Наш дірявий інформаційний простір

Петро АНТОНЕНКО,
головний редактор Чернігівської обласної газети “Світінфо”

Зайве доводити, що пряма агресія з боку такоїто країни часто починається з агресії інформаційної. Але наш український інформаційний простір і далі відкритий всім зовнішнім вітрам і протягам. Хоча торочать про його “захист” практично всі три десятки років нашої нової історії, при всіх президентах, парламентах і урядах, однак позитивних зрушень мало.
Це добре видно на прикладі Чернігівщини, прикордонної області. Це не лише близько 200 кілометрів кордону з Росією, це ще й єдина область України, що має одночасно кордон і з Росією, і з Білоруссю. В інформаційний простір на теренах Чернігівської області, особливо “зачищений” за останній з чимось рік, ллється все те ж московське.
Тривожну ситуацію засвідчила робоча поїздка Чернігівщиною членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (голови Нацради Ольги Герасим’юк і члена ради Максима Онопрієнка). Картина невесела. Таке резюме було зроблено на підсумковій нараді в обласній державній адміністрації, в якій взяли участь голова ОДА В’ячеслав Чаус, представники ліцензіантів Нацради – телерадіокомпаній, журналісти області.
Невипадково таку поїздку і виїзне засідання Нацрада провела на, по суті, прифронтовій Чернігівщині, принаймні, прифронтовій інформаційно. Адже інформаційна агресія Росії спрямована на регіон давно, і це явище тим потужніше, що більш млява відповідь нашої влади.
Свідчення тому – результати дослідження, проведеного на замовлення облдержадміністрації, які навів В’ячеслав Чаус. 243 населених пункти прикордоння Чернігівщини мають проблеми з прийомом цифрового сигналу загальнонаціональної телемережі. Із них 64 – у Корюківському районі, 93 – у НовгородСіверському, 86 – у Чернігівському. Водночас там доступні для перегляду до 30 російських телеканалів і для слухачів – чимало російських радіостанцій. “На жаль, ми маємо проблему: це відсутність або нечіткий прийом вітчизняного телесигналу. І за останні роки ми не дуже успішно рухаємось до подолання цієї проблеми”, – зазначив В’ячеслав Чаус.
Представниця Нацради в області Ірина Сенченко додала, що сигнали від семи потужних російських передавачів на півночі Чернігівщини вільно приймаються на відстані 30–40 км від кордону. Натомість український телерадіоконтент тут розповсюджують лише з двох точок. Допомогти в цій ситуації може розбудова державної телемережі МХ7, що має покрити безкоштовним цифровим телебаченням близько 90% території України. За планами запрацює (нарешті!) з весни наступного року. Але, як то кажуть, поживемо – побачимо.
Розвивається ще й інтернеттелебачення. Обласна держадміністрація розробляє пілотний проєкт за програмою Міністерства цифрової трансформації “Інтернетсубвенція”. Планується швидше підключення сіл до швидкісного оптичного інтернету. В області до інтернету під’єднають 457 сіл і 1531 соціальний заклад у селах. З тим, щоб у цих селах всі оселі отримали безкоштовний інтернетзв’язок та інтернеттелебачення за умови, що жителі відмовляться від прийому некодованих російських супутникових телепрограм і замінять це українським контентом.
Щоправда, і з цим питанням проблеми. Хоча інтернетпростір є важливим аспектом інформаційної безпеки, однак сьогодні він жодним чином не регулюється, наголосила Ольга Герасим’юк. “Поряд із традиційними медіа, такими як телебачення і радіо, які є ліцензіатами Національної ради, онлайнсередовище сьогодні – джерело пропаганди і фейків. Тому ще одним конкретним кроком у роботі щодо інформаційної безпеки регіону є прийняття закону “Про медіа”. І в цьому питанні потрібна активна робота всіх”, – звернула увагу голова Нацради.
Максим Онопрієнко зазначив, що Нацрада порушуватиме питання про внесення прикордонних районів Чернігівщини до територій з особливим режимом мовлення: “Це – звільнення від ліцензійного збору, можливість розпочати мовлення без конкурсних процедур”. Такий статус дасть можливість компаніям працювати за тимчасовими дозволами і, таким чином, забезпечити вітчизняним контентом жителів прикордонних територій.
А життя в умовах інформаційної агресії сусідів триває. Ось що повідомило Суспільне мовлення області: “20 російських каналів і жодного українського: що дивляться селяни? Це у селі Бучки на НовгородСіверщині, поблизу кордону з країноюагресором. Як каже місцева жителька Лідія Коломійченко, така ситуація склалася коли спочатку призупинили аналогове мовлення, а потім закодували українські телеканали на супутнику. “Якщо це відключити, то у мене одні російські показують, а мені ж хочеться українських. Ось і купила. І тепер щомісяця сплачую по сто гривень щоб подивитися наші телебачення”.
Те саме у жительки села Михальчина Слобода Тетяни Стихиляс. Щоб дивитись українські телеканали, вона встановила платну супутникову антену. Так зробила і частина її односельців.
На вежі в НовгородіСіверському стоять передавачі аналового мовлення, які транслюють лише телеканали Суспільного. Решту українських телеканалів на півночі НовгородСіверщини та Семенівщини зловити важко.
Директор Чернігівської філії Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення Сергій Ковальов зазначає: “На цей час ми подали й реалізовуємо програму щодо запуску МХ7 – це державний мультиплекс, який повинен забезпечити мовленням у тому числі цей район… На опорі в НовгородіСіверському буде розташований передавач, залучений для мовлення в проблемних регіонах”.
Встановити цей передавач планують у травні наступного року. Він має охопити загалом шість станцій, у тому числі в НовгородіСіверському та Холмах. Також мають встановити додаткові опори для передавачів. Наразі Чернігівська філія Концерну очікує на надходження коштів, щоб розпочати роботи.
Що ж, чекаймо. А поки що селяни на півночі Чернігівщини можуть цілком безкоштовно, навіть цілодобово, дивитися й слухати Путіна і Лукашенка та їхній “інформаційний простір”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment