Дати нове життя колись популярній опереті Ярослава Барнича “Гуцулка Ксеня” вирішили в Київському академічному театрі українського фольклору “Берегиня”. Для театру, який шукає нові форми роботи, ця постановка стала ще одним творчим викликом.
– Ідея поставити цю виставу належить директору – художньому керівникові нашого театру Ільїні Генсіцькій, – розповідає режисеркапостановниця Тетяна Авраменко. – Спершу не знала, як втілити її у стінах театру українського фольклору. Врешті вирішила поєднати два твори – оперету Ярослава Барнича “Гуцулка Ксеня” та роман Петра ШекерикаДоникова “Дідо Иванчік”. Уривки з роману допомогли передати гуцульський колорит. Репетиції тривали приблизно півтора місяця.
Особисто мене в “Гуцулці Ксені” зацікавила загадка, яка, напевне, стоятиме перед будьяким режисером, котрий розбиратиме цей матеріал. Це історія про гроші, спадок. Двох молодих людей Ксеню і Яро ніби поставили на торг. То як у такій історії могло виникнути справжнє кохання? Напевно, не обійшлося без карпатської магії, неповторного карпатського духу.
Під час роботи над виставою чимало часу витратили на вокал, пластичні номери. Багато сил оркестру забрали репетиції, під час яких намагалися поєднати різну музику, гуцульську та американську культури. Ми багато слухали, імпровізували, кожну репетицію записували на відео. Щось залишалося, щось змінювалося. Довго перебували в імпровізаційному стані, опрацювали багато матеріалу, з якого вибрали найкраще.
Працюємо в умовах пандемії, тож хвилювалися, щоб усі здоровими дійшли до прем’єри, адже у виставі задіяна майже вся трупа театру.
Ролі головних героїв у виставі виконують Андрій Непийвода та Василиса Соколенко. Працювала з ними вперше. Намагалися поєднувати в їхніх роботах пластику і створення драматичних образів. А в Андрія долучився ще й вокал. Актори всього швидко навчалися. Крім основних репетицій, вони зустрічалися окремо, вдосконалювали свою майстерність. В іншому складі роль Ксені виконує Ірина Гайворонська, з якою ми маємо спільний досвід роботи у виставах “Веселощі Кухмістерки” та “Грішниця”.
Публіка особливо запам’ятовує роль Павлінки, яку виконує Анна Мудра. Роль складна і легка водночас. Актрисі не потрібно було брати участь у спільних репетиціях, але довелося значну увагу приділити вивченню гуцульського діалекту. Вона багато готувалася, довго вчила текст. А глядач побачив на сцені справжній гуцульський характер і гуцульський колорит. У цьому образі поєдналися комічність і трагізм.
Стосунки чоловіка і дружини ніколи не бувають ідеальними. Є злети і падіння. І тут постає гуцульськоіталійська сімейка, в якій сварки поєднувалися з палким коханням. І попри те, що доля розлучила героїню з чоловіком досить рано, спогади залишилися назавжди. Тепер її колишній чоловік Іван Синиця (Олексій Черняк) – директор готелю. Його партнер по сцені – заслужений артист України Анатолій Пахомов, який грає майже в усіх постановках театру.
У ролі американки Гелен, яка стежила за всіма, – Лілія Мілевська. У ролі спочатку самотнього і покинутого, а потім розквітлого і щасливого чоловіка – Олександр Бригінець. Роль Мері виконує Вікторія Толкачова, Семена зіграв Володимир Синельников, який нещодавно прийшов до театру. Паралельно з репетиціями нової вистави його вводили на роль Івана у “Тінях забутих предків”.
Це перша прем’єра для ще одного нашого нового актора – Богдана Чорного, який виконує роль студента, що грає на гармошці. Це герой, який може співати автентичні пісні, а також заробляти на весіллях, поминках та інших подіях, де потрібні музики.
Образи німф, які працюють у кафе, але мріють про велику сцену, про кабаре у НьюЙорку, створюють Марина Корогода, Наталка Кучер, Людмила Болтівець та Катерина Березницька. Епатажну роль ведмедя зіграв Віктор Піскун. Роль невелика, але запам’ятовується. А стару гуцулку, яка приходить на всі свята, грає одна з творців театру “Берегиня”, заслужена артистка України Надія Буравська.
З художницею Світланою Заікіною довго шукали сценографічне рішення. Наша історія відбувається в горах. На сцені підйомники, якими можна швидко піднятися вгору і так само швидко спуститися вниз. Наприкінці вистави ці металеві “чужорідні” споруди перетворюються на квітучі весільні дерева.
Костюми обрали символічні. Об’єднувальним елементом є гуцульський пояс, який вирішили додати в елементи кожного костюму. Не хотіли прив’язуватися до якогось конкретного часу, адже така історія могла відбутися як сьогодні, так і давно. Тому костюми абстрактні, тим паче сучасний глядач прагне до такої символіки.
Частина пісень увійшла з оперети Ярослава Барнича, також використали гуцульський музичний матеріал та емігрантські пісні. У фіналі вирішили дотриматися вокальної частини, близької до весільного фольклору.
Пластикою займалася Світлана Дядюн. У театрі це вже її друга робота. До цього Світлана працювала над постановкою “Весілля в Авлабарі”. Ми швидко знайшли спільну мову. Вона працювала не лише з артистами балету, а й з вокалістами. Все вдалося зробити на високому рівні.
Це наша перша прем’єрна вистава з хормейстером Іриною Баньківською, яка раніше займалася виставами, що вже представлені в репертуару театру. Спершу вона працювала з кожним актором індивідуально – онлайн. А останні два тижні працювали над вокалом усі разом.
Думаю, вистава буде рости, наповнюватися. Я як режисерка не зможу її покинути, доки вона житиме.
Фото Андрія МІНТЕНКА
Матеріали підготував
Едуард ОВЧАРЕНКО
