У пошуку ідентичності

Сергій САВЧЕНКО,
художник, м. Одеса
Що ж несе загрозу в “розмиванні” критеріїв, завдяки яким можна звіщати ознаку безкінечного культурного ланцюга, котрий зрощує все єдиною його природою?
На що націлена експансія сучасності? Чи не спричинить вона подій радикального вандалізму по відношенню до накопичених тисячоліттями культурних скарбів, які наповнювали образ української культури живим подихом сакральності?

Вічність проявляє свій образ,
у безмірі якого потопають
сумніви твоєї днини…
Цей високий взірець набуває ознак базових характеристик у визначенні пріоритетів та критеріїв оцінки потенційних векторів, вкрай непростої динаміки сучасних процесів в українській культурі.
…Три виставки за проєктом “У пошуку ідентичності”, відбулися почергово у Палаці мистецтв, Національному музеї та музеї Івана Франка у Львові, наступна вже нині працює у чотирьох залах Національного музею Тараса Шевченка в Києві…
До виставки надали свої малярські твори запрошені мистці, а саме: Петро Гончар (Київ), Дмитро Стецько (Тернопіль), Андрій Ментух (Гданськ), Галина Новоженець (Львів), Віктор Погорєлов (Харків), Роман Романишин (Львів), Сергій Савченко (Одеса), згодом — Ігор Романко (Львів), Оксана Андрущенко (Львів), Володимир Патик (Львів), Василь Химочка (Київ), Денис Струк (Львів), Іва Павельчук (Київ), Василь Сад (Одеса), Віктор Ігнатьєв (Одеса), Ірма Осадца (Торонто), Володимир Луцик (Львів), Денис Савченко (Лінц), Катерина Ганейчук (Луцьк), Лідія БоднарБалагутрак (Г’юстон), Роман Яців (Львів), Костянтин Косаревський (Київ), Павло Ковач (Ужгород), Остап Патик (Львів), Петро Бевза (Київ), Люба ЛебідьКоровай (Львів).
Інтрига теми сприяла організації кураторкою Галиною Новоженець дискусійних круглих столів, за запропонованою нею темою: “Національна ідентичність сучасного українського мистецтва: актуальність чи анахронізм?”, за участі Наталії Космолінської, Ореста Голубця, Любові Кияновської, Сергія Савченка, Романа Яціва, Софії Король, Данила Ільницького, Богдана Тихолоза, Василя Косіва, Наталіі Гумницької, Соломії Тимо, Наталії Самотос; зокрема (УКУ, квітень, 2019, модераторка – Соломія Тимо) з виступами Ореста Голубця, Романа Яціва, Павла Гудімова та Христини Береговської.
Згодом, реалізація проєкту “У пошуку ідентичності” визначила, що він не може бути обмеженим часовими та просторовими порогами…

У пошуках ідентичності…
Надзвичайно цікаву тему діалогу запропонувала пані Галина Новоженець, підкріпивши його формуванням візуального образу свого проєкту.
Динаміка рухів у тому чи іншому векторі широкого поля українського артпростору представляє собою гостроту контрастів, якими наповнена сама діалогова зона, і це певно може видаватися замінованим полем без карти можливого спасіння…
Імпульсом, який акумулює енергію у векторі власної екзистенції, зі всією очевидністю виступає накопичений біль внутрішньої еміграції, який вже не одне покоління українського етносу запліднював душі та, врешті переходив у спадок сидячих в пустелі культурного ландшафту, витоптаного зайдами…
Вкотре спізнаєш вантаж задушливих догматів, що тугим зашморгом унеможливлюють глибоке, вільне дихання…
Усвідомлення цієї проблеми живить сподіванням, що кожне оновлення в Часі несе сліди невблаганного демонтажу стереотипів…
Кожна наступна мить у широкому маргінесі сучасності повертає лицем до неминучої проблеми вибору…
Діалог відбувається не стільки між сучасниками нової України, але він є процесом занурення у себе, в природі якого вміщені тисячоліття екзистенційного досвіду українців…
Здавалось би дивним, але Творчість, її непереборний оптимізм дає волю сподіванню, що прагнення конкретизує формат та спрямованість дій щодо гармонійного об’єднання такої різної України. Культура, зокрема візуальне мистецтво, стимулюватимуть своїм неповторним голосом, аби привести в омріяну цілісність великий ланцюг історичних часів…
Облаштовуймо наш новий український простір на взірець того, як великі епохи формування етнокультурних архетипів та поневірянь боротьби зберегли й очистили знак української культури до набуття нею священного, заповітного змісту.
Чи увійдеш у новий день очищеним від відбитку на собі тавра неволі та уярмленого чужинцями часу, що прожив?…
…Чи не розірвеш ланцюг з минулого у майбутнє?
Запліднюй простір бодай хриплим криком своєї душі…

Омріяна єдність – мислити
український простір нерозривним
у своїй історичнокультурній
спадковій цільності…
Вона і визначає важливу функцію культурного нащадку та надії на пасіонарність сучасника, його прагнення бути носієм успадкованого світла рідної культури…
Оптимізм і надії може дати неупередженість погляду на пасіонарну складову українського суспільства, що сприяє бачити лідера…
Ознака нашої долі в усвідомленні особистістю місіонерського призначення своєї природи…
Чекаємо охоплення проєктом максимально широкого поля українського ареалу…
Листопад 2021