7 грудня 2021 року виповнилося 90 років від дня народження великого і незабутнього сина України – Володимира Івановича Сіренка.
Багато випробувань випало на його долю саме через любов до рідної землі, своєї мови, свого народу.
Чорний камінь я в неї ніколи не кину.
Хай вона колисає блакить степову.
Сню тобою з дитинства,
моя Україно,
доки є ти на світі – живу.
У передмові до поетичної збірки “Голгофа” він коротко написав: “Все свідоме життя я сповідував Правду, а тому мені завжди діставалось на горіхи. 1967 року за цю святую Правду та ще за те, що кинув російську мову і почав писати рідною, став на оборону її, мене виключили з КПРС, позбавили роботи журналіста. Більше як двадцять років з ярликами “націоналіст” і “антирадянщик” я перебивався на випадкових посадах, мені не давали друкуватись, брати участь в літературному процесі. Але я писав. Позбавити людину творчості може лише смерть”.
У Січеславській “Просвіті” цього дня зібралися переважно ті люди, яким пощастило знати поета особисто. Захід видався надзвичайно теплим і щирим. Встигли і посумувати, і повеселитися. Адже сам поет мав прекрасне почуття гумору. Його “Куценики” – родзинку вечора – з захопленням читали майже всі присутні ледь не перебиваючи одне одного.
Як довести отим дурним і лютим
прихильникам не духу, а жратви,
що, як вони, і я сьогодні в скруті,
але не раб і не сміття Москви.
Не кожний, хто народжений, людина.
Запам’ятай, в життя зробивши крок, –
людина той, пряма у кого спина
і голова зоріє від думок.
Не таланить на вождів
нашому народу.
Той від влади одурів,
той дурний від роду.
Все своє життя Володимир Сіренко боровся за незалежність нашої держави, за її розвиток і творчим словом, і власним прикладом. Був свідомим націоналістом, величезним оптимістом. Пройшов нелегкий, але довгий життєвий шлях і попри свій вже поважний вік, займав завжди активну громадянську позицію.
У віці понад 80 років, точніше – в День Державного прапора, 23 серпня 2013 року, на Майдані в Кам’янському, на велелюдному мітингу. Долучився до лав націоналістичної партії ВО “Свобода”, збирався балотуватися на виборах… На жаль, не встиг…
Хочу, щоб у місті й поза містом –
Всюди, де святиться мій народ,
Мене звали націоналістом, –
Це одна з найвищих нагород.
Не вимолюють волю – виносять із бою,
З тюрем, де не побачити сяйва зорі.
Незалежність – коли прапор твій над тобою
Й на землі твоїй – мова твоїх матерів.
Тож будемо вищими й віщими,
Нехай нам не згубиться лік:
Якщо ми себе не понищимо –
Ніхто нас не знищить повік!
Команда Січеславської “Просвіти” висловлює щиру подяку за сприяння та надані матеріали Центральній бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка та особисто Т. Герасюті (м. Кам’янське), Дніпропетровській обласній універсальній науковій бібліотеці (ДОУНБ), а також завідувачці Канадсько-Українського бібліотечного Центру ДОУНБ Наталії Біловицькій.
Прес-центр Січеславської “Просвіти”
