Виграти війну на мовному полі

Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка провело цілий ряд “круглих столів”, присвячених захисту й розвитку мови, просвітянській роботі в столиці та областях сьогодні. Ми будемо друкувати в тижневику виступи учасників цих “круглих столів” і просимо наших читачів долучатися до обговорення.

Павло МОВЧАН,
голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка:
– День української писемності та мови в 1997 році ми вперше відзначили в Українському домі як державне свято.
А чи стало це свято загальнонаціональним за майже чверть століття, що минула? Ні, не стало. Чи була вирішена проблема, яку ми тоді озвучували на всіх рівнях, починаючи від Верхов­ної Ради, зокрема, від Народного Руху України? Ні, ми не змогли цього зробити. Чи відзначаємо цей день на належному рівні сьогодні? Ні. Я не чую, щоб представники української влади бодай поклали вінки до пам’ятника Преподобному Нестору Літописцю цього року.
Повернуся до історії свята. Я запитав тоді у Леоніда Даниловича Кучми, який прийшов на запрошення просвітян в Український дім, чи читав він Біблію. Президент відповів, що так. Нагадав йому слова зі Святого Писання: “Слово творяще і воно витворило світ. І сталося все по слову Господньому”. Тоді запропонував: хай буде день не просто української писемності, а й мови. Тому що писемність – це знак, а звук передував усьому. Звук і знак об’єднані в слові. Бо з внутрішнього боку слово – це думка, а із зовнішнього – мова.
Чи можемо ми сьогодні сказати, що є розробки Національної Академії Наук України, присвячені саме цьому аспекту? Тому духопіднесенню, яке було властиве нашим пращурам. Коли слово було витворене, то воно означало весь космос і кожну травинку. І все це передавалося від нащада віку до сьогодення.
Мова творить людину. Людина не просто народжується, вона народжується з певною програмою. І ця надпрограма дається разом зі словом, рідним словом. І наша сьогоднішня конференція нагадує, що мовний аспект розв’язує всі наші національні проблеми.
Ми відбулися історично. Але ця історична тяглість багато разів переривалася нашими завойовниками. Особливо тими, хто на півночі України. А також на заході – маю на увазі поляків, угорців та румунів, які намагалися відчленувати наші території. І сьогодні нам відмовляють у найважливішому праві бачення світу, бо через слово ми бачимо світ. Кажуть, що нас придумали поляки, або що австрійці придумали нашу мову тощо.
Було велике творення мовного світу, яке починається десь з глибини. Ми навіть не можемо дійти до тієї глибини, де починається наше слово. Але ми можемо побачити кінець, якщо будуть і далі ті процеси денаціоналізації, поголовної русифікації, які сьогодні тривають в Україні: ми не стали єдиним організмом. Бо тільки єдине мовне середовище формує цей організм. Чи можемо ми уявити, щоб євреї, коли відроджували свою державу дозволили дві державні мови? Ні. Про ці речі треба нагадувати. Ми повинні дати сигнал всім патріотичним українським силам, які ще є, що разом слід змінити ситуацію. На 31-му році незалежності народні депутати України з фракції “Слуги народу” голосують за те, щоб змінити статус української мови, щоб навчати іноземних студентів російською мовою. Скільки можна? Процес декомунізації передбачає і дерусифікацію, визнання наших національних прав.
Буде мова – буде нація і держава. Бережемо мову – бережемо державу, бережемо нашу перспективу.
Маємо бути силою протидії, виконувати ту функцію, яку не виконують політичні структури. Маємо бути не тільки контролерами, а й тими, хто застерігає українську владу, хто наполягає. Сьогодні українська проблема є планетарною, так само як і мова є планетарною. Мова безпеки – це національна безпека. Вдаваймося до всіх можливих способів, впливаймо на ситуацію на всіх рівнях.

Георгій ФІЛІПЧУК,
академік Національної академії педагогічних наук України:
– Упродовж 30 років було багато нормативних документів, починаючи від Конституції України і завершуючи рішеннями Конституційного Суду щодо мови. Багато документів, розпоряджень, законів. Але є знакові, надзвичайно чутливі речі, які зберігатимуться в пам’яті багатьох поколінь. Серед них Указ від 7 листопада 1997 року про відзначення Дня української писемності ти мови. Там чітко сказано, що на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства і видається цей документ.
Хотів, щоб ми нагадали про значимість цього документа, про який сьогодні мало згадують у нашому інформаційному просторі. Але у нас є вчені, педагоги, просвітяни, які можуть висловити свою думку щодо значення для нашого народу і нашої держави Дня української писемності та мови.

Олена СЕМЕНОГ,
завідувачка кафедри української мови і літератури Сумського державного педагогічного університету:
– День української писемності та мови – це свято державної мови. Маємо берегти мову, берегти державу і наше українське слово, яке формує світ. Кордони мови ніколи не збігаються з географією. І коли людина відрікається від родової пам’яті, то вона дійсно спроможна на все.
Кафедра української мови та літератури нашого університету провела цілу низку заходів, епіграфом до яких можуть слугувати слова Івана Франка: “Маємо навчитися відчувати себе українцями без офіціальних кордонів”.
Якість українськомовної освіти є необхідною умовою сталого розвитку, одним із головних індикаторів національної безпеки. А мета українськомовної освіти мовних, літературних, загальнокультурних, особисто ціннісних аспектів з мовним вихованням і його невід’ємними атрибутами – мовним смаком та мовним чуттям. Маємо долучити учнів та студентів до духовних надбань і сприяти формуванню української мовленнєвої поведінки, української мовної стійкості. А це значною мірою залежить від родинного виховання і від підготовки, зокрема, у нашому навчальному закладі.
Ми сповідуємо тези Івана Зязюна про те, що виховання особистості неможливе без духовних зусиль. У радості людського буття найбільше виявляється свобода. Бо радість – це завжди добро, краса, творчість. А добро означає – доба і робота. Доброю називали людину, яка за добу могла виконати багато хорошої, потрібної, важливої роботи, важливої для громадянина. А гідний громадянин – тотожний громадянину своєї рідної землі.
Наша кафедра викладає цілу низку українознавчих дисциплін – український фольклор, українська література, сучасна українська літературна мова та ін. Усі ці дисципліни пронизує теза, що національна освіта, патріотизм громадянина ґрунтуються на людиноцентризмі. Сповідуємо такі цінності, як добро, любов до людини та людства.
Ми провели Всеукраїнську науково-практичну конференцію на тему: “Інновація педагогічної майстерності учителя-словесника”. Ця конференція збирає фахівців з різних куточків України. Цього року зверталися до питань важливості українськомовної освіти та її збереження. Завжди проводимо думку, що ми горді, що є українцями.
До нас долучилися фахівці з Казахстану, Литви, Латвії, Білорусі. А відкриттям цієї конференції стала публічна лекція академіка Георгія Філіпчука “Україноцентризм в освітній політиці”. Ця публічна лекція зібрала до 100 осіб. До неї долучилися колеги з 25 закладів вищої освіти. У рішеннях наших заходів записали, що популяризуватимемо ідеї, які звучать зі сторінок культурологічного тижневика “Слово Просвіти”. Стоятимемо на захисті української мови. А слово захист має корінь – хист, талант, обдарованість.

Василь ГЛАГОЛЮК,
голова Коломийського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка:
– Сам День української писемності та мови виник як пересторога щодо подальших загроз українській мові. Правильно було підняте питання про те, що не можна зупинятися на досягнутому. Тому що загроза українській мові є. Це ми бачимо з екранів телевізорів, зі стін Верховної Ради України від так званих слуг народу.
І дивного в цьому нічого немає. Упродовж віків стосовно українського народу вживався лінгвоцид. З часів Петра І видано 480 заборон, що стосувалися української мови.
Сьогодні на Західній Україні, зокрема, на Коломийщині, немає великих загроз для української мови. Тому що вона збереглася тут у повному обсязі. Але це питання потрібно тримати у центрі уваги. Адже бачимо в багатьох містах засилля реклами іноземними мовами. У громадському транспорті чуємо російську попсу, інший недосконалий продукт, який отруює душі українців.
У цьому році, зважаючи на епідеміологічну ситуацію, проводимо заходи до Дня української писемності та мови в іншому форматі. Зокрема, куратор молодої “Просвіти” Галина Волощук організувала флешмоби. Звернулися до наших первинних осередків і територіальних громад щодо передплати “Слова Просвіти”, яке стоїть на сторожі української мови, публікує статті, присвячені цій темі відомих вчених, митців. Вже передплатили 50 примірників. Розуміємо, що цього замало. Працюватимемо й далі.
Для того, щоб в Україні завжди була державна українська мова, треба за це боротися й думати повсякчас.
Також хотів би озвучити прохання голови Сєверодонецької “Просвіти” Ольги Кряжич допомогти у комплектуванні бібліо­теки Луганського державного університету внутрішніх справ. Там потребують історичну, сучасну українську літературу. Ми вже відправили кілька пакунків.

Петро ЧЕРНЕГА,
професор Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова:
– Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка та газета “Слово Просвіти” роблять в державі найбільше для збереження, захисту і розвитку української мови.
Українська мова хоча й зазнала змін, але вона збереглася з прадавніх віків і стоїть до нашого часу як непорушна скала. Наша мова давніша за інші індоєвропейські мови. Це мають знати всі.
Відродження і використання української мови лякали і викликали жорстокий спротив царизму протягом 300 з лишком років. У відповідь на український спротив царизм у 1876 році прийняв Емський указ. Пантелеймон Куліш тоді писав: “Мужицька мова, ставши літературною, розколола імперію по саму серцевину”. Вони про це знали і знає сьогодні путінський режим.
Вже було сказано, що впродовж 350 років московський царизм, Російська імперія, комуністичний режим нещадно боролися проти української мови. Тому що вона, на їхню думку, розколювала руську націю, триєдиний руський народ. Не давала можливість нас асимілювати. Освіта та інформаційний простір заповнювалися російською мовою.
Український та російський філолог Олександр Потебня справедливо зауважив, що мова – це не лише основа нації. Мова – це життя нації, це захист нації, це державність нації.
Сильна особистість народжується і формується в середовищі національної, політичної єдності. Тобто – національної самобутності. Без мови ми не можемо сформувати національну еліту. Народ, який втрачає рідну мову, є розумово поневоленим.
З перших років незалежності влада не усвідомлювала значення української мови. Не усвідомлюють цього і сьогоднішні наші керівники. Не розуміють, що головний наш ворог – це Москва. А головний засіб боротьби з цим ворогом – це хрест і меч. Тобто українська духовність, українська єдність і сила.
Сучасна Росія, як правонаступниця царської та радянської Росії ніколи не відмовлялася від плану загарбання і знищення України. У таємній доктрині Росії були перші завдання автономізації та загарбання Криму, південно-східних областей. А потім – запровадження російської державної мови, подвійне громадянство і загарбання усієї території.
Провальним у питанні збереження і захисту української мови з боку нашої влади було те, як вона ставилася до освіти, поширення мови, захисту її на Донбасі та в Криму.
З 600 кримських шкіл лише 7 були українськими і 15 кримськотатарськими. Як можна не засуджувати політику Кучми і бандитського угрупування Януковича, які не дозволяли повернення кримських татар до Криму? Вони всіляко гальмували цей процес. Не давали їм ні землі, ні права осісти. І, тим більше, не піклувалися про розвиток української мови.
Напередодні російської експансії та загарбання частини України 80 відсотків нашого інформаційного простору належало російській мові, пропаганді російської культури. Лише 5% ефіру займали українські пісні. І сьогодні ситуація не набагато краща.
Пам’ятаємо, як знущалися з української мови, витісняли її зі школи, роблячи факультативний варіант. Значно зменшилася кількість годин з історії української культури. Сьогодні більшість українського народу не знає історії своєї культури, а не знаючи мови, не знаючи культури державу не побудуєш.
Загроза нашій державності була і залишатиметься доти, доки ми не захистимо українську мову, доки в нас не буде українського інформаційного простору і поки в нас не будуть при владі українці.
Сьогоднішню війну на сході України Росія називає громадянською, так само як громадянською називала війну 1917-1921 років. Насправді це війна не громадянська, а війна на знищення української ідентичності.

Кирило СТЕЦЕНКО,
голова Київської міської організації ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, народний артист України:
– Жива мова – мова усна. Це не применшує значення мови писемної. Але існує кількашарова будова мови у спільноті. І ця мова спільноту єднає. Дійсно, писемність створює статусовість і певну часову стійкість та тривалість. Та, на жаль, є мертві мови, які існують лише у своєму писаному вигляді. Тому наша боротьба безумовно за те, щоб українська мова існувала у нашому соціальному просторі на повну силу.
Для того, щоб Україна була українською, нам треба зробити такі речі:
Українськими мають бути канали масової комунікації – радіо, телебачення і кіно. А також комп’ютерні ігри, Інтернет, соціальні мережі.
Українську солідарність міг би значно укріпити хоровий спів. Дуже загрозливо, що російський реп став домінувати у свідомості нашої молоді. Ми недостатньо уважно ставилися до того суб’єктивного впливу мовленнєвого слова. А реп – це фактично мовленнєве слово, тільки організоване у ритм.
Усі форми живого спілкування – це виконання законодавства, яке регламентує офіційне мовлення, маю на увазі бізнес, корпоративну культуру. Бізнес не має отримувати ліцензію, якщо його корпоративна культура не гармонізована з загальнонаціональною корпоративною культурою.
І третє – це особистий вибір кожного громадянина. Тут я можу висловити тільки свою власну позицію. Як голова Київської “Просвіти” я розробив “Декалог українця ХХІ століття”. Одне з його правил – “Українцю, де більше двох – говори голосно і щасливо, бо ти впливаєш”.
Подивіться, як себе поводять англійці та американці. Американці так, наче вони на сцені, англійці – тихенько між собою. Українці – європейська нація, виховані і себе не виставляють. Але якщо ми хочемо перемогти, то мені здається, що такі публічні форми поведінки мають працювати. Тому що є так звана мовчазна більшість. І для цієї мовчазної більшості потрібна психологічна підтримка, аби вона розуміла, що українська мова існує реально, а не тільки теоретично.
І з приводу нашої давньої дискусії про знання української мови. Є дилема – володіти чи вживати. Я радикальний прихильник другої – вживати. Я переконаний, що 99% володіють українською мовою. На жаль, не вживають.
Мені здається, що боротьба за українську мову – це боротьба за український світогляд. Ідентичність має бути усвідомленою, а мовні практики автоматичні. Це єдиний спосіб вистояти під впливом Російської імперії. Ми не мусимо мислити кордонами нашої України. Культурний та інформаційний вплив глобальний. І ті нації, які стають глобальними, виживають на глобальних теренах. А ті нації, які мислять тільки своїми маленькими територіями, програють націям великим.

Мирослава ВОВК,
доктор педагогічних наук:
– Хочу розповісти про ту роботу, яку реалізуємо разом зі співробітниками Інституту педагогічної освіти для дорослих Національної академії педагогічних наук України. “Дія і взаємодія” – такий вектор нашої співпраці. Проводимо вебінари “Мовне багатство – мовна освіта”, “Професійна освіта ХХІ століття”, круглі столи “Ідеї Тараса Григоровича Шевченка в науково-освітньому процесі” та ін.
Ці заходи дуже важливі саме для молоді. Допомагають вселяти в душі майбутніх педагогів українознавчий світоглядний вектор, який вони потім понесуть в українську школу, університети, професійно-технічні заклади.
Активно співпрацюємо з Сумським педагогічним університетом імені А. С. Макаренка та Полтавським національним університетом імені В. Г. Короленка. Маємо багато напрацювань у науковому та науково-методичному плані. У нас дуже велика бібліотека, якою активно користуються студенти, науковці.
Повинні подивитися на становлення українознавчих студій в Україні як на цілісний, унікальний процес. Не можна сказати, що ми є лише частиною європейського простору. Ми унікальні у своїй культурі, освітніх та наукових напрацюваннях. Маленькими кроками на місцях у співпраці та взаємодії зможемо досягти зрушень у світогляді українців.

Володимир ЛУЩАЙ,
кандидат історичних наук:
– Ситуація щодо української мови сьогодні загрозлива. Мені здається, що одним з головних чинників того, що вже сім з половиною років триває війна на сході України – це провал мовної політики української влади, якому передували тривала політика русифікації та асиміляції.
Якби була інша мовна ситуація, то цієї війни, швидше за все, взагалі б не було. Тому що анексія, зовнішнє втручання тоді б не знайшли підтримки серед населення. А якби ці ворожі акції все ж відбулися б, то вони б отримали відсіч, як це було приміром у Хорватії.
Через парадоксальну ситуацію, яка склалася після 1991 року, представники титульного етносу – українці, опинилися у нині окупованих регіонах на становищі національних меншин, мовні і культурні проблеми яких не задовольнялися.
Процеси обезличення, асиміляції, русифікації українців були передумовою того, що Україна в серцях цих людей не стала їхньої Батьківщиною. За таких обставин вони, звичайно ж, не виступили на захист України. А навпаки сприяли анексії і зараз беруть участь у військових акціях ворога.
Там є велика група населення, десь 20%, які у повсякденні спілкуються українською мовою. А в невеликих населених пунктах Донеччини та Луганщини 10-15% усвідомлюють своє походження, розмовляють суржиком.
А багато з тих, хто приїхав на Донбас з Поділля та Полісся, тепер розмовляють російською, причому з акцентом, типовим для цих регіонів. Що свідчить про вдалі наслідки політики Росії щодо українського населення, чому сприяла і бездарна національна політика нашої влади.
Процес самоорганізації українців в єдину націю завершився у середині ХХ століття. Але в Криму і на Донбасі цей процес не завершився до початку російської агресії. Тому українська мова не стала для них етнооб’єднавчим, консолідуючим чинником, яким стає будь-яка мова для будь-якого етносу. Підтримка дій Кремля щодо анексії українських земель, розв’язання війни була для цих людей заздалегідь вирішена.
Серед учасників бойових дій українською мовою спілкується лише третина. Ще третина людей, на яких можна вплинути. Але щонайменше третина ставиться до мови байдуже. Навіть коли пояснюєш, дискутуєш, наводиш приклади, проводиш просвітницьку роботу. І за сім років ситуація майже не змінилася. Очевидно ми продовжуємо програвати війну на мовному фронті, а це небезпечно.

Ярослав ПІТКО,
голова Львівського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка:
– Українці зазнали не тільки лінгвоциду, але й геноциду. Знищувалася не лише українська мова, але й її носії. Ситуація у різних регіонах різна. Це залежить від того як нищилися носії українства.
Щороку ми проводимо конференції “Мова – основа національної безпеки”, “Мова – держави основа”, в яких беруть участь науковці наших навчальних закладів – Львівської політехніки, Національного університету імені Івана Франка, Медичного університету та ін.
Напрацювали багато матеріалів. Нині наше завдання донести їх до тих, хто цього потребує. До молоді, політиків, державотворців. Маємо дбати про реалізацію Закону про українську мову. Нам цікаво знати, які заходи вживаються до тих телеканалів, що не виконують цього закону. Закон має бути один для всіх. У тому числі і закон про мову.
Ми провели моніторинг того, що робиться у Львові, на місцях. Маємо підготувати звернення до всіх інстанцій, від яких залежить дотримання українського законодавства.
Тепер щодо ініціатив Тараса Кременя про перейменування деяких населених пунктів. Вирішення цього питання залежить від органів місцевого самоврядування і від готовності громад. Це і є полем діяльності для обласних організацій “Просвіти”, які мають підіймати ці питання, готувати громадську думку, звертатися до органів місцевої влади.
Наша робота повинна бути скерована на моніторинг того, що робиться на місцях. Відповідно треба реагувати на всі порушення мовного законодавства. Маємо знаходити практичне застосування практичних речей.

Володимир НІС,
український фізик:
– У кожній країні існує своє національне когерентне поле. Національне поле – це живий організм, який складає цілісність української нації. Він знаходиться не тільки на території України, а є глобальним.
Мова як квантова система – дуже чутливий організм. Кожен з нас відповідальний за створення цього когерентного поля. Якщо ми постійно мислимо, говоримо рідною мовою, то підсилюємо це поле. Якщо говоримо іншою мовою, зокрема російською, то підсилюємо національне когерентне поле іншої держави. І таким чином віддаємо свою життєву енергію ворогові. Над цим треба замислитися.
Я запропонував програму, яка б дала можливість активізувати це когерентне національне поле. Спочатку треба самому стати чистим генератором. Тобто перше правило – на території України розмовляй лише українською мовою.
Якщо до тебе звертаються якось іншою мовою чи ти потрапляєш в інше мовне середовище, – стійко тримай свою когерентну хвилю.
Шукай українськомовні джерела. Навколо себе треба створити українську ауру. Це той зв’язок, який дозволяє підсилити когерентне поле – фільми, Інтернет, література. Якщо таких джерел немає (приміром відсутні деякі переклади світової літератури), то їх треба створити. І цим займається еліта української нації.
Вживання мови у кожній країні створює певну енергетику, певну когерентну хвилю. І якщо ми розглянемо всі мови народів світу, які виходять на планетарний рівень, це буде енергетичний спектр. Якщо у цьому спектрі не буде представлена українська мова, то це буде провал для всієї еволюції людства.
Треба, щоб ми плекали це енергетичне поле, розуміли, яку велику відповідальність несемо за його збереження.

Власн. кор.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment