Павло Жебрівський: Про важливе

Ми живемо у світі, де непомітно відбулася підміна важливих понять. Брехню стали називати альтернативною точкою зору, тупість – своєрідністю, зраду – доцільністю, ницість – метикуватістю, політичну корупцію – прагматизмом. Етичні норми підмінили матеріальними преференціями. “Кінець історії” і “ера добробуту”, про які так багато говорили західні політики, обернулися острахом початку нової світової війни і зухвалими діями авторитарних режимів. “Ода радості” – гімн омріяної українцями Європи – стала звучати для нас як “Реквієм” по втрачених ілюзіях.
На шляху до українською Раю ми втратили морально-етичні орієнтири. Бо нами довго керували “люди з минулого”, що одягли вишиванки, але по духу залишилася чужинцями на українській землі. Тому імітація стала основною стратегією української політичної еліти. Та крах політичної еліти відбувся не тоді, коли один початківець вигукнув: “какая разніца” і нівелював важливі цінності, зрівнюючи їх з якістю доріг.
Виродження почалося тоді, коли політики стали імітувати своє українство, а не проявляти його в рішеннях і діях. Цінності в діях замінили електорально вивіреними гаслами і привабливими “картинками”. Імітація справедливості, імітація безпеки, імітація гідності, імітація любові до України не дали закласти міцні підвалини української державності. Яскраві “декорації” замінили необхідні інститути та структури державності. Та війна за незалежність зірвала “маски” з багатьох облуд і довела, що цінності – це те, за що готові вмирати люди. Україна стала усвідомленою цінністю для більшості українців. Ба більше, до багатьох прийшло розуміння, що справжня незалежність будується на цінностях.
Ми стали на шлях зміни політичної еліти. Українська політична нація, що гартується у війні за незалежність, має дати відповідь на важливі питання. Якою має бути українська політична еліта? На чому має базуватися наше українство? Хто візьме відповідальність за доленосні для країни рішення? Навколо якої ІДЕЇ згуртується українська політична нація, аби збудувати успішну державу?
Я вірю, що українець народжений щоб стати ЩАСЛИВИМ. Ця моя ідея до цієї спільної справи. Вона може стати нашою національною Ідеєю. Ширше, я виклав свої погляди у своїх нових двох книгах – “Роздуми” та “Погляд на національну ідею”. Це моя спроба відповіді на важливі питання. Згадаю і свою першу книгу про реформи “Жити по-людськи”, війну, побратимів та трьохрічне головування Донецькою військово-цивільною адміністрацією.
Ці книги – мої думки і бачення того, як нам творити свій незалежний і вільний український Світ. Без огляду на Схід і Захід. Без обмежень і вказівок.
Вольності, можливості, заможність, гідність і демократія, будучи здобуті одного разу, завжди потребують пильності і захисту. Україна вже довела, що може нагадати Європі та світу про це. Як? Відстоявши власну волю і гідність.

Зеленському час прокинутися і зайнятися обороною України
Є величезна загроза широкомасштабного наступу Росії на Україну. Проблема у тім, що бюджет Московії тріщить від грошей, отриманих з продажу нафти й газу. Замість того, щоб облаштовувати життя московитів, злісний кремлівський карлик вирішив витрачати їх на війну з Україною.
Про цю загрозу суттєво нагадують – будять наших владців – насамперед Сполучені Штати Америки. Спершу був інсайт у газеті The Washington Post про накопичення російських військ на кордоні з Україною. Проте “бойові півні” Зеленського оголосили, що це неправда, фейк. Після цього їх ткнули, ніби сліпих кошенят, у фактаж та нагадали, що росіяни залишили всю техніку і спорядження на кордоні з Україною після своїх так званих навчань, а відвели лише особовий склад. “Бойові півні” на те промовчали. Але США не зупинилися: ухвалили заяву Держдепартаменту, оприлюднили заяву офіційного представника Пентагона, ще й відправили директора ЦРУ до Москви, щоб застерегти Путлера від наступу в Україні. Коли рашисти почали робити вигляд, що нічого не відбувається, США вимушені були здійснити витік інформації про те,що одним із ключових питань, яке обговорював очільник ЦРУ з Путлером, була ймовірність наступу Московії на Україну. Хвалити Бога, ми – не самотні.
Велика Британія також демонструє серйозну підтримку Україні. Підписано міждержавний контракт вартістю 1,7 млрд доларів на будівництво двох військово-морських баз і перекидання бойових суден. Понад те, прем’єр-міністр Борис Джонсон заявив: якщо розпочнеться наступ на Україну, то наразі в повній бойовій готовності перебувають 600 британських спецпризначенців, спорядження вже в а­еропорту і британці готові перекинути їх в Україну. Для розуміння: один британський спецпризначенець вартує щонайменше ста вояків-московитів. Час підльоту – максимум 5 годин.
З цього приводу США надсилали “штурханці” й членам Нормандської четвірки – Франції та Німеччині, які щось невиразне промимрили, мовляв, також не залишать без наслідків подальше вторгнення Московії в Україну.
Але Зеленський з цього приводу мовчить. Нічого не каже й секретар РБНО Олексій Данілов. Єдина людина, яка з цього приводу “підспівала” США й Британії, – це заступниця міністра оборони з євроінтеграції Ганна Маляр. Фактично вона повторила наративи, які будять суспільство. Деякі позаштатні радники так званого секретаря Зеленського Андрія Єрмака почали вже називати дати ймовірного наступу: початок грудня. На мою думку, це відбуватиметься приблизно з середини грудня і пізніше.
Показовою тут є позиція прем’єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона, який попередив Францію й Німеччину, що потрібно буде вибирати між газом для Європи й Україною. І не тільки Україною, а безпекою усього європейського континенту. Бо що відбувається? Чи не початок це третьої світової війни? Перша світова війна розпочалася за природні ресурси. Друга світова сталася тому, що гітлерівська Німеччина хотіла домінувати, панувати в усьому світі. Нині ж зрозуміти, навіщо Путіну війна і нові території, – неможливо. У московитів стільки природних ресурсів, що вони діляться ними з Китаєм, віддаючи мільйони квадратних кілометрів в оперативне управління. Їм і території не потрібні, бо мають їх доста. Проте ж воюють також у Сирії та Малі. Що вони несуть – самі не усвідомлюють. Певно,свою хворобливу уяву. Схоже, ключова цінність для росіянина – це зробити комусь боляче. За імперським принципом “я б’юсь,тому що я б’юсь”.
Насправді війна в Україні – це цивілізаційне зіткнення. Зіткнення орди і європейської цивілізації.
Ми розуміємо також, що без людського ресурсу України Московія зникне як державне утворення. І через це сьогодні в Україні можливий наступ.
Дуже добре, що у цьому цивілізаційному протистоянні ми не самотні. У нас є партнери – США, Велика Британія, Польща і країни Балтії. Інша частина ситої Європи проміняла цінності на криваві нафтогазові долари Московії. Тож сподіватися на підтримку Німеччини, Франції чи Угорщини навряд чи варто.
А головне: українському керівництву нині потрібно чітко спрямовувати гроші з українського бюджету не на “велике крадівництво”, а на до оснащення й модернізацію української армії. Необхідно підвищувати фінансові виплати воїнам, які боронять наші рубежі. Треба терміново призначити командування територіальної оборони і формувати тероборону. Під час моєї недавньої поїздки на схід я чітко побачив, що хлопці й дівчата на Донеччині готові стати на захист своєї землі. Але потрібно вести людей за собою, а не мовчати.
Зеленському треба прокинутися. І зайнятися обороною країни.

Україні потрібна програма успіху
На моє глибоке переконання, не маючи програми, як нам будувати державність України, не можна передчасно промотувати якусь особу як лідера нації. Адже будь-яка людина народжена в гріху, у будь-якої людини є скелети в шафі. Немає сьогодні людей, які не согрішили проти держави Україна. Хіба що бабця, котра вже 30 років лежить прикута до ліжка. Через це не сотворімо собі кумира на політичному олімпі України.
Спершу – візія, яка потрібна для України, а вже потім – лідер, тобто промоутер, який буде вказувати напрям розвитку. Отой лев, який стоятиме на чолі прайду левів. Бо більшість українців – леви по духу.
Три головні виклики нині стоять перед Україною. Перший – це війна. Сьогодні яскраво вираженої української позиції задля завершення війни на сході через перемогу жодна політична сила, представлена у парламенті, не пропонує.
Другий – корупція: кожен українець ненавидить корупцію, але про всяк випадок хоче “щоб кум все порішав”. Усі кажуть, мовляв, корупція – це зло, але головні гравці нинішнього політикуму були прем’єрами,президентами і тоді їх все влаштовувало.
Третій виклик – подолання бідності. Всі говорять, що українці бідні, але ніхто не пропонує шляхів виходу.
Які ми бачимо шляхи подолання цих викликів – ближчим часом докладно розповімо у своїй програмі.
Всім подобається вислів Черчілля, який після війни сказав англійцям: “Нічого не можу вам запропонувати, окрім поту, крові і важкої праці. Але коли ми це зробимо, то у нас буде в кожній сім’ї курка до обіду”. Теза подобається, але от хочеться дива. Колективні “зеленські”, йдучи до влади 2019 року, зіграли на рецепторах “совка”: я прийду і все дам. Так не буває.
Українці мають повернутися до себе, у свій архетип. Задарма ніколи нічого нам не діставалося. Заможності досягали ті, хто діяв, працював, мислив. Все інше – неукраїнський наратив.

Успішна Україна:
рецепт подолання бідності
Я хочу, щоб Україна процвітала. Три кити пропонованого мною фундаменту успіху України – це Вольності, Можливості, Заможність. І якщо кажу про подолання бідності – то обов’язково пропоную шлях її подолання. Треба розуміти, що і як робитимемо. Мало озвучити гасло – треба дати рецепт. І я такий рецепт маю.
Насамперед необхідно навести лад в Україні.
Що таке “лад в Україні”? Перше – це інституалізація. Починаючи з суду, прокуратури, СБУ, поліції. Коли запрацюють інституції – ми запустимо проєкт подолання бідності для малого і середнього бізнесу. Конкретний приклад: коли я очолював військово-цивільну адміністрацію на Донеччині, то започаткував проєкт “Український донецький куркуль”. Воїн АТО, ветеран, переселенець чи інший охочий міг подати заявку й отримати грант на 500 тис. гривень. Головна вимога: кожен підприємець мав створити мінімум чотири робочі місця із середнім рівнем заробітної плати по області. Тобто формуємо середній клас. Клас власників. Заможних людей. Ці люди вже не поїдуть ні в Польщу, ні в Італію, бо в них є все своє в Україні. Вони дадуть робочі місця іншим українцям. А головне – цим людям буде що захищати. Не матимемо проблем із тим, що хтось десь не захоче захищати свою країну.
Друге – це демонополізація економіки. Один з обов’язкових пунктів – деолігархізація. Це ключове питання! Вирішальна роль належить Антимонопольному комітету (згадаймо Антитрастове законодавство США 1930-х років).
Чи треба забирати власність у якогось олігарха? Ні! Наприклад, Рінат Ахметов: він сьогодні має вертикально інтегровану компанію. Добуває вугілля, добуває кокс, переробляє на своїх ТЕЦ в електроенергію, руду переробляє на своїх же підприємствах. Хто йому за такої системи може скласти конкуренцію? Ніхто! І він може виставляти яку заманеться ціну на електроенергію. Має бути по-іншому. Хоче Ахметов займатися виробництвом електроенергії? Нехай робить це, але щоб вугілля купував у когось іншого, а не в самого себе. Не треба нічого відбирати – хай продасть. І здорова конкуренція свою справу зробить.
Інституціональність і створення можливості людям самим собі заробити на заможне життя – це перше питання порядку денного Успішної України.
Але оскільки нинішня влада блазнів цього не робить і робити не збирається, то ми всі разом повинні працювати над тим, щоб влада змінилася. І в цьому дуже велика роль, зокрема, й засобів масової інформації: довести до свідомості виборців, що сьогодні вже мало гарних слів. Потрібні дії.
Коли я прийшов на Донеччину, мій попередник залишив мені 15 млн гривень бюджету розвитку області. До кінця 2015 року на рахунку був уже мільярд гривень. У 2016-му – 4 млрд, а в 2017-му – 8 млрд.
Коли я йшов з посади, то залишив наступнику 4,5 млрд гривень на рахунках під діючі об’єкти: понад 500 об’єктів, які будувалися й реконструювалися. І на це вже було стовідсоткове фінансування! Шкода, але ті об’єкти, які мали бути готові до кінця 2019 року, “здають” і досі…
Тож якщо я кажу, що на подолання бідності в Україні потрібно років два-три, то знаю, про що кажу. Бо я це вже робив, прожив і за свої слова відповідаю.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment