Пастка для почуттів

Новою роботою Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка стала вистава за п’єсою “Безталанна” – найпопулярнішого драматичного твору одного із засновників українського професійного театру, актора, режисера, драматурга Івана КарпенкаКарого.

У центрі оповіді – любовний трикутник: Варка – Гнат – Софія. Їхні взаємини становлять головну сюжетну лінію драми. Проте автор пропонує більш глибинний варіант осмислення та занурення у вічну категорію – кохання, що дарується обраним. Воно існуватиме доти, доки є життя, людство, світ.
Як ненароком кинуте жартома чи з ревнощів слівце, фраза, як іскра, що провокує полум’я, здатні знищити все живе: людські взаємини, добро, любов, красу, безліч чеснот, що роблять людину людиною. При всій ліричності, ніжності оповіді актор із педантичністю скрупульозного психолога досліджує найскладніше – еволюцію перетворення кохання, любові, жертовності, яка їх супроводжує, на пристрасть, жагу, ненависть. Жага стає шаленою і пробуджує фатум, чия ненаситність потребує якомога більше жертв. Його ненажерливість зростає щохвилини, йому вже замало коханців, які не відчувають, не бажають чи не в змозі збагнути власного містичного перетворення з людини на ненаситну потвору, засліплену власними емоціями та жагою володарювання. Жерло фатуму, як вир, затягує до своєї страшної пастки всіх, хто стає на заваді, знищує, випалює душі та почуття. І лише коли виникає порожнеча, головний герой Гнат прозріває зі словами: “Я ненароком, з серця…”
П’єса “Безталанна” написана Іваном КарпенкомКарим у 1883 році. Перша її постановка відбулася у жовтні 1887 року в режисурі Марка Кропивницького. Незвично, що вона пройшла в Москві. Свою п’єсу, перша назва якої була “Хто винен?”, автор писав спеціально для прими трупи Кропивницького Марії Заньковецької, розраховуючи, що вона зіграє роль Варки. Але коли Марія Костянтинівна відмовилася від цієї пропозиції і вибрала роль Софії, автор змінив назву на “Безталання”.
Непростим був шлях п’єси до сцени. Протягом кількох років автор і Микола Садовський зверталися по дозвіл на показ, проте отримували відмову. І якби не щасливий випадок та втручання самої Заньковецької, навряд чи цю п’єсу побачила б сцена.
Одного разу до Заньковецької під час перебування на гастролях у Москві звернулися представники поважного панства, щоб вона дала благодійну виставу. Актриса поставила умову, що зіграє її, якщо натомість буде отримано дозвіл на показ п’єси “Безталання”. Дозвіл, за спогадами Миколи Садовського, було привезено на квартиру Заньковецької через дві години, але сталася прикрість: на п’єсі стояла інша назва – не “Безталання”, як подавала Заньковецька, а “Безталанна”. Так п’єса отримала свою третю назву.
У 1937 році на сцені Театру Франка цю виставу поставив Гнат Петрович Юра, а роль Варки зіграла Наталія Ужвій. Наступною була постановка С. Скляренка 1965 року, де в ролі Софії виступила Галина Яблонська. Втретє у репертуарі театру п’єса з’явилася 1979 року (режисер В. Оглоблін), де серед виконавців головних ролей були: Поліна Лазова (Варка), Лариса Хоролець (Софія), Микола Задніпровський (Гнат), Поліна Куманченко (Ганна). А в новій постановці Івана Уривського задіяні народні артисти України Олексій Богданович (Іван), Ірина Дорошенко (Ганна), актори театру Віра Зінєвіч (Софія), Акмал Гурезов (Гнат), Христина Федорак (Варка), Дана Кузь (Параска), Катерина Артеменко (Палашка), Віталій Ажнов (Дем’ян), Ренат Сєттаров (Степан), заслужений артист України Іван Залуський (Омелько) та інші.
– Майже третина поставлених мною вистав – українська класика, – розповів режисерпостановник Іван Уривський. – Ці тексти я краще розумію як режисер. Для декого вони можуть здатися архаїчними, але насправді там є справжня душа, потужні і цікаві історії, які можуть зацікавити сучасного глядача. Українську класику потрібно ставити, у ній є про що говорити.
Задум поставити п’єсу “Безталанна” виник ще тоді, коли я був студентом. П’єса написана філігранно, у ній багато людського, там є справжні люди і справжні стосунки. Моя мрія збіглася з планами Театру Франка. П’єса потрібна театру, потрібна мені. Отже, це було наше спільне рішення.
Репетиції тривали близько двох місяців. Підібралася гарна команда потужних особистостей з великим життєвим досвідом. Це не перша моя робота в Театрі Франка. Тут велика і крута трупа. До кожного свого проєкту залучаю як тих, з ким працював раніше, так і нових акторів. Є ще багато хто, з ким би хотів попрацювати. Завжди приємно відкривати для себе актора. Кожен актор у цій виставі має свою історію, і всі ці історії надзвичайно цінні. Творення вистави – це колективна робота. Завдання режисера – задати вектор, а кожен актор вносить свої пропозиції. З них вибираємо ті, що будуть корисні для вистави.
Сценографію робила молода художниця Тетяна Овсійчук, вона ж художниця по костюмах. З нею вже працювали в Київському академічному драматичному театрі на Подолі, де я ставив “Камінного Господаря” за Лесею Українкою. Вийшла досить об’ємна і цікава сценографія, яка створює окремий світ. Вся вистава відбувається під особливою напругою як в середині героїв, так і в сценографічному рішенні, що підкреслює деякі психологічні моменти. Важливим для передачі емоцій героїв є й світло (художник по світлу Ярослав Марчук).
Герої кілька разів перевдягаються – і це не випадково. Адже минає певний час. Вони змінюються. Не прив’язуємо ці костюми до якоїсь конкретної доби. Адже схожі події могли відбуватися як у ХІХ, так і в ХХІ ст. Як і в будьякій виставі, також має велике значення і пластика (помічник режисерапостановника з пластики Павло Івоюшкін), бо актор не може існувати без пластичного малюнка.
Щоб знайти музику до цієї вистави, знадобився певний час. Використали твори сучасних композиторів. Музика підкреслює емоційний стан і атмосферу цієї історії. Звісно, на першому плані актор, але музика, світло, сценографія теж мають велике значення. Це як група підтримки.
Виставу грають два склади акторів. Інший склад – і зовсім інша історія, інше життя. Для мене це новий корисний досвід.
Нова вистава робить лише перші кроки до глядача. Продовжуємо над нею працювати далі. А я вже маю багато планів щодо подальшої роботи як на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, так і на інших сценічних майданчиках. Думаю, що глядач дізнається про них зовсім скоро.
Інтерв’ю з виконавицею ролі Варки Христиною Федорак читайте в наступних числах “СП”.
Фото Юлії ВЕБЕР

Матеріали підготував
Едуард ОВЧАРЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment