Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ,
Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
12 грудня в Одесі відійшла в засвіти Галина Анатоліївна Могильницька – легендарна жінка, яка впродовж багатьох десятиліть залишалася символом незламності українського духу, беззаперечним авторитетом для викладачів української мови та літератури Одещини, непересічною поетесою, авторкою одного з найпотужніших творів доби Незалежності – ліро-епічної історичної поеми “Роґніда” (торік було номіновано на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка).
Галина Могильницька походила із сильного українського роду, який не приймав ідеології, бунтував проти неправди й комуністичного терору. Бенедь Могильницький, брат дідуся, був одним із організаторів повстання на Кривоозерщині (тоді Одещина, нині – Миколаївська область) проти продрозверстки в 1921 році. Професор Андрій Кореневський, брат бабуні, був репресований, а в часи Хрущова реабілітований. Бабусю Ксеню Федорівну й дідуся Олександра Пилиповича кілька разів “розкуркулювали”. Під час окупації дідусь зберіг шкільну бібліотеку, а на мансарді вдома переховували євреїв від нацистських загарбників.
31 грудня 1965 року Г. Могильницька як членкиня профкому факультету організувала колядування, залучивши до святкового дійства автобус з українською молоддю. Для Одеси колядування на той час було незвичним явищем. Згодом разом із цією молоддю Галина Анатоліївна організувала співочий хор у Балті, що був вельми незручним явищем для тодішнього КДБ на Одещині.
Галина Могильницька була самобутньою дослідницею української мови, непересічною методисткою з авторськими методиками-алгоритмами, що давали можливість слухачам курсів пізнати тонкощі стилістики й граматики української мови (чому можливі словосполучення “кава по-турецьки”, “котлета по-київськи”, хоча прислівники не сполучаються з іменниками; як розрізнити ямб і анапест, хорей і дактиль тощо). Свого часу Галина Могильницька, як і її чоловік Олекса Різників (Різниченко), перебувала в епіцентрі одеського культурно-мистецького руху, який згодом назвуть дисидентським – з огляду на діяльність Святослава Караванського, Ніни Строкатої-Караванської та інших. Перед судом над ними у травні 1972 року разом з іншими друзями та колегами готувала матеріали для їхнього захисту.
Г. Могильницька була залюблена в українське слово, жила глибинним відчуттям мови, прагнучи через оригінальні авторські методики й мовні алгоритми навчати філологів. Багато десятиліть працювала в Одеському обласному інституті удосконалення вчителів на кафедрі Світлани Андріївни Свінтковської (нині – Академія неперервної освіти, а С. А. Свінтковська очолює Науково-методичний центр української мови, літератури, українознавства Одеської академії неперервної освіти). Г. Могильницька була харизматичною, самобутньою, глибинно закоріненою в простір української літератури.
Свого часу вона написала працю, в якій зруйнувала міфи московської церкви щодо церкви української. Це була справжня полемічна студія – “Літос (або Камінь із пращі правди на розбиття митрополичого блудословія)” – в дусі традиційної української полемічної літератури часів Іова Борецького, Мелетія Смотрицького, Герасима Смотрицького, Івана Вишенського, Христофора Філалета та ін.
Вступ Г. Могильницької до Національної спілки письменників України був досить пізнім. За іронією долі, мені, учню-олімпіаднику Галини Анатоліївни, випала честь бути тим, кому секретарка приймальної комісії доручила прочитати її твори, подані разом зі справою до Спілки. Г. Могильницька була людиною правди, а тому часто незручною, гострою, неприйнятною для тих, хто вважав відданість посадам/чинам важливішою за відданість своїй землі й людськості. Вона не боялася йти супроти течії, була гордою, шляхетною та вишуканою в слові та вчинках. Але могла бути й сміливою, відважною левицею, коли потрібно було боронити правду.
Для багатьох Галина Могильницька була прикладом фахового служіння своїй справі, патріотизму й громадянського обов’язку. Від 1965 року товаришувала з В’ячеславом Чорноволом. Вона стояла біля джерел одеського “РУХу”, була ініціаторкою суспільно-громадських рухів і політичних ініціатив у 1990-х роках. У 1994 р. – кандидатка від НРУ в 290-му окрузі на виборах до Верховної Ради України. У 1991 року здійснила візит до США, де провела низку зустрічей із українською діаспорою. Галина Могильницька вірила в те, що Україна зможе знайти своє мотто в часи Незалежності, головне – працювати віддано й натхненно. Для Г. Могильницької креативність була синонімом якісної праці. “Без творчості нема життя”, як у Тичини. Тому кожна лекція Галини Могильницької – це й звернення до фольклору, де неможливо без української пісні.
Вона прагнула запровадити нові підходи до класифікації частини мови, прагнула ввести цю концепцію до шкільної освіти, йдучи за академічними дослідниками (І. Вихованець та ін.).
Жінка колосального інтелекту й неймовірної, Франкової працездатності, яка до останніх днів жила слухачами-курсантами. Її лекції були завжди “живі”, вона зналася не лише на методиці викладання або теорії мови чи літератури, а й була живим голосом епохи української літератури. Їй за життя пощастило перетнутися з П. Тичиною, М. Рильським, В. Стусом, М. Вінграновським і багатьма іншими письменниками. Вона жила Україною, була глибоко патріотична й віддана справі.
Світла пам’ять і Царство Небесне…
