Про що попереджає маятник

Євген ҐОЛИБАРД
У січні 2007 року мені прийшов у голову історичний маятник. Його малюнок відтоді залишився незмінним. Події, що він зазначив наперед, відбулись саме так, а отже, варто подивитись на майбутнє крізь “призму” цього маятника і попередити…

Мені вже доводилось виконувати цю невдячну функцію за сім років до початку нинішньої війни у статті “Куди коливається маятник” (“Українське Слово”, № 12, 21-27 березня 2007 року). Власне закономірності історичного маятника спонукали мене тоді опублікувати такий висновок:
“З огляду на тривале стискання пружини невирішених проблем у відносинах з Росією (в тому числі вперте ігнорування українським керівництвом власних можливостей енергозабезпечення і неготовність українського війська протистояти агресорові), цілком імовірно, що пружина може вистрілити близько 2015 року гострим (можливо ініційованим іззовні) громадянським конфліктом, із його перетворенням у міждержавний”.
Близько 2015 року – це якраз 2014 рік. У зазначеній статті було повідомлено, що вій­на триватиме до 2023 року, позаяк на цей термін припадає максимально негативне відхилення історичного маятника.
На жаль, попередження про гострий конфлікт ініційований Росією, з його перетворенням у міждержавний, залишилось непоміченим. Навіть після другої публікації (“Слово Просвіти”, № 52, 31 грудня 2014 року), довелось чути від деяких відомих публічних осіб, що агресія Росії була для них цілковитою несподіванкою.
Ба більше, і нині, наприкінці 2021-го, на восьмому році війни, деякі публічні особи, відомі політики, зокрема народні депутати України, воліють не бачити війни й не визнають Росію ворогом. Вони самодіяльно навідуються до Москви, зустрічаються з керівником країни-агресора і ведуть з ним сепаратні переговори на шкоду нашій державі.
Чого тут більше – елементарної байдужості, гібридної згоди чи дрімучої некомпетентності – не мало б значення, якби це зараз не стосувалось нашого ближчого майбутнього. Бо зараз знову перебуваємо у ситуації очікування небезпечного загострення війни.
Розгортання російських наступальних озброєнь і відповідного військового контингенту навколо кордонів України, а також активізація гібридної тактики завоювання територій за допомогою “мирних біженців” на кордонах ЄС, вже стало причиною серйозного занепокоєння і обговорення у керівних органах провідних держав світу, ЄС і НАТО.
Прогнози авторитетних генералів, політиків та інших компетентних осіб США, Великої Британії, Франції вже враховують велику вірогідність нового етапу військової ескалації з боку РФ, особливо, після випробування новітньої російської ракети наземного базування, яка точно поцілила і вщент зруйнувала супутник у космосі.
Натомість я стверджую про нову хвилю військової агресії з боку Росії, перед­усім, на підставі закономірностей маятника у період його наближення до максимального негативного відхилення у 2022 році.
Розглянемо деякі з цих закономірностей.
Події, про які розповідає маятник, були започатковані 1847 року фактом появи “Комуністичного маніфесту”, що оголосив безправ’я правом і поклав його в основу політичної боротьби: “Хто був ніким, той стане всім”. Впавши на сприятливий ґрунт російської підступної ментальності завойовників, більшовицьке “право” породило безпрєдєл НКВД, чистки, КГБ, ГРУ, боротьбу проти “ворогів” за відновлення і розширення імперії.
У центрі цієї історичної боротьби, головним її полем і метою загарбницьких інтересів Росії завжди була і є Україна.
Маятник – не мікроскоп, а тому, коливаючись з амплітудою у 7 років, він зазначає події, що принципово впливають на хід історії, поділяючи їх на переважно позитивні (праве відхилення маятника) і переважно негативні (ліве відхилення маятника).
У кожному разі, всі війни, що впродовж понад 175 років і до нашого часу включно мали відношення до України, відбувались у лівому (негативному) секторі коливань маятника: Кримська, Японська, Перша Світова, Голодомор, Єжовщина, Фінська, Друга Світова. Не винятком є і нинішня російсько-українська війна, яка од 2014 року набуває розвитку і нових форм, зокрема гібридної.
Усі ці війни мають агресивний, загарбницький характер і були безпосередньо чи посередньо спровоковані Росією та відбувались (і відбуваються нині) за її активної участі.
Зокрема, безпосереднім приводом для Кримської війни стало захоплення російськими військами Молдовського князівства та Валахії 1853 року, з метою заволодіти торгівлею збіжжям дунайських країн.
У комплексі причин Першої Світової війни провідне місце посідали імперські інтереси Росії. Росія вимагала собі права контролювати судноплавство у протоці Дарданелли, вільного плавання свого флоту у Середземному морі, визнавала лише своє виняткове право протекторату на Балканах та над усіма слов’янськими народами, активно підтримувала терористичну діяльність сербських і болгарських екстремістів.
Власне боснійський серб Гаврило Принцип, член націоналістичного товариства “Чорна Рука” вбив спадкоємця австро-угорського престолу, ерцгерцога Франца Фердинанда, створивши привід для початку Першої Світової.
Щоб почати Другу Світову, особливих приводів для нападу Росії на мирну Республіку Польську не було потрібно. Було достатньо одного, підписаного у Москві, пакту Молотова-Ріббентропа, на підставі домовленості Сталіна з Гітлером, та відповідних протоколів про розділ сфер впливу між двома тоталітарними імперіями та їх диктаторами.
Сприятливим приводом для повзучого нападу Росії на український Крим і для початку нинішньої російсько-української війни був факт законодавчого перетворення звичайної області у надзвичайну Автономну Республіку Крим.
Республіка Крим в республіці Україна – небезпечне утворення. Бо якщо Республіка, то й свій парламент, своя Конституція, своя політика, свої автономні інтереси; у даному разі – проросійські і російські. Ця “бомба” уповільненої дії все одно мала б вибухнути, позаяк АРК розвивалась і вдосконалювалась в очевидному антиукраїнському напрямі упродовж двадцяти років.
І ось нині, на восьмому році нинішньої окопно-гібридної війни, українські розвідники і наші партнери зі США та Великої Британії попереджають про загрозу широкомасштабного вторгнення російських загарбників в Україну взимку 2022 року.
Добре, що попереджають, але погано, що ми, пересічні громадяни України, не готові не тільки відповідно діяти, а навіть повірити у це попередження.
Тим паче, як ілюструє маятник, стратегія, розвиток, вдосконалення і використання методів російської агресії, з метою загарбання чужих територій, відбуваються з чіткою періодичністю у 84 плюс-мінус 1 рік.
Зокрема, упродовж півстоліття Московія вела війну проти маньчжурської династії Цін на півночі Китаю, внаслідок чого захопила величезні території Далекого Сходу і, закріпивши право на них за Нерченським договором 1689 року, встановила кордон на річці Амур.
Через 83 роки (1772 рік) Росія, за підтримки Австро-Угорщини і Прусії, проводить Перший поділ Польщі, захопивши 44% території польської держави.
Через 83 роки (1855 рік) – розпал Кримської війни, яку розпочала Росія у напрямку захоплення територій Причорномор’я та Балкан.
Через 84 роки (1939 рік) совєтська Росія, у форматі СССР, за підтримки гітлерівської Німеччини, почала Другу Світову війну і захопила половину території Польщі.
83 (84) роки – це триразове повторення повного 28-літнього циклу коливань маятника, з поверненням у точку максимального негативного відхилення.
І ось тепер – 2022 рік, що настає в точці максимального негативного відхилення маятника, через 83 роки після початку Другої Світової. Мас-медіа оприлюднили навіть напрямок головного удару російських військ на півдні України.
Паніка завжди виникає внаслідок несподіваного, неочікуваного погіршення ситуації. А тому мене непокоїть брак психологічної (і організаційної!) готовності українського суспільства до ескалації й розширення масштабів війни, а також нинішня концентрація уваги лише на південному фронті.
Тим часом, саме Чернігівщина і північна частина Київської та Житомирської областей залишаються найвразливішими для України і найспокусливішими для Росії зонами особливої уваги.
Ситуація вибухонебезпечна, бо знову, як і 12 років тому, – “З огляду на тривале стискання пружини невирішених проблем у відносинах з Росією… (…) пружина може вистрілити…”
Знову стоїмо перед реальною загрозою появи “зелених чоловічків” за кримським сценарієм, але зовсім не на “лінії зіткнення”…
Зараз, як і завжди в історії Росії, їй потрібен лише привід для реалізації плану в сприятливих обставинах. Привід знайдеться, бо московська імперія має багатий досвід створення приводів.
Зрештою, при існуючій кількості колаборантів і проросійської агентури, спровокувати привід не важко. А щоб відправити з найближчої російської військової бази повітряний десант і скинути його в зеленій зоні на північний захід від Києва, потрібно близько 20 хвилин польоту від нашого кордону на півночі.
Наслідком може бути захоплення ворогом трьох київських летовищ, двох залізниць і двох автошляхів, а також взяття у заручники в зоні висадки до 70 тисяч наших громадян за місцем їх проживання. А це вже фактичне блокування столиці.
Чи готова наша ППО до такого сценарію? Чи не здригнеться рука, щоб натиснути кнопку й знищити агресора ще у повітрі? Чи може знову керівництво держави загрузне у дебатах й ніхто не візьме на себе відповідальності?
Я змоделював цілком можливий розвиток подій не для того, щоб когось налякати, а щоб попередити і уникнути небажаних наслідків. Зокрема й щоб підготуватись нам, громадянам.
Про цю підготовку йшлося у статті “Громадяни України, йдемо у партизани!” (“Слово Просвіти”, травень 2014 року). Відтоді ті рекомендації набули ще більшої актуальності, а тому маємо використати досвід Ізраїлю і Швейцарії в організації тотальної самооборони.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment