Право слідування як гарантія захисту авторського права

Реалії на просторах міжнародного та національного ринку з продажу творів образотворчого мистецтва та антикваріату

Денис ПАВЛІКОВ,
юрист ТОВ “ЮАРА”, магістр права
Юрій ГАНДЗЮК,
голова Координаційної ради організацій колективного управління, голова Всеукраїнської ГО “Всеукраїнське агентство авторських прав”, заслужений працівник культури України, доктор культурології, доцент, м. Київ

А мистецтво? – Тільки гра. Подібна тільки життю,
подібна тільки вогню.
Палаючий попіл багаття.
Антоніо Мачадо

Кожна людина в процесі свого існування прагне до розвитку, реалізує діяльність через власні індивідуальні вподобання. Митці в процесі своєї діяльності створюють об’єкти авторського права, на які поширюються їхні немайнові та майнові права. Творення такого об’єкту авторського права дає певні права та обов’язки не лише для автора, а й для інших осіб, які виявили бажання в будьякий спосіб скористатися такими об’єктами. Тому такий процес взаємодії потребує відповідного чіткого законодавчого врегулювання.
До моменту запровадження в Україні права слідування як одного з механізмів захисту майнових прав авторів творів образотворчого мистецтва в Законі України “Про авторське право і суміжні права” (1993 р.), більшість національних авторів та їхніх спадкоємців не мали правової гарантії та підтримки їхнього мистецтва з боку держави. Це й не дивно, адже така гарантія (droit de suite) отримала своє започаткування у Франції з моменту прийняття нормативноправового акту 20 травня 1920 року і була імплементована у національне законодавство тільки через довгий шлях реформування законодавства у сфері захисту авторського права.
На сьогодні існує дві законодавчо закріплені норми, які гарантують авторам та їхнім спадкоємцям невідчужуване право на отримання справедливої винагороди у розмірі 5% від суми кожного наступного продажу оригіналів творів образотворчого мистецтва, що йде за першим їх відчуженням, який здійснено шляхом публічної пропозиції через аукціон, галерею, салон, магазин тощо (право слідування). Такі норми закріплені у вищезгаданому Законі України “Про авторське право і суміжні права” (ст. 27) та в кодифікованому нормативноправовому акті – Цивільному кодексі України (ст. 446) [5; 6].
Доречно згадати, що до творів образотворчого мистецтва, відповідно до положень Наказу Міністерства економіки з питань Європейської інтеграції України Міністерства культури і мистецтв України “Про затвердження правил торгівлі антикварними речами”, відносяться і антикварні речі, оскільки це ті ж самі твори образотворчого мистецтва, які створені понад 50 років тому та набули свого художнього, історичного, етнографічного та наукового значення.
До об’єктів, що охоплюються правом слідування, належать: оригінальні художні твори живопису, графіки та скульптури, картини та малюнки повністю ручної роботи на будьякій основі та з будьяких матеріалів; оригінальні художні композиції та монтажі з будьяких матеріалів; гравюри, естампи, літографії та їхні оригінальні друковані форми, твори декоративноприкладного мистецтва, у тому числі вироби традиційних народних промислів та інші художні вироби зі скла, кераміки, дерева, металу, кістки, тканини та інших матеріалів тощо. Даний список не є вичерпним, якщо брати до уваги визначення “твору образотворчого мистецтва”, викладеному в ст. 1 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, а тому артринок налічує досить змістовний обсяг об’єктів авторського права та становить великий інтерес для колекціонерів та шанувальників мистецтва, які мають на меті економічно реалізуватися у цій сфері.
Аналіз міжнародного ринку з продажу творів образотворчого мистецтва, здійснений Г. О. Андрощуком у 2015 році, показав, що справжня вартість артактивів може перевищувати $250 млрд, а тому дана сфера має становити інтерес з боку держави для захисту прав авторів та їхніх спадкоємців [2, c. 55].
За даними Всесвітньої організації інтелектуальної власності (WIPO), понад 70 країн, у тому числі Велика Британія та країни ЄС, здійснюють захист авторських прав шляхом виплати роялті з кожного перепродажу творів образотворчого мистецтва авторам та їхнім спадкоємцям.
Беручи до уваги країни ЄС, основним рушійним механізмом було встановлення Директиви 2001/84/ЕС, що не оминуло й Україну як країну, що розвивається.
У 2016 році WIPO організувало конференцію перед Постійно діючим комітетом з авторських і суміжних прав (SCCR), де на порядку денному постало питання щодо важливості правової обізнаності державчленів ЄС – вивчення економічної складової впливу права слідування на захист прав авторів образотворчого мистецтва. На конференції було близько 200 делегатів, у тому числі представники художників, політиків, вчених, делегатів інших країн тощо. Більшість відомих художників підтримали важливість впровадження та правового закріплення права слідування в національному законодавстві. Манкер Ндіайе на цій конференції акцентував увагу, що право слідування за своєю природою спрямоване на встановлення балансу між правами авторів та економічними інтересами тих, хто торгує творами образотворчого мистецтва.
У Франції ADAGP (організація колективного управління майновими правами авторів) доклала зусиль для забезпечення ефективності, прозорості та простоти, полегшуючи процес збирання та забезпечуючи, щоб усі сторони були добре поінформовані про застосування права перепродажу, підтримуючи постійний контакт із сотнями галерей та іншими професіональними учасниками ринку мистецтва. У 2016 році ADAGP зібрала 12,8 мільйона євро, 8 мільйонів з Франції та 5 мільйонів зза кордону, причому 43% художників, які отримали гонорар, були живими художниками.
Представники Великобританської організації колективного управління Design and Artists Copyright Society (DACS) на конференції повідомили, що розповсюдили понад 50 мільйонів фунтів стерлінгів понад 4000 художникам і нащадкам з моменту встановлення права слідування в 2006 році у національне законодавство [1].
В Австралії право слідування було імплементоване в національне законодавство в 2010 році. До жовтня 2016 року право слідування уже принесло понад 4,5 мільйона австралійських доларів для понад 1275 художників як справедливу винагороду за перепродаж творів образотворчого мистецтва.
Дані CISAC демонструють цінність права слідування для митців на глобальному рівні. Згідно зі звітом CISAC Global Collections за 2016 рік, у країнах, де це право існує, воно допомагає створити загальну колекцію роялті в розмірі близько 50 мільйонів доларів США (44,9 млн євро), що становить 25% від загальної кількості світових колекцій образотворчого мистецтва.
Під час 35ї сесії Постійного комітету Всесвітньої організації інтелектуальної власності з авторського права та суміжних прав (SCCR) співавторка Жоель Фарчі, професорка Паризького університету додала, що право перепродажу ніколи не перевищить 12 500 євро (14 600 доларів США), оскільки воно обмежене директивою.
Вищезазначене твердження на практиці відображене в законодавстві, зокрема, Республіки Кіпр. До того ж, 22 травня 2020 року парламент Кіпру проголосував за продовження права перепродажу творів мистецтва, які продаються менш ніж за 3 тис. євро, таким чином надаючи подальшу підтримку творцям мистецтва. Такий розвиток подій розширив переваги художників від перепродажу, дозволяючи їм отримати додатковий дохід від роялті за художні роботи за ціною навіть нижче 3 тис. євро. Очікується, що така зміна сприятиме розвитку світу мистецтва, особливо після спалаху COVID19, що призвело до паузи в інвестиціях у мистецтво.
Важливими завданнями WIPO з розвитку правової обізнаності державучасниць був здійснений аналіз та консультації щодо застосування механізмів впровадження права слідування.
На 36й сесії Комітет SCCR погодився створити робочу групу з членів та зацікавлених сторін, щоб звітувати перед Комітетом щодо практичних елементів права авторських відрахувань при перепродажі творів образотворчого мистецтва. На своїй 37й сесії Секретаріат представив документ SCCR/37/5, озаглавлений робочою групою з права слідування, який був відзначений Комітетом. На своїх 38й та 39й сесіях Секретаріат представив оновлену інформацію про поточну діяльність робочої групи з права слідування.
У висновках робочої групи підіймається питання щодо можливих ризиків понесення адміністративних та податкових виплат торговцями творів образотворчого мистецтва як надмірного фінансового тягаря.
На практиці такий тягар негативно впливає на економічну складову фінансової системи держави та захисту прав авторів творів образотворчого мистецтва, оскільки виводить артринок у тіні.
Варто погодитись з твердженням Г. О. Андрощука щодо можливості оцінки українського ринку з продажу творів мистецтва, тільки опираючись на експертну оцінку відкритих аукціонних торгів. За даними такої оцінки артринку, станом на 2015 рік, обсяги обороту сягають близько $150–200 млн і це є тільки 10% обороту всього ринку мистецтва [2, c. 56].
Звичайно, що станом на 2021 рік такі цифри будуть значно вищими, оскільки визнання українських авторів з року в рік тільки зростає. Однак основною проблемою для становлення національного права слідування є саме тіньовий бізнес у цій сфері та відсутність механізму впровадження професіональних учасників таких торгів, як це здійснено в більшості розвинених країн.
Реалізація невідчужуваного права слідування передбачає певний системний перелік обов’язкових умов для забезпечення правової форми здійснення такого права, а саме: продаж має здійснюватися з умовою його публічної складової, тобто твір образотворчого мистецтва має бути реалізований шляхом укладення відповідної публічної пропозицій; продаж має здійснюватися відповідним суб’єктом – аукціоном, галереєю, салоном, крамницею тощо; продаж має бути підтверджений відповідним документом (наприклад, договором купівліпродажу). Це все безумовно має бути відображено в діяльності професійного учасника торгів.
Крім того, в законодавстві України не міститься чіткої вказівки на те, що продаж має здійснюватися саме юридичною особою, а може здійснюватися також і фізичною особою для виникнення обов’язку відрахування роялті за право слідування, має бути лише факт публічної пропозиції такого правочину.
У 2020 році Ю. М. Гандзюк досліджував питання щодо критичної податкової складової здійснення перепродажу творів образотворчого мистецтва, а саме загальний податок, який має сплатити продавець, сягає позначки у 39,5%, що негативно впливає на прозорість здійснення таких операцій [3].
Більшість операцій із продажу творів образотворчого мистецтва, а саме близько 90% таких продажів, здійснюється шляхом приватних операцій між продавцем та покупцем, а тому відстежувати такі операції досить складно.
Вирішальним способом для подолання такої проблеми є зниження податкового тягаря для продавців творів образотворчого мистецтва та впровадження механізму становлення професіональних учасників таких торгів, як показує міжнародний досвід з імплементації права слідування у правову систему. Однак таке впровадження має здійснюватися з урахуванням ризиків, які можуть зупинити діяльність з продажу творів образотворчого мистецтва.
Більшість продавців творів образотворчого мистецтва досить критично ставляться до самого права слідування, оскільки у разі жорсткого законодавчого контролю даної сфери може відбутися процес регресу відшкодування операцій за права слідування, враховуючи значний процент тіньових операцій з продажу творів образотворчого мистецтва. На практиці така ситуація в Україні пояснюється наступним чином. Наразі більшість тіньових продавців творів образотворчого мистецтва реалізують свою діяльність шляхом публічної інтернетпропозиції, сподіваючись на слабкий механізм фіксації порушення в інтернетсередовищі. Однак, на наш погляд, зареєстрований у Верховній Раді законопроєкт № 5644, який покликаний на встановлення забезпечення та огляду вебсайтів як доказів певного правопорушення, може викликати колапс більшості продавців творів образотворчого мистецтва у разі встановлення фактів публічної пропозиції продажу останніх. Як це буде виглядати на практиці — поки що не відомо.
Месьє Діенг, голова SCCR та голова робочої групи 3, створеної WIPO, слушно зазначив, що також має бути створена загальна карта артринку, яка б допомогла в собі зосередити всі об’єкти образотворчого мистецтва та містила б інформацію про оцінку таких творів для об’єктивного уявлення про ціну. Оскільки Україна не має відповідного каталогу, реєстру або будьяких інших офіційних даних, які встановлюють цінову різноманітність в залежності від об’єкту образотворчого мистецтва, ціни на твори образотворчого мистецтва встановлюються самими продавцями або ж ринком, до того ж не залучаючи якоїсь експертної оцінки до таких операцій.
Вищезазначене породжує ризик щодо прозорості реальної ціни, за яку можуть здійснювати продаж творів образотворчого мистецтва, оскільки реальна ціна може значно відрізнятися від тієї, яка була публічно заявлена в силу відсутності реєстрації таких операцій.
В Україні було б доцільно сформувати єдиний обов’язковий реєстр творів образотворчого мистецтва, який би вміщував не тільки відношення автора до певного твору образотворчого мистецтва, а й містив би дані про експертну оцінку твору образотворчого мистецтва з врахуванням віку об’єкту, складності написання, методики, техніки, витраченого часу на створення, витрачених матеріалів тощо. Має бути сформована державна експертна комісія, яка б оцінювала об’єкти творів образотворчого мистецтва або впроваджено механізм отримання ліцензії на здійснення такої діяльності приватним сектором. Мають бути враховані ставки відрахувань за право слідування як того передбачає Директива 2001/84/ЕС. Також було б доцільно сформувати спеціальний механізм отримання ліцензії на здійснення діяльності з публічного продажу творів образотворчого мистецтва з урахуванням принципу прозорості та електронного проведення таких операцій за аналогією нещодавньої політики цифровізації адміністративних послуг для мінімізації корупційної складової. Впровадити, відповідно до вимог Директиви 2001/84/ЕС та практики ФРН, механізм солідарної відповідальності продавця та організатора публічних торгів творів образотворчого мистецтва.
Податкова складова має обраховуватися не за загальними ставками єдиного податку на здійснення операцій з продажу об’єктів образотворчого мистецтва, а вираховуватися за спеціальними ставками для цієї категорії операцій та враховувати податкову знижку або мають бути здійснені за спрощеною системою оподаткування. Податкова знижка має бути врахована у даному питанні, оскільки маржинальна система оподаткування, передбачена ст. 210 Податкового кодексу України не вирішує питання щодо сплати надмірного податкового тягаря, адже не передбачає податкової знижки, а тому колекціонер, який придбав картину за умовних $10000, має продавати таку картину за майже $18000, щоб хоч якось отримати прибуток від такої операції. Не кажучи вже про вимогу сплати податку податкового агенту у разі проведення операції з фізичною особою.

Література

1. DACS response to the Inquiry into the Resale Royalty Right by the U.S. Copyright Office.
2. Андрощук Г. О. Артринок і право слідування в ЄС та Україні: економікоправовий аналіз / Г. О. Андрощук, С. А. Давимука // Соціальноекономічні проблеми сучасного періоду України. – 2015. – Вип. 1. – С. 4958.
3. Гандзюк Ю. М. Перспективи реформування законодавства у сфері обов’язкового колективного управління – право слідування / Ю. М. Гандзюк // Інтелектуальна власність в Україні. – 2020. – № 10. – С. 410.
4. Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755VI/ Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 1314, № 1516, № 17, ст. 112.
5. Про авторське право та суміжні права: Закон України № 3792XII від 23.12.1993 року / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, № 13, ст. 64.
6. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 №435IV / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 4044, ст. 356.