Юлія КАПШУЧЕНКО:
– Хтось сказав, що треба пити молоко, бо нас труїли газом. І ми пили його літрами, цокаючись пластиковою склянкою ще в цілих профспілках на Майдані.
Носіння маски 8 років тому теж було мейнстрімом. Не тому, що боялись вірусу. Щоб не дихати сльозогінним газом, яким пшикала на нас “беркутня”. Щоб не ідентифікували спецслужби, бо на активістів тоді полювали найманці влади. Ще згар шин і аж чорні маски за кілька годин на вулиці – це була нормальна практика. Тому маска – must have.
Звісно, ці замальовки писалися активістами Революції Гідності в Києві пізніше. Не тоді, коли 8 років тому 21 листопада зібралась сотня активістів проти рішення влади давати задню в євроінтеграції.
На той день ніхто і не мріяв про Майдан, і не знав, чим це все буде закінчуватись. Все починалось доволі спонтанно, без координаторів, неорганізовано. Без перспективи, що це все переросте в Революцію, де в прямому етері розстріляють сотні протестуючих. У прямому етері їх і відплачуть, і поховають. На нас дивитиметься увесь світ і “співчуватиме” під “Пливе кача”.
З перших і до останніх днів я була учасницею Революції. Була на Майдані ледь не щодень. Жодного разу про це не пожалкувала. Все рухається як має – один крок вперед, два назад. Це сумно, але такі правила життя.
У мене досі є той зимовий революційний пуховик, який смердів Майданом. Саме смердів. Запах свободи не завжди приємно пахне. Це була суміш чаду, гару, каші, газу, вогких дров. Так пахла станція метро “Хрещатик”. Так пахли люди в транспорті. Їх легко можна було вирахувати по запаху.
Я прала цю куртку раз на тиждень, бо запах відверто бісив. Сьогодні дістала її з шафи, понюхала. Пахне пральним порошком.
Не хочеться країні бажати революцій. Але якщо на свободу чи цінності народу посягатимуть, Майдан у нас є. Куртка в мене теж. Поки чиста. Але готова пахнути свободою.
Сергій БРИГАР:
– Помаранчева Революція, Революція Гідності, російсько-українська війна. І це події лише останніх 18 років, лише початок XXI століття… Насправді ж український народ століттями б’ється проти загарбників. Боротися і перемагати – це і є шлях українців.
Героїзм, самопожертва, вміння йти до кінця, битися попри все – це і є відмінні риси найкращих з українців. Підкорити таких людей якщо і можна, то лише на якийсь час, бо далі вони все одно повстануть і скинуть ярмо.
Але аналізуючи події, які ще свіжі та умовно свіжі в пам’яті, я бачу тенденцію, яку задля самої можливості побудови нормального майбутнього необхідно додати: у нас є чудові, сміливі, сильні, відповідальні люди, яким не все одно – справжні громадяни, і загалом нам непогано вдається здобувати свободу, але, на жаль, поки що ми не навчилися її втримувати.
Справжніх громадян рівно стільки, скільки достатньо для того, щоби будь-яка шваль, що, дорвавшись до влади, розвертає Україну в бік мордора, вилітала на смітник, але замало для того, щоби потім оптимально облаштувати наш спільний дім і не допускати реваншу ворожих сил.
Янукович і Зеленський – це діагнози суспільства, яке недостатньо цінує свободу! Це результати виплеканих тупими, здебільшого російськими “силіконовими” шоу безвідповідальності, спрощеності мислення, відсутності смаку. Це оті от “попріколу”, “какаяразніца”, “хуженєбудєт”. Це домінування російської мови з її наративами на широких просторах…
Наша теперішня ситуація дуже складна. Люди, які нині керують державою, прагнуть створити авторитарну систему і залишитися “біля кормушки” навічно. А ще вони не здатні протистояти Путіну. Ба більше, вони навіть не хочуть цього робити. Їм би “договоріться гдє-то посєрєдінє”… І це велика проблема. Упродовж двох із половиною років вони демонтують здобутки Революції Гідності та по гвинтиках розбирають систему державного управління…
Зрозуміла річ: віковічний ворог, який нині йменує себе Росія, аж ніяк не змирився з нашою незалежністю та західним вектором. Кінцева мета ворога незмінна – припинення державної незалежності України! Досягати її можна різними засобами: добитися повної здачі від влади (неважливо, якої саме); проводити спецоперації для відщипування наступних територій; дестабілізувати ситуацію до настання хаосу і увійти; роздати паспорти довбням, які, мешкаючи в Україні, перебувають в орбіті “русскогоміра”; чи просто імітувати привід для початку наступу…
Тут необхідні готовність до різних варіантів розвитку подій та ґрунтовна дипломатична робота. Вистояти можна, лише маючи широку підтримку союзників…
Все дуже непросто, але українці вміють виходити із ситуацій, які здаються безвихідними!
Зараз усі, хто мислить і для кого незалежність, свобода, честь, гідність є цінностями, мають об’єднуватися задля протистояння загарбникам!
Думаю, ми достатньо сильні, щоб відстояти своє.
Світла пам’ять полеглим за свободу та велика повага живим, які продовжують боротьбу – кожен на своєму місці!
Слава Україні! Героям Слава!
Рефат ЧУБАРОВ:
– В історії кожного народу є такі часи, коли слід обирати: або вільний розвиток на своїй землі, зберігши гідність і свободу, або рабство, погодившись на покірність та гноблення чужинцями.
Я гордий тим, що у своїй багатовіковій історії кримські татари та українці ніколи не припиняли боротьбу за свою свободу і землю та зберігали свою гідність.
Свобода та гідність є тими принципами, зберігаючи та спираючись на які, ми виженемо російських загарбників з окупованих територій, включаючи Крим, та відновимо територіальну цілісність Української держави.
З Днем Гідності та Свободи!
Євген НИЩУК:
– Відчуття Майдану і спогади про нього важко вмістити в декілька фраз, адже події часом видавалися надто стислими в історичному вимірі. Ба, за одну ніч, за декілька хвилин – пробігали цілі століття.
Майдан назавжди в моїх думках, роздумах. У різні часи виникають різні спогади. І надихаючі, і теплі, і палаючі, і просякнуті болем. Але найголовніше, що це був час великого єднання сили духу, людей, одержимих відстоювати своє право бути гідними – у своїй країні, на своїй землі, заради свого майбутнього.
Майдан, Герої Небесної Сотні, а потому – тисячі Героїв, що ціною власних життів боронять свободу України на Сході, чітко окреслили межу, де по один бік – відвага, честь та гідність, а по інший – байдужість, зрадництво і рабство.
І знову листопад, і знову в повітрі бринить тривога. Вартість свободи і гідності вже надто висока, нам є що втрачати.
Борімося!
Наталя ДЗЮБЕНКО-МЕЙС:
– Я все пам’ятаю. Кожен день Майдану, вогні і смерті, розпач і страх. І гнів, обурення, немислимий підйом духу, коли на сурми Небесної сотні відгукнулися мільйони. Плече до плеча. Душа до душі. Але не вітаю, не сприймаю День Гідності святом. День гніву, боротьби, героїзму, національної солідарності – так. А ще гіркої, обпікаючої пам’яті. Свято завжди означає певне завершення, перемогу. Та ніщо не скінчилося. Майдан переріс у російсько-українську війну, на якій чи не щоденно гинуть наші герої. І “Пливе кача”, ридають матері, сиротіють діти. І кінця-краю російському безумству не видно.
Ще далеко до того світлого дня, коли почнемо перековувати мечі на орала. Під пронизливим світлом Майдану добре видно наші поразки, помилки, наші хитання. І не можна не помічати, яким отруйним є скавуління ворожих Україні медіа, якою солодкою і звабливою для поступливих душ є проросійська пропаганда. А ще – смертельно небезпечною. Від того і наш внутрішній роздрай, невпевненість, непослідовність. Наростання внутрішньої порожнечі і страхів. Це також територія Майдану. Безкомпромісного, жертовного, спрямованого в майбутнє. Тому кажу собі, тобі, кожному: не зрадь Майдан! І тоді неминуче буде і в нашій українській хаті свято.
Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ:
– Двічі в ХХІ столітті в ці листопадові дні – у 2004 і 2013 роках – українці повставали за Свободу і Незалежність проти тиранії, окупації і колаборантства.
Двічі в ХХІ столітті українці дивували світ своєю мужністю, самопожертвою і непереборним прагненням бути вільними людьми у вільній, демократичній країні.
І кожного разу плодами наших перемог користались плебеї і запроданці.
І кожного разу Свобода і Незалежність опинялись під загрозою.
Чому так відбувається?
Невже все так, як написала Леся Українка:
“В нас не було мети. Було завзяття,
Відвага, може навіть героїзм,
і з нас було доволі”?..
Не хочу вірити і не хочу сприймати цього гіркого вердикту геніальної поетеси…
Сьогодні знову, як це було в нашій історії неодноразово, Господь нас випробовує – жорстоко і немилосердно.
Сьогодні знову, як це було в нашій історії неодноразово, тутешні плебеї і запроданці, ніби хробаки, заходилися підточувати підвалини нашої ідентичності, а найлютіший і споконвічний ворог – хижа, кровожерлива імперська Росія – намагається знищити нашу Державу…
Проте ми знаємо, якою високою є ціна нашої Свободи і Незалежності.
Проте ми знаємо, що ми – переможемо.
Слава Україні!
З мережі
