ КК УРСР”, і майор Дружинін постановив запобіжним заходом їй вибрати утримання під вартою. 21 травня Василину арештували. У заповненій анкеті арештованої читаємо, що її сім’я складається з мами Калини, 1907 р. н., брата Петра, 1933 р. н., сестер Віри, 1931 р. н., і Ольги, 1944 р. н., якій на момент арешту Василини виповнилося 2 роки.
Зі словесного портрета дізнаємося, що Василина – невисока, повна, темнорусява, кароока, з високим чолом. Анкету зі слів арештованої заповнив начальник кременецької слідчої групи Філіпов, вона підписала:
22 травня 1946 р., на Миколи Весняного, лейтенант Шумського РВ МДБ Горбачов описав майно арештованої Карпецької В. В.: хата дерев’яна, клуня, двоє коней, корова, вівця, порося, – і взяв з матері гарантійну розписку органам НКДБ, що все описане майно Калина Іванівна зобов’язується зберігати до особливого розпорядження органів МДБ.
На першому допиті Василина розповіла, що “батько, Карпецький Віталій Герасимович, навесні 1944 р. військами Червоної армії вбитий на полі, чому – не відомо”… Сказала, що нікого з членів ОУН, УПА, їхніх посібників вона не знає. Із жінок станичної кордишівської ОУН і дівчат станичної організації “Юнка” теж нікого не знає. (…)
На наступних допитах вона вже розповідала, що в ОУН вступила у грудні 1943 р., має псевдо “Маруся”. “Трапилось це так. Пізно ввечері – ми вже спали, до нашої хати підійшли два озброєних вояки УПА, постукали у вікно і в категоричній формі сказали відчинити. Зайшовши в хату, вояки спитали у мами про мене. Мама показала, де я, і вони сказали мені одягтися та вийти. Вояк УПА Дацюк Федір почав вести зі мною розмову: “Щоб Україні стати Самостійною Державою, сам народ повсюди, в кожному селі, створює станичні ОУН, готує все необхідне, і в нас вже є багаточисельна УПА. Але щоб здобути Державу, ви зобов’язані нам допомагати. Іншими словами, будеш працювати зв’язковою по селу Кордишів”.
Він додав, що до мене завтра прийдуть дві жінки, з якими я зобов’язана домовитись, кому і куди треба доправляти пошту ОУН і УПА, причому сказав, що пошту буде приносити незнайома на псевдо “Неля”, а я повинна передавати Улиті, повуличному – Тарасишиній.
Через добу до мене зайшли “Неля” і Улита. Улита побесідувала зі мною по питаннях Самостійної України, сказала, що нам – зараз або ніколи – треба міцно працювати і дотримуватись найсуворішої конспірації. І дала мені організаційне псевдо “Маруся”.
Улита пояснила, що я буду зв’язковою по селу Кордишів, що “Неля” буде приносити до мене пошту ОУН і УПА, а я зобов’язана негайно доставляти її далі. Улита додала, що вдома не перебуває, я можу зустрітися з нею тільки в хатах Калининого Петра і Оксейкового Петра.
Отримавши вказівку, я почала працювала зв’язковою, передавала пошту до листопада 1944 р., а тоді захворіла на тиф і діяльність припинила. Після хвороби “Неля” і Улита зв’язків зі мною не відновили.
Що стосується Дацюка Федора, то він із своїм однодумцем Скибіцьким Харитоном були знайдені 1944 р. в криївці. Федір застрілився під час затримання, а Харитона арештували і відправили в Сибір.
Улита, років 26, середнього зросту, шатенка, підстрижена, швидко рухається, одягається зі смаком, носить чоботи і черевики. Перебуває на нелегальному становищі. Останній раз я зустрічалася з нею восени 1945 р. в церкві села Кордишів.
“Неля”, дівчина років 20, маленька, повна, темнорусява, мова повільна, носить чоботи. Останній раз вона була в мене в листопаді 1944 р., і більше ми не зустрічалися.
На кожному грипсі, які я отримувала і відправляла адресатам, були вказані імена, але я вже не пригадаю їх.
Перебувала на нелегальному становищі, бо органи НКДБ почали арештовувати в селі дівчат, а ці дівчата, як члени станичної ОУН, мене знали… Тож я переховувалась аж до моменту затримання”.
Начальник Кременецької слідчої групи Філіпов, “розглянувши матеріали слідчої справи № 3493 і прийнявши до уваги, що Карпецька В. В. достатньо викривається в тому, що була членом ОУН з грудня 1943 р. під псевдонімом “Маруся”, – постановив притягнути її в якості обвинуваченої за статтями 54І “а” і 54ІІ КК, про що оголосити під розписку”.
У липні 1946 р. починаються допити вже в слідчому ізоляторі Кременецької тюрми, під час яких Василина визнала себе винною в тому, що 1943 р. була втягнута в ОУН Дацюком Федором, чотири рази отримувала таємну ОУНівську пошту від “Нелі” і відносила її до Улити. А потім захворіла на тиф і з того часу ніякої роботи в ОУН не проводила, псевдо не мала.
“У протоколі допиту від 7 травня 1946 р., було зачитано, що моє псевдо “Маруся”, але я такого свідчення не давала. Коли при підписуванні протоколу допиту я заявила, що свідчень про псевдо “Маруся” не давала, слідчий прикрикнув на мене і звелів підписати протокол допиту”…
14 березня 1946 р. старший оперуповноважений Шумського РВ МДБ лейтенант Шарапов допитав затриману Яцюк Галину, яка розповіла: “Мені особисто відомо, що господарчою ОУН по селі Кордишів є Пугач Людмила, допомагають їй Шергей Ганна, Липка Галина, Дацюк Тетяна, Пархомюк Євдокія – жительки села, а Карпецька Василина являється керівницею зв’язку, бо за її завданням сама носила пошту ОУН в Голибіси до Швець Ганни. Я сама у вересні 1945 р. перестала працювати зв’язковою, бо не мала взуття, а Карпецька все ще працювала”.
Проти Василини свідчила Рижук Ганна: “Так, громадянку Карпецьку Василину я добре знаю як свою подругу. У нас в селі існувала ОУН, станичною якої була Бабій Улита (“Сніжинка”). Членом організації була Карпецька В. В., на псевдо “Зоря”, вона носила грипси до “Сніжинки”, а коли не було “Сніжинки”, то до станичного Пилипчука Івана (“Тарас”), вбитий взимку 1946 р.
Якось Карпецька сказала мені піти до млина і взяти там борошно за розпорядженням станичного ОУН для УПА. Ми разом сходили до млина, отримали борошно і винесли його на греблю. Василина з мішками залишилась чекати підводу, а я пішла додому.
У січні 1946 р. я прийшла з повинною в Шумський райвідділ МВС. Пригадую, у лютому 1946 р., перед виборами до Верховної Ради СРСР, у Шумську на базарі, я зустріла Василину і запитала, що вона тут робить. Вона відповіла, що носила грипс у Круголець. Взимку 1945 р. вона особисто давала мені завдання збирати харчі для УПА”.
12 серпня була влаштована очна ставка між Василиною і Ганною, на якій Ганна повторила свої покази, проте Василина не підтвердила їх. (“Псевдо мені ніхто не давав, всього я отримала і передала Улиті 4 грипси, заперечую свідчення Рижук Г. Ф., що нібито я носила пошту в Круголець і давала завдання збирати для УПА продукти, цього не було”).
“У зв’язку з тим, що Карпецькій В. В. зовсім не пред’явлено звинувачення і по справі необхідні подальші слідчі дії”, начальник Кременецької слідчої групи УМДБ Філіпов постановив: “справу № 3493 звинуваченої за статтями 54І “а” і 54ІІ КК УРСР Карпецької прийняти до свого виробництва”… У руках Філіпова слідство стало рухатися блискавично.
Лікаркою Сконцовою під час медичного огляду було встановлено, що Карпецька В. В. народилась не 1929 р., а нібито 1925 р. “Допитана заявила, що документів про рік народження не має, дата, 1929, їй відома зі слів померлого батька, і що на цій даті вона не наполягає”. (Згідно з церковними сповідальними відомостями, “Карпецька Васса народилася 28.VІІІ.1927 р.”. – Авт.). Але слідчі для солідності спеціально збільшували вік “бандиток”, які насправді були неповнолітніми дівчатками…
12 серпня 1946 р. було складено протокол про завершення слідства. “Визнавши попереднє слідство по справі закінченим, а добуті дані достатні для засідання суду, керуючись ст. 200 КПК”, лейтенант Філіпов оголосив про це звинуваченій Карпецькій В. В. і пред’явив для ознайомлення все виробництво по справі. Вона так і не погодилася зі свідченнями проти неї Рижук Г. Ф.
Обвинувачувальний висновок до слідчої справи № 3403 свідчить, що “21 травня 1946 р. Шумським РВ МДБ Тернопільської області за приналежність до ОУН була заарештована і притягнута до кримінальної відповідальності Карпецька В. В. Слідством встановлено, що у грудні 1943 р. членом ОУН Дацюком Федором вона завербована в ОУН, мала псевдо “Маруся” і “Зоря”, виконувала обов’язки зв’язкової станичної ОУН, збирала продукти для бандитів УПА. Будучи допитаною, винною себе визнала, але заперечує псевдоніми і збір продуктів для УПА. Одначе у скоєному злочині повністю викривається показами свідків Яцюк Г. І., Рижук Г. Ф. і очною ставкою з Рижук”.
Слідчу справу № 3498 у звинуваченні Карпецької В. В. направили Військовому Прокуророві ВМВС для передачі по підсудності. Заарештована увесь час утримувалася під вартою у внутрішній в’язниці УМДБ м. Кременець.
2 вересня 1946 р. у Чорткові ВТ ВМДБ Тернопільської обл. у складі Горячєва, Шушкова і Цукермана на підготовчому засіданні розглянув справу у звинуваченні Карпецької В. В. за ст. ст. 54І “а” і 54ІІ КК УРСР. і передав висновок до суду.
20 вересня 1946 року ВТ ВМДБ Тернопільської обл. у складі Арсеньєва, червоноармійців Левченка і Коровкіна у Кременці в закритому судовому засіданні, куди заарештовану доставили під конвоєм, без прокурора і захисту розглянув справу в обвинуваченні Карпецької В. В. за ст. ст. 54І “а” і 54ІІ КК УРСР. Головуючий оголосив обвинувачувальний висновок, роз’яснив підсудній, в чому вона звинувачується, і запитав, чи визнає себе винною.
Підсудна відповіла, що суть справи їй зрозуміла, але винною себе в пред’явленому звинуваченні не визнає і свідчить, що в ОУН не перебувала і зв’язку з УПА не мала. “Так, я підтверджую, що протокол записаний з моїх слів, але я говорила слідчому неправду, так як боялася, що на допиті мене будуть бити, тому обмовила сама себе”. Головуючий оголосив судове слідство завершеним.
20 вересня 1946 р. ВТ ВМВС Тернопільської обл. визнав Карпецьку В. В. винною у зраді Батьківщині, що передбачено статтями 54І “а” і 54ІІ КК УРСР і присудив: “піддати позбавленню волі у ВТТ терміном на 10 років без поразки в правах, попередивши, що вирок може бути оскаржений у ВТ округу протягом 5 днів”.
Василина написала касаційну скаргу. “До ВТ Українського округу. Військовий Трибунал засудив мене за брехливими словами свідка Рижук Ганни. Я неправдивого свідчення не підтверджую і винною себе перед совітською владою не почуваю. Отож прошу ВТ Українського округу ще раз розглянути мою справу. 22 вересня 1946 р., Карпецька В. В.”.
5 листопада 1946 р. ВТ ВМВС Українського округу у складі Адиліна, Рижкова, Котлярова, розглянув касаційну скаргу на вирок ВТ ВМВС Тернопільської обл. від 20 вересня 1946 р. у справі Карпецької Василини. “У касаційній скарзі засуджена посилається на те, що свідок Рижук її обмовила і просить про перегляд справи. Не знаходячи підстав для відміни чи зміни вироку, ВТ визначив вирок залишити в силі, а касаційну скаргу як необґрунтовану залишити без наслідків.
Через 9 років, 17 жовтня 1955 р., вже після смерті “вождя”, співробітниця УМЮ по Тернопільській області Негодіна, розглянувши архівну справу № 848 на засуджену Карпецьку В. В., теж визнала вирок ВТ “справедливим”. “Вина Карпецької матеріалами справи доведена, злочин кваліфікований правильно, міра покарання вибрана у відповідності з вчиненим. На підставі викладеного, вважала б вирок ВТ ВМВС Тернопільської обл. від 20 вересня 1946 р. по справі Карпецької В. В. залишити без змін”.
Василина відбувала термін покарання у ВТТ Мордовії, а кадебісти, тим часом, взялися за її родину. 17 вересня 1947 р. співробітник МДБ Рязанської обл. лейтенант Семьонов, розглянувши наявні матеріали в Шумському РВ МДБ Тернопільської області про “злочинну діяльність активної учасниці ОУН Карпецької В. В”, постановив на сім’ю “зрадниці Батьківщини” завести облікову справу і направити її на розгляд в УМДБ Тернопільської області.
23 вересня 1947 р. співробітник УМДБ по Тернопільській області Нурхатов підписав постанову, згідно з якою “вважав би сім’ю Карпецької В. В. відповідно до наказу МДБ СРСР від 21 серпня 1947 р. виселити у віддалені місця Радянського Союзу, майно конфіскувати”.
4 жовтня 1947 р. співробітник управління 2Н МДБ УРСР майор Карєв, розглянувши облікову справу № 7324, знайшов, що вона оформлена у відповідності і підлягає спрямуванню на особливу нараду МДБ СРСР.
21 жовтня 1947 р., особливо таємно. Сім’я бандитки ОУН, засудженої Карпецької В. В., у складі матері Калини, 1907 р. н., сестри Віри, 1931 р., брата Петра, 1933 р., сестри Ольги, 1941 р., вислана до ст. Усяти Томської залізниці, ешелон № 20049. Начальник конвою мол. лейт. Куриленко, в/ч 7529.
Сім’ю Карпецьких, разом із тисячами волинських родин в один день повантажили у товарняки і повезли в Сибір, без суду і слідства – лише за постановою особливої наради МДБ СРСР. Усі репресовані – від найменших писклят до дев’яностолітніх, звинувачувалися в тому, що “знали про участь рідних в банді ОУН і не заявили”, що відтак самі є “бандитами ОУН”.
Пунктами призначення їхнього спецпоселення були холодні і голі казахські степи або Північ. Їхали місяцями, померлих у дорозі конвой викидав з поїздів. По прибутті, самим потрібно було збудувати якесь житло. Ложками люди рили мерзлу землю, щоб сховатися у ямах від вітрів і морозів. Люди не мали що їсти, дуже хворіли і гинули. Через багато років, після звільнення, повернувшись у рідне село, спецпереселенці застали зруйновані або зайняті кимось домівки, а при владі – тих же слідчих, прокурорів, начальників, які колись відправили їх до Сибіру, а тепер нізащо не хотіли прописувати на батьківщині.
Сім’ю Карпецьких – матір із трьома дітьми, етапували на спецпоселення в Осінники Кемеровської області, в трест “Молотвугілля”. “Я, Карпецька Калина, 1907 р. н., українка, уродженка с. Голибіси Шумського рну Тернопільської обл. У 18 років вийшла заміж в с. Кордишів і там проживала, поки мене 21 жовтня 1947 р. не переселили за наказом в Кемеровську обл. Тут, в молочноовочевому радгоспі, я працювала свинаркою до 1950 р. Захворіла і через хворобу розрахувалась. В ногах маю хроматизм і працювати не можу, живу на утриманні сина і доньки. 19.ІІ.1954 р.”.
Писала прохання про помилування на ім’я Голови Президії Верховної Ради СРСР К. Ворошилова. “Благально прошу, вислухайте мою просьбу, про що я розповім чесно як радянська громадянка. 1946 р. моя дочка Василина була засуджена з позбавленням волі терміном на 10 років, мене ж разом з трьома маленькими дітьми переселили в 1947 р. в Кемеровську обл. і взяли на спецоблік. 1954 р. дочка була звільнена з ув’язнення і проживає зі мною. Живемо добре. Прохання тільки в тому, що і я, і вся моя сім’я нічим не винні, дочка моя Василина відбула велике покарання і вину свою спокутувала. Дозвольте зняти мою сім’ю із спеціального обліку, щоб я мала право на виїзд з Осінників в інші місцевості країни. Прохачка К. Карпецька, 19 лютого 1955 р.
“Виставлені мотиви не є підставою до відміни спецпоселення, тому в клопотанні Карпецькій Калині відмовити”, – виніс вердикт старший оперуповноважений спецвідділу УМДБ Тернопільської області капітан Чорнодуб.
Закинуті у чужу землю, безправні, вони бідували. Про це згадуватимуть одним словом: “Настраждались…” Багато зізнавалися, що найбільше мучили серце розписки зі словом “навічно”.
“У відповідності до постанови Ради Міністрів Карпецький Петро, як член сім’ї учасниці банди ОУН, переселений 21 жовтня 1947 р. терміном навічно в Осінники Кемеровської області без права виїзду до попереднього місця проживання. Ст. лт Ліханов, 18 травня 1951 р”.
“Я, пом. коменданта спецкомендатури ВС лейтенант Вагін, розглянув матеріали особової справи на спецпоселенця “ОУН” Карпецького Петра, враховуючи, що на момент виселення він не досягнув шістнадцятилітнього віку, і керуючись наказом МВС СРСР № 0126 від 1 квітня 1953 р., вважав би: Карпецького від спецпоселення звільнити без права проживання в Тернопільській обл.”.
“Мені, спецпоселенцю Карпецькому Петру, оголошено, що я від спецпоселення звільнений без права проживання в Тернопільській обл. Мені також оголошено, що належне мені майно поверненню не підлягає, 22 травня 1958 р.”.
Відбувши термін покарання в Мордовській АРСР, ст. Потьма, і звільнившись 10 серпня 1954 р., Василина виїхала до родини. “По звільненню я вибрала місце проживання в Осінниках Кемеровської обл., за місцем спецпоселення моїх рідних, які 21 жовтня в 1947 р. були виселені за мій злочин”. Замість паспорта їй видали довідку в тому, що “Карпецька В. В., українка, засуджена ВТ ВМВС Тернопільської обл. 1946. р., відбула покарання в місцях ув’язнення МВС, звільнена і прямує в м. Осінники, до ст. Новокузнецьк Томської залізниці. Заст. начальника табору Котов”.
22 жовтня 1954 р. в Осінниках пом. коменданта спецкомендатури лейтенант Вагін, “розглянувши матеріали на прибулу із ВТТ Карпецьку В. В., знайшов, що як учасниця банди ОУН вона була засуджена ВТ до 10 років ВТТ. 10 серпня 1954 р. звільнена із ВТТ і прибула на проживання до своїх родичів, вважав би Карпецьку В. В. взяти на спецпоселення за політобліком: “ОУН””.
10 січня 1955 р. лнт Харитонов видав Василині довідку про те, що як учасниця банди ОУН вона переселена на спеціальне поселення терміном навічно, без права виїзду на Тернопільщину.
“Я попереджена, що у випадку порушення встановлених для спецпоселенців режимних вимог і громадського порядку в місцях поселення і на виробництві, нестиму відповідальність в адміністративному або кримінальному порядку. Карпецька”.
Але людські почуття проростають і в сибірській мерзлоті. 26 травня 1956 р. сестра Василини Віра вийшла заміж за Григорія Заїмчука, земляка, уродженця сусіднього села Биківці, “члена сім’ї учасника банди ОУН”. Після одруження взяла прізвище чоловіка Заїмчук і стала членкинею його родини.
30 липня 1956 р. лейтенант Тєхов, розглянувши матеріали на спецпоселенку Карпецьку Віру, знайшов, що вона вийшла заміж за колишнього поселенця Заїмчука Григорія, який перебував на спецпоселенні і 19.04.1956 р. від висилки звільнений. Враховуючи, що згідно з наказом звільненню від спецпоселення підлягають члени сім’ї Заїмчука Г. С., вважав би: Карпецьку Віру від спецпоселення звільнити. Особові облікові справи надіслати в І спецвідділ УМВС Тернопільської обл. для приєднання до архівної справи”.
У березні 1960 р., без права жити на Тернопільщині, зі спецпоселення було звільнено Карпецьку Калину з дітьми Ольгою і Петром.
1961 р. звільнили Василину. “Мені, Карпецькій Василині, оголошено, що із спецпоселення я звільнена. Мені роз’яснено, що зняті з мене обмеження по спецпоселенню не дають мені права повернути конфісковане майно”.
Карпецька Василина реабілітована 3 червня 1993 р. Перед цим реабілітували її родину. “Беручи до уваги, що ніхто з вищевказаних осіб засуджений не був, а мало місце їхнє адміністративне виселення, проведене позасудовими органами, дії яких Законом України від 17.04.1991 р. “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” визнані незаконними, – вважаю виселення 1947 р. із села Кордишів Карпецьких: Калини, Віри, Петра, Ольги – незаконним, а їх реабілітованими. Співробітник відділу УВС Тернопільської області Міхул.
P. S. Василина вийшла заміж за Феофана Страчука, спецпоселенця, уродженця села Биківці, і залишилися жити в м. Осінники Кемеровської обл. Петро проживатиме на Миколаївщині. Сестри – Віра з чоловіком Григорієм і Ольга – житимуть у Кривому Розі Дніпропетровської обл. Коло них проживатиме і мама Калина Іванівна, яка заповість поховати її в Кордишеві, біля чоловіка Віталія Герасимовича Карпецького, (розстріляного енкаведистами на своєму полі). Мамин заповіт діти виконають. На похороні Калини в Кордишеві люди дивувалися: “Боже, як здалека везли її на батьківщину!”
У публікації використані матеріали архівних справ:
Архів УСБУ в Тернопільській області. – Ф. 7(Р). – Спр. 10349П. – 48 арк.
Архів УМВС України в Тернопільській області. – Ф. 47. – Спр.1132. – 83 арк.
