Дзвони Валерія Франчука

Едуард ОВЧАРЕНКО
Вже багато років поспіль наприкінці листопада просвітянин, народний художник України, лавреат Шевченківської премії Валерій Франчук організовує виставки своїх робіт, присвячені найбільшій українській трагедії – Голодомору 1932–1933 років. Цього року вона відкрилася в Муніципальній галереї мистецтв Деснянського району столиці.

– Далеко не перший рік знаю Валерія Франчука, – зазначила дослідниця Голодомору в Україні Леся Онишко. – Ми познайомилися, коли я тільки починала працювати в Національному музеї Голодомору-геноциду. Тоді вперше відкрила для себе Франчука як художника, як людину, а ще познайомилася з його чудесною родиною.
Відкриваємо виставку “Розгойдані дзвони пам’яті”, автором якої є пан Валерій. Над цим проєктом художник працює понад 30 років. Кожна робота по-своєму унікальна. Натхненником проєкту стала мама художника – Марія Кобилянська-Франчук, яка народилася в 1918 році і пам’ятала ті страшні сторінки нашої історії, пережила всі три голодомори. Валерій слухав мамині розповіді, і в його уяві народжувалися ті жахливі картини, які він потім переніс на полотна. Митець зобразив не лише ті страшні події, а й невмирущу здатність українців виживати в таких умовах. Ці картини надзвичайно трагічні, але, водночас, життєстверджуючі.
Окрім виставки, ми презентуємо інтернет-архів епохи Голодомору. Він відкривається циклом робіт Валерія Франчука “Розгойдані дзвони пам’яті”. Цей архів слугуватиме мистецькою ілюстрацією до періоду Голодомору. Ідея такого архіву виникла ще п’ять років тому. Його мета – створити в Інтернеті платформу і зібрати максимально повну інформацію про голодомори. Оприлюднюватимемо тут у цифровому вигляді документи, що стосуються того періоду, картографічні твори, світлини, кінодокументи, твори мистецтва.
– Господь Бог поклав на мої плечі ношу, яку я намагаюся нести всі ці роки, щоб ми пам’ятали про мільйони людей, які загинули від голодної смерті, – зізнається Валерій Франчук. – Це те, що тримає мене на землі і дає можливість йти далі. Моя дружина Поліна, яка сама є чудовою художницею, поетесою, архітекторкою, жертовно віддала свої сили, здоров’я, аби я зміг зробити те, що сьогодні представлено на виставці. Присвятив цій темі більше двохсот картин – живопис, графіка, скульптура. Це праця, яка не має ні початку, ні кінця. Хочу за допомогою цих картин розгойдати дзвони наших сердець. Залишилося мало свідків тих подій. Дуже радий, що встиг зафільмувати спогади моєї мами. Вона згадала прізвища понад 100 людей з нашого села, які загинули під час Голодомору.
Керівник управління культури Деснянського району Києва Ігор Закомірний нагадав, що ця трагедія торкнулася практично кожної української родини. Його мати 1938 року народження. У неї на спині залишилися сліди того, як били нагайками за три колоски. Щоразу згадуємо про той період із жалем і сумом. А нове покоління намагаємося виховати так, щоб подібне ніколи не повторилося. Бетховен говорив, що у людини, крім таланту, повинна бути любов до праці. Саме таку любов можна побачити в картинах Валерія Франчука.
Вчений секретар правління Товариства “Знання” України Василь Василашко згадав про те, як скидали з церкви дзвони в його рідному селі. А полотна Валерія Франчука назвав найголоснішим мовчанням померлих від голодоморів. Він пишається своїм земляком, який із низин дійшов до самих вершин творчості. Закарбував цю трагедію в своїх роботах-притчах, щоб люди завжди знали і пам’ятали про ті жахливі події. Маємо давати відсіч всім, хто хоче “визволити” нас від нас самих, від України. А щоб більше ніколи не допустити голодоморів на нашій землі, ми повинні бути єдиними.
Доктор філософських наук, професорка Людмила Гриневич наголосила, що Валерій Франчук – не лише художник, а й філософ. Продовжила розмову про вже згадуваний інтернет-архів, що є науковим ресурсом, який становитиме цінність для освітян. Коли вони торкатимуться проблеми Голодомору, то матимуть під рукою матеріал, щоб розповісти дітям про перед­умови, перебіг і наслідки того страшного лиха. Протягом багатьох десятиліть архіви були закриті, всіх, хто намагався донести правду про Голодомор, жорстоко переслідували. Створювалася картина перевернутої реальності, аби переконати майбутні покоління в тому, що 20-30-ті роки були світлими й оптимістичними. Проте було багато правдивих публікацій за кордоном, а в 90-х вони почали з’являтися і в Україні. Поступово науковці дійшли до рівня узагальнень. Нові праці показують геноцидну суть Голодомору. Якщо по всьому Радянському Союзу працювала комуністична репресивна система, то в Україні – ще й імперська, і Голодомор був геноцидом українського народу.
Письменниця та журналістка Наталя Дзюбенко-Мейс згадала про те, як її чоловік Джеймс Мейс високо цінував творчість Валерія Франчука. Показала світлину з відкриття виставки “Розгойдані дзвони пам’яті” 1993 року. Тоді Джеймс був вражений побаченим. І сьогодні пані Наталя відчуває, що між її творчістю та творчістю Франчука відбувається невидимий діалог. Образи деяких її робіт ніби списані з полотен пана Валерія. Вражають його твори, присвячені Григорію Сковороді. Саме роботами сковородинівського циклу оформлена книжка Н. Дзюбенко-Мейс, за яку вона отримала Народну Шевченківську премію. Зізналася, що закохана в нові роботи Франчука, які називає ангелами. Згадала про дружину Валерія Олександровича – Поліну, яка з перших днів знайомства вразила її високим інтелектом і до якої вона ставиться немов до старшої сестри. Також Наталя Дзюбенко-Мейс прочитала свої вірші.
На заході відбувся невеликий концерт за участю народної артистки України Світлани Мирводи та Сергія Файфури.
Наступного дня відкрили ще одну виставку Валерія Франчука, присвячену річниці Голодомору-геноциду. Цього разу – в Національному музеї літератури України. Тут, крім робіт митця, представлені наукові та історичні праці з питань Голодомору, художні твори про страшну трагедію, видані як в Україні, так і за кордоном.
У рамках цієї виставки провели літературно-мистецьку акцію “Запали свічку пам’яті”, до участі в якій запросили курсантів військових вишів. Розпочався захід із виступів студентів Національного університету театру, кіно та телебачення, які виконали оповідання Лесі Українки та твори українських письменників, присвячені темі голодоморів. Валерій Франчук розповів про витоки своєї творчості та чому тема Голодомору стала однією з визначальних у його житті, прочитав свої вірші. Власними враженнями від творчості художника поділилися наукова співробітниця Національного музею літератури України Галина Болотова та поетеса, художниця, журналістка Валентина Давиденко.
Присутні мали змогу побачити невеликий фільм (режисерка – дочка митця Марія Франчук), де про ті жахливі роки розповіла мати Валерія Франчука, 94-літня Марія Кобилянська-Франчук. Кожен отримав репродукцію картини художника “Сад любові”. А завершився захід тужливою “Мелодією” Мирослава Скорика.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment