Крок до перемоги у війні

На фестивалі в Італії Terni Film Festival чотири призи отримав український фільм “Мати Апостолів”, а виконавиця головної ролі Наталія Половинка удостоєна нагороди “Найкраща актриса”. Загалом за неповний рік від часу прем’єри стрічка отримала понад 25 нагород.

Виконавиця ролі Матері Наталія Половинка народилася в учительській родині на Вінниччині, росла на Буковині. До школи пішла в Кіцмані. Потім із батьками повернулася на Вінниччину. Після навчання у Вінницькому музичному училищі ім. М. Леонтовича вступила до Львівської державної консерваторії ім. Миколи Лисенка по класу фортепіано, до прекрасного педагога Марії Тарновецької. Мистецтву театру вчилася в Єжи Гротовського (Італія) та майстрів сучасного українського театру КЛІМа (Володимира Клименка) та Сергія Ковалевича.
Вже 30 років Наталія живе і працює у Львові. Добре відома за межами не лише міста, а й країни, як співачка, актриса театру і кіно, педагог, музична режисерка. Була актрисою Театру імені Леся Курбаса, співпрацювала з Міжнародним інститутом імені Єжи Гротовського (Польща), з Державною хоровою капелою “Дударик”. Заснувала Міжнародне мистецьке об’єднання “Майстерня пісні”, а в 2010му – заснувала й донині очолює Театральний центр “Слово і голос” та Міжнародний театральний фестиваль традиції “ДРЕВО”. Лавреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка, заслужена артистка України.
Пані Наталія – авторка численних проєктів на межі театру й музики. Виконує найдавнішу традиційну українську музику: пісні, канти, псалми, романси, давні духовні наспіви України, класичну та сучасну академічну музику. Авторка унікальної методології роботи з голосом і співом у театрі, веде численні майстерні в університетах і театрах Європи й Америки.
У кіно вперше зіграла головну роль у фільмі режисерки Вікторії Трофіменко “Брати. Остання сповідь”. За цю роль актриса отримала премію “Срібний Георгій”.
– Сам режисер Заза Буадзе пізніше сказав, що сценарій фільму “Мати Апостолів” писав для мене, – зізналася Наталія Половинка. – Думаю, він бачив стрічку “Брати. Остання сповідь” і почув мене як співачку. Потім були проби інших актрис, але врешті повернувся до мене.
Грати цю роль було важко, але вживатися в образ не так і складно. Адже навколо нас живуть матері, які втрачають дітей на війні, і я знаю їхні історії. А поштовхом до створення образу матері стало відео. Це документальні кадри, як жінка приїхала з Вінниччини забирати тіло льотчика. Це був для мене камертон – її простота, гідність, стриманість. Я б хотіла з нею познайомитися. Це реальна людина, яка втратила сина. Таких мам багато, і всі вони об’єдналися для мене в образ єдиної нашої Мами.
У фільмі звучить ірмос Успіння Богородиці: Мати вірить, що її проводить невидима сила, яка допомагає зустріти потрібних людей у місті, у шпиталі, допомагає хлопцям врятуватися. Божа Матір допомагає у фільмі – так само відбувається і в житті. Цей мотив відгукнувся в режисерові, і він змінив робочу назву “Повернення” на “Мати Апостолів”.
Зйомки були складні. Я мало спала, було дуже виснажливо психологічно. Хоча сам виробничий процес організували добре, а людські стосунки складалися якнайкраще. Прекрасні костюмери, гримери. Ольга Ахтанарія так робила грим і зачіску, що я встигала прийти до тями і трохи відпочити, відновлювалася на руках, бо сну було по чотири години. Інколи так мало спала тому, що довго не могла заснути після напруженого знімального дня, а ще – готувалася до наступної сцени. Велику підтримку відчула від продюсера Дмитра Овечкіна, а особливо – від директорки виробництва Світлани Яциніч.
Кожен учасник команди працював насичено і концентровано. Поступово група ставала одним цілим. Спочатку думала – чому так. Потім зрозуміла, що це поле режисера Зази Буадзе та оператора Олександра Земляного. Вони випромінювали на знімальному майданчику таку доброту, доброзичливість, людяність, в основі якої лежить професійність. Впевнена, що саме це неймовірне поєднання професійності й людяності дає такий потужний результат. З режисером у мене була небагатослівна співпраця. Я його відчувала і як режисера, і як людину. Зазвичай було достатньо кількох слів, але вони давали імпульс до кожної сцени.
Фінальна сцена була особливою – природа, простір великого поля, дощова погода, все сприяло. Ми знімали, було всього два дублі, й після останнього впала тиша. Я відчула, і вся група також, таку неймовірну вселенську тишу, ніби нам небеса дали згоду і благословення на те, що ми робимо. Ніби озвалися ті хлопці, пам’яті яких ми присвячуємо цей фільм…
Загалом фільм отримав 25 нагород у США, Канаді, Італії та в нашому Маріуполі. П’ять з них мої – “Найкраща актриса” (тричі), “Найкращий актор фестивалю” та “Найкраща жіноча роль”.
Для мене особливо важливі саме нові перемоги. Як наша команда, так і священники зі всього світу були здивовані та втішені, що мистецьке журі одностайно зійшлося з вибором найкращого фільму. Вони тоді сказали: “Це не лише професійна перемога, а й духовна, людська”. А мої слова були: “Кожна перемога нашого фільму – це крок до перемоги у цій війні”.

За матеріалами
із соціальних мереж

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment