КОМЕНТУЮТЬ:

Марія МОРОЗЕНКО,
голова Київської організації НСПУ
Те, що літературні твори так цинічно відсторонено, – наслідок відсутності у складі Комітету премії достойних літераторів. Жодні звернення письменників не вплинули на здоровий глузд керівництва держави. Вочевидь, це система нищення культурного просвітництва країни. І це свідоме ігнорування, ба більше – поступальне нищення авторитету письменників у власній державі з метою широкого просування сурогату літератури. Те, що вже маємо з телебаченням.
Звісно, ми відстоюватимемо простір літератури. Але от халепа: і скільки праці вкладають письменники, проводячи авторські зустрічі, і які натхненні обличчя навпроти на патріотичних зустрічах, а під час виборів “маємо те, що маємо”. Звісно, від таких наслідків, а ще більше – від облудних слів і дій макарових опускаються часом руки, але не варто. Віра і в безнадійності – потужна зброя. Як мовив Кобзар: “Борітеся – побороте. Вам Бог помагає”.
Ще одна важлива заувага: отже, демократична громадська Київська організація Національної спілки письменників України, де в абсолюті немає авторитарності, подає на Шевченківську премію, за словами й діями Макарова, випадкових людей в літературі. А він осібно подає письменників достойних. Ганьба і сором!
Леся СТЕПОВИЧКА, м. Дніпро
Я пережила подібну історію, коли у 2019 році Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первосвятителів Кирила й Мефодія та Дніпровська центральна міська бібліотека висунули мій двотомник прози “Німці в городі” на Шевченківську премію в номінації “Есеїстика, публіцистика”. У мене були достойні конкуренти – правозахисник, політв’язень ГУЛАГу Василь Овсієнко, доктор історичних наук, поет Петро Шкраб’юк, і я думала, що не буду гірко перейматися, а лише порадію, адже буде справедливо, якби дали премію, скажімо, Василю Овсієнку. Таким конкурентам не соромно і програти.
Термін подачі документів за статутом вже було завершено і залишалося чекати. Аж тут відбулися зміни у складі Шевкому, у зв’язку із завершенням каденції пішов у відставку Юрій Щербак, і звідкись з’явилися макарівці. Вони оголосили продовження терміну подачі документів, і ті “новенькі”, які подали заяви, і стали лавреатами премії 2020 року. Треба розуміти, що наші книжки взагалі не розглядалися. Макарівці знехтували нашими творами. Водночас, на мій двотомник написали і видрукували розлогі рецензії директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, академік Микола Жулинський, доктор філологічних наук, професор Сидір Кіраль та інші достойники. За цю книгу я отримала Міжнародну літературну премію ім. Григорія Сковороди за 2020 рік. Але макарівцям то все байдуже.
Вони знехтували не лише нами і нашими творами, а й кандидатурами на членство в Шевченківському комітеті давніх і славних лавреатів Шевченківської премії – академіка Миколи Жулинського, голови “Просвіти” Павла Мовчана, а також голови НСПУ Михайла Сидоржевського. Фактично у 2019 році стався ментально-концептуальний та організаційний переворот Шевкому. У грудні того ж злознаменного 2019-го року класикові української літератури Дмитрові Павличку не дали провести ювілейний вечір в Оперному театрі…
Мені соромно, що нині в Шевкомі не прочитали твори Наталі Дзюбенко-Мейс, однієї з найсильніших поеток сучасності, сковородинівки, поетичний голос якої лунає десятиліттями мужньо, незламно і високохудожньо. До речі, стосовно іноземних мов: у Наталі Дзюбенко-Мейс, яка була дружиною американця і бувала в США, все гаразд із англійською. У мене, германістки за фахом, теж все гаразд із німецькою і англійською мовами. Так що макарівці мають висувати більш вагомі контраргументи, відхиляючи твори таких, як Наталя Дзюбенко-Мейс, Віктор Терен та інші гідні претенденти. А нема чим крити – ідіть геть з посад, бо ви не прикрашаєте, а лише ганьбите Шевченківську премію в очах українців і світу.

Євген БАРАН,
м. Івано-Франківськ
Прочитав обурливі дописи Михайла Пасічника й Наталі Дзюбенко-Мейс про “весільні ігрища жаб” під назвою “шевченківські перегони”. Макаров, який нині очолює Шевченківський комітет, – ні письменник, ні журналіст, так, суцільне непорозуміння, “золотошукач”. На прапорі цього макарівського комітєту має красуватися прутень классіка сучукрліту, яким він оздобив свою паетічєскую нєтлєнку, здається, теж “претендент на папаху”…
І це такий вигляд має надія української літератури на увагу европейського культурного середовища?
По-перше, це середовище неоднорідне. По-друге, там є своя кон’юнктурна лінія. По-третє, там книжковий ринок зі своєю історією і своїми традиціями. Підлаштовуватися під них українському письменнику непросто, а то й неможливо.
Але проблема глибша, ніж видається. Планомірно знищувався авторитет національного письменника через знищення Спілки як громадської організації з національним авторитетним голосом. Провина тут і письменників, що за останні 30 років замість модернізувати, трансформувати організацію – люмпенізували та криміналізували її. Не називатиму імен, це нічого не змінить.
Але результатом цієї чумацької впертости, необґрунтованої амбітности, дріб’язкової вигоди і простого невміння спілкування з людьми, маємо нині в Шевченківському комітеті не просто випадкових людей, а руїнників національного ґрунту.
Тому не плачте, панове письменники. “Борітеся – поборете”. Не опускайте Слова. Часи завжди змінюються. Треба мати чим зустріти зміни, які прийдуть…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment