Віктор ЦІОН,
провідний науковий співробітник
Київського літературномеморіального музею Максима Рильського
Світлини автора
Нещодавно в Київському музеї Максима Рильського відбувся літературно-музичний вечір “Мексиканський Фенікс”, присвячений 370-річчю Хуани Інес де ла Крус (12.11.1651 – 17.04.1695). Перекладач-іспаніст, дипломат і громадський діяч Сергій Борщевський презентував чотиритомне видання творів сестри Хуани у своєму перекладі на українську мову. Зазначимо, що четвертий том – це білінгва, тут – більшість представлених у перших трьох томах творів в оригіналі та в українському перекладі.
Представляючи гостя, директорка музею і модераторка вечора Вікторія Колесник зауважила, що до Сергія Юхимовича в Україні Хуану Інес де ла Крус ніхто не перекладав, і що саме українське видання її творів є одним із найповніших у світі, окрім оригінальних – іспаномовних.
– Я дуже давно хотів узятися за переклад її творів, – зізнається Сергій Борщевський, – але, мабуть, для кожного автора є свій вік. Мені треба було дійти майже до сімдесяти років, щоби бути в змозі перекладати цю феноменальну жінку XVII століття, яка померла, не доживши до п’ятдесяти.
Штрихи життєпису
Хуана Інес де АсбахеіРамірес де Сантільяна (повне ім’я до складання чернечих обітниць) народилася в маєтку СанМігельдеНепантла у Новій Іспанії, сьогоднішній Мексиці, 12 листопада 1651 року (за іншими даними – 1648го). У віці трьох років вона разом зі старшою сестрою пішла до так званої “школи подруг” (наставниць), за її словами, буцімто з дозволу матері, і успішно там навчалася. По суті, це була її єдина офіційна освіта. Десятирічною, всього за 20 уроків, опанувала тогочасний курс латини! У будинку діда, де зростала Хуана Інес, була колосальна на той час бібліотека, яку вона всю перечитала, запоєм ковтаючи найрізноманітніші книги. Потяг до знань був таким потужним, що вона умовляла матір перевдягти її хлопцем, аби вступити до університету.
Самоосвіта і наполегливість не були марними – вже в 1664 році Хуана Інес з’являється при дворі віцекороля Нової Іспанії, маркіза де Мансери, і стає улюбленою фрейліною віцекоролеви. У віці 15ти років дівчині влаштували публічний іспит: сорок вчених у різних галузях науки прискіпливо її екзаменували. Хуана Інес не лише блискуче відповідала на складні запитання, а й буквально збивала з пантелику своїх екзаменаторів. За свідченням колишнього біографа віцекороля, який став, власне, першим біографом сестри Хуани, отця Кальєхи, дівчина розправилася з питаннями авторитетних учених, “як той королівський галеон, що потрощив маленькі шлюпки, які намагалися його атакувати”!
Хуана Інес була не лише надзвичайно обдарованою, а й дуже вродливою дівчиною. Але… несподівано для всіх вирішила присвятити себе Церкві. Спочатку вона обрала монастир СанХосе (Святого Йосифа) “босих кармеліток”, але там був надто строгий статут, тому невдовзі Хуана Інес залишила його, а в 1669 році склала чернечі обітниці в монастирі Святого Єроніма, де умови були доволі ліберальними і де вона провела решту життя – чверть століття. Хуана Інес де ла Крус (таким стало її чернече ім’я) зібрала там велику бібліотеку, а також колекцію картин і унікальних музичних інструментів та чимало різноманітного наукового приладдя. У монастирі вона мала час для творчості і можливість приймати гостей. Частенько її відвідувало віцекоролівське подружжя.
В останні п’ять років життя сестра Хуана вимушено відмовилася від наукової і творчої діяльності. Вона розпродала свою бібліотеку, картини, астрономічні та музичні інструменти, а виручені кошти пожертвувала на потреби благодійності.
17 квітня 1695 року Хуана Інес де ла Крус померла під час епідемії, допомагаючи хворим сестрам. Їй було лише сорок три…
“Хай думка багатіє небувала…”
– Щоб зрозуміти добу, в яку жила сестра Хуана, – розповідає Сергій Борщевський, – треба згадати імена, якими позначений іспаномовний світ XVII століття. Це Лопе де Вега, Луїс де Ґонґора, Франсіско де Кеведо, Педро Кальдерон і, звісно, Мігель де Сервантес. Вона – трохи молодша їхня сучасниця.
Коли ми говоримо про Хуану Інес де ла Крус як поетесу, потрібно уявляти, що таке тодішня іспаномовна поезія. У першому томі, що вийшов у 2015 році, – вірші сестри Хуани, одинадцять різновидів поетичних жанрів. Деякі з них до нас дійшли. Ми знаємо, що таке сонет чи епіграма. Дещо орієнтуємось, що таке летрільї, редондільї, принаймні в іспаномовному середовищі. Але тут є ще й глоси, ендечі, вільянсіко, овільєхо, тобто навіть такі жанри, які ніколи не відтворювалися українською. Сестра Хуана досягла бездоганної техніки віршування. Ось сонет про марноту буття. Це дуже поширена тема в тогочасній поезії, не лише іспанській, а, наприклад, у польській. Але всі писали дещо відсторонено, а Хуана Інес де ла Крус приміряє це до себе:
Навіщо ці гоніння, світе мій?
Хіба була з тобою я зухвала?
Я розумом красу твою вбирала,
красі ж не накидала розум свій.
Байдужа до пишнот я, зрозумій,
мені дорожча думка розбуяла;
хай думка багатіє небувала,
а не багатство сенсом стане в ній.
Тому не бачу я в красі пуття,
яка втрачає з віком пишні шати,
й не збуджує багатство почуття;
дотримуючись правди, споглядати
волію звичну марноту життя,
а не життя безглуздо марнувати.
Їй властива гра слів. Про цю майстерність свідчить і така вишукана форма, як акровірш. Ось акросонет, присвячений Мартінові де Олівасу, її вчителеві латини:
Мудрованих ідей нестримний плин
Аж ось яку створив умільцю славу:
Розумним Архімеда звуть по праву –
Трудом і вмінням знаменитий він.
Ім’я своє увічнив навзамін
На мармуровій брилі: величаву
Давно вписав сторінку він яскраву,
Егіду, здатну пережити тлін.
О, Небо! Дай, щоб збувся мій порив,
Ладналось в дальню путь моє стремління,
І в океан наук мій бриг стремів
Вслід за тобою, сповнений сумління,
Аби в труді натхненному зумів
Сягнути досконалого Уміння.
Сестра Хуана була надзвичайно дотепною та іронічною людиною, про що свідчать її епіграми. Наприклад:
Про славетне походження
одного вельможного п’яниці
В пияцтві ти людина справна,
Ще й всім торочиш гаряче,
Що королівська кров тече
в твоїх, Альфео, жилах здавна.
Переконати всіх готовий
у цьому ти, ввійшовши в роль:
що ж, певно, й справді ти король –
найімовірніше виновий.
Заувага одному сержантові про те,
чого йому бракує
Якосьто відчайдухвояк
домаху* взяв до рук сміливо,
коли це раптом сталось диво
несосвітенне, позаяк
в домахи зцупив “до” шахрай,
дала домаха маху, й духу
забракло в битві відчайдуху –
йому зостався лиш відчай.
“Із моїх найбільших втіх
проростає біль відчаю…”
– Тодішній театр, – продовжує оповідь Сергій Борщевський, – був, поперше, поетичний. Що тоді відбувалося в драматургії? Завдяки чому увага глядачів була прикута до сцени, а дійство не видавалося одноманітним? Це зміна ритмів. Обов’язковим було, щоб у п’єсі головні персонажі (він і вона) обмінялися репліками у формі сонетів. Також обов’язковий елемент – іспанський романсовий вірш. У чому він полягає? Парні рядки (це може бути монолог на кілька сторінок) закінчуються на один і той самий наголошений голосний. Це так званий іспанський асонанс. А ще ж інші поетичні форми… Хуана Інес де ла Крус досконало володіла технікою віршування.
Подруге, цей театр поділявся на світський і релігійний. І такі п’єси писала Хуана Інес де ла Крус. Для 2го тому я обрав одну світську п’єсу – комедію “Пригоди в домі” і одну релігійну (так зване ауто) – “Божественний Нарцис”. Це містерія, релігійне дійство, яке розігрувалося або на якісь свята, або на честь когось (чогось). Тут – міф про Нарциса, який загинув через любов до себе, переосмислено як історію Христа, який возлюбив Людину і заради неї пожертвував життям.
“Чи я не благала Господа згасити
в мені вогонь розуму…”
– У третьому томі “Світогляд” зібрані два твори. Метафізична поема “Перший сон”, це про мандри душі, яка полишає тіло. І “Відповідь сестрі Філотеї”, єдиний прозовий твір у цьому зібранні.
Яка тоді була ситуація? Наприкінці 1690 року з’явився теологічний трактат, написаний начебто сестрою Хуаною і виданий сестрою Філотеєю де ла Крус з монастиря Святої Трійці з її ж прологом, що містив закиди сестрі Хуані. Насправді це була своєрідна провокація проти Хуани Інес де ла Крус, а під іменем сестри Філотеї сховався єпископ Пуебли на ім’я Мануель Фернандес де Санта Крус. Його публікація мала серйозні наслідки, оскільки налаштовувала проти сестри Хуани архієпископа, відомого своїм негативним ставленням до жінок. І сестра Хуана у своїй знаменитій “Відповіді…” приймає виклик, обстоюючи право жінки на творчість:
“…Письменництво для мене – не пустопорожня забаганка, а потреба душі, подарована Небом… Чи я не благала Господа згасити в мені вогонь розуму, оскільки, як багато хто вважає, жінці розум не потрібен і навіть шкідливий. Але Господь не прислухався до моїх благань, і тоді замислила я поховати себе, своє ім’я і водночас і свій розум у монастирі…”.
Це спроба самозахисту, тут багато латини, вона наводить і Святе Письмо, і багатьох отців Церкви на свій захист. Вона розуміє, що над нею тяжіє смертний вирок, що вона може згоріти на вогнищі інквізиції.
Нобелівський лавреат Октавіо Пас написав ґрунтовну книгу “Хуана Інес де ла Крус, або пастки віри”. І в його ж “Лабіринті самотності”, який мені пощастило перекласти, він так само згадує сестру Хуану:
“Відповідь…” є не лише автопортретом, але й обороною завжди юної, завжди допитливої та іронічної душі, пристрасної й ухильної. Її подвійна самотність – жіноча та інтелектуальна – відбиває також подвійний конфлікт: між суспільством, до якого вона належить, та її жіночістю. “Відповідь сестрі Філотеї” є захистом жінки. Цей захист і те, що вона зважилася заявити про свою схильність до безсторонніх роздумів, роблять її сучасною постаттю. Якщо в її утвердженні цінності досліду простежується інстинктивна реакція, спрямована проти традиційного для Іспанії мислення, то в її концепції знання – що не змішується з ерудицією й не ототожнюється з релігією – присутня безперечна оборона інтелектуальної свідомості. Все змушує її сприймати світ радше як проблему або загадку, ніж як місце спасіння чи згуби. І це надає її роздумам оригінальності, яка заслуговувала на щось більше, ніж захоплення сучасників чи закиди її сповідника, і яка й досі вимагає глибшої оцінки та сміливішого розгляду…”
І це правда. Я би дуже хотів, щоб нашою сучасницею в українському суспільстві залишилася і сестра Хуана. До неї треба звертатися, її треба читати, – підсумовує Сергій Борщевський. – А перекладачам треба йти далі. І звертатися до сестри Хуани. Треба полюбити її. Адже переклад – це акт любові. Перекладати варто лише те, що подобається. І ніколи не робити це на замовлення, бо замовний переклад часто нагадує замовне вбивство.
- Старовинна шабля, виготовлена з дамаської сталі.
