Ірина ГОЛОВАЙ,
учителька української мови та літератури
Страх слова страшніший
за страх висоти,
страху смерті давно немає.
Ярина Чорногуз
Зустріч друга. Ярина Чорногуз
“Як вигинається воєнне коло” – таку назву має збірка верлібрів з окопної війни Ярини Чорногуз. Ця молода красуня – українська сучасна амазонка, безкомпромісна, справжня, рішуча і смілива. Ярина до війни навчалася в КиєвоМогилянській академії, вивчала філологію та літературознавство, була активною учасницею мовного марафону “Переходь на українську”. На фронт пішла у 2019 році у складі українського волонтерського медичного батальйону “Госпітальєри”, згодом склала присягу на вірність Україні та служить за контрактом у морській піхоті в лавах Збройних сил України.
Збірка поезій Ярини Чорногуз “Як вигинається воєнне коло” є унікальною добіркою верлібрів про війну, про вічне і минуще, грішне і святе, справжнє і хибне.
“Це збірка поезій про світ людини і країни, яка завжди вела оборонну війну, аби існувати незалежно. Авторка зустріла цю війну на одному з вигинів її кола як волонтермедик, а пізніше обрала шлях військової. І незважаючи на біль втрати, відчула, що саме на війні можна зустріти справжність”, – так написано у анотації до збірки.
Книга присвячена загиблому на війні Миколі Сорочуку (позивний “Красний”) – коханій людині авторки, унікальному та героїчному хлопцю, який за іронією долі загинув від кулі снайпера саме 22 січня, у День соборності України.
Ярина Чорногуз на презентації своєї книги щодо назви збірки зазначила: “Моя збірка “Як вигинається воєнне коло” (верлібри з окопної війни) – експериментальна. Чому коло? Бо війна… не закінчиться ніколи. Це воєнне коло. Війна триває. Це наша доля. Для мене коло – символ архіприсутності в світі. Це коло не можна розірвати. Його можна тільки прийняти. (Верлібр – неримована поезія, здебільшого лірична, одна з провідних форм сучасної поезії)”.
Яринку Чорногуз я пам’ятаю ще зі шкільної парти: вона вчилася в Українському гуманітарному ліцеї КНУ імені Тараса Шевченка, де я працювала. Завжди сумлінна й активна, відповідальна і чесна, вона була головою учнівського парламенту, ніколи не стояла осторонь щодо українських питань, історії. Пам’ятаю, як ми з нею писали в 9 класі МАНівське дослідження “Трипільське коріння українських орнаментів”, яке було відзначене не лише на відділенні мистецтвознавства МАН, але й на Міжнародному конкурсі науководослідницьких робіт з українознавства, яке проводив Науководослідний інститут українознавства МОН України.
Сьогодні Ярина – приклад багатьом учням і вчителям, багатьом сучасникам, адже вона обрала надскладну, нежіночу місію – зі зброєю в руках захищати Україну від російського агресора. Гідна Українка, Захисниця, чудова Мама і творча Людина, вона обрала справжню і ризиковану Поезію Життя на кордоні України й Росії, Життя і Смерті, Вічного й хибного.
поезія нашої доби це
містерія яка втратила риму
яка втратила ритм
яка знає що тільки кров римується
із усім
якщо раз мав її на руках
поезія нашої доби
це оголений сенс із епохи бароко
червоночорний на колір
вигнутий
у воєнне коло
Збірка Я. Чорногуз “Як вигинається воєнне коло” дуже зболена, антивоєнна, сповнена філософських роздумів про сенс життя, про життя серед буднів на передовій, про такі неминучі й непоправні втрати, про невмирущість любові. Перед читачем постає образ ліричної героїні як “кількасотлітньої каменярки”, “юродивої”, такої собі “нареченої…якій волати про любов свою на весь степ”:
Горизонт є лише для тих, хто готовий щомиті піти
Вірність існує тільки для того, кого вже немає,
кого селиш у собі за жаданням по тому,
Як усі защіпки відщіпнулись
Воїн – той, хто не думає, що за межею,
А щоподиху за неї іде,
не взявши з собою нічого
Смерть стає подругою, коли пізнаєш
любов
до того, хто за межу пішов…
(“Красному”)
Провідними у збірці є мотиви безкінечної боротьби – зі страхом (“страх слова страшніший за страх висоти / страху смерті давно / немає”), зі смертю (“Смерть – це частина життя. Ні – смерть це і є Життя… Мертве не помирає…”), за мир, за кохання (“Кохання і пристрасть не закінчуються після смерті…”).
Мова збірки Ярини Чорногуз особлива, сповнена неповторних метафор, нових образів і термінів сучасної військової лексики.
Наведемо приклади вживання унікальної військової лексики з метою увиразнення образності й малювання колориту війни: “кожен ледь чутний голос хочеться/ порівняти до кулі дрібного калібру”); “проклали першу й останню дорогу/ – ту що окоп,/ наварю бронеплит, нарубаю колод,/ а набої – про них, знаєш, краще мовчати”; небо впало тобі без мене/ і я не хочу цього впалого/ як гільза неба/ як гільза від твого вога…”; “осінь – мов стара жінкакіборг” ; “страх втрати важить одну секунду/ втрата входить до історії вічності як/ саморобний вибуховий пристрій/ детонатор…”; “небо – твій головний набій”; “…на небі є гак,/ аби повісить на ньому/ зимовий бушлат…”; “небо падає гільзою”; “ти хитаєш головою і викидаєш його за бруствер” …
Ця військова лексика неймовірно увиразнює болючі й разючі картини війни й світогляду ліричної героїні – тендітної і мужньої, величної і земної, такої собі невмирущої “Ліліт”, яка довічно кохає й прославляє свого єдиного Мужчину – Воїна, Героя.
Я пережила з тобою єдине
справжнє весілля – похорон
хто з нас більше тримався за знаки?
Так криво як обірваний змотаний
Провід
Я змушую тишу літати чи то змушую
Мовчання стогнати
І коло моє воєнне що лиш
вигналося
замикається на вигині
твоєї шкіри
Домінуючими у збірці Ярини Чорногуз є образи “воєнної тиші”, “прозріння”, “вічності”, “кохання”, “смерті”, “самотнього підривника”, “Осені – старої Жінкикіборга”…
Поетеса володіє глибокими знаннями міфології, літератури, а тому в її текстах наявна певна інтертекстуальність, посилання на вже відомі образи, символи. Біль і Бог, невмирущість Кохання, абсурдність Буття, Життя як божевільний аркан, Війна як загальнопланетарна трагедія, одвічна рана Душі – ключові домінанти збірки:
час що ми прожили є іншим виміром
як списаний дитячими руками
зошит у комірчині
. . . . . . . . . . . .
тобі двадцять два
не років
а кіл на спіралі
твої очі відмарили снами з книжок
мої – у крові матері
коли у надрах ґрунту вигорає
блакитним паливом
мідного віку земля
я йду до тебе крізь
потрощені кригами брили
та що ще не народилася
але буде твоя
Збірка Ярини Чорногуз оригінальна за образами, настроями, кольористикою, темами, неповторною лексикою та глибокою філософією зболеної, але не зневіреної Душі. “Ярина Чорногуз – жінка, яка розуміється і на калібрі, і на верлібрі. Вона і парамедикбинтар, і поетесабунтар проти всякого зла і проти слабкості, яка заважає його подолати”, так про неї писали критики.
Директор видавництва “Фоліо” Олександр Красовицький на презентації книжки зазначив: “Після кожної війни з’являється література. Яскравий приклад – поезія Ярини Чорногуз. Це “перша ластівка”. Ми видали цю збірку з упевненістю, що буде продовження”.
Щодо появи на світ збірки верлібрів та обраній місії Ярини відомий письменник Олег Чорногуз (дідусь Ярини) у одному із інтерв’ю зазначав: “У нас родина військових. Мої старші брати закінчили свій земний шлях старшими офіцерами, Я наслідував їх, але передумав і пішов… у літератори. Син Ярослав наслідував мене… Яринка – нас обох. Вона – і військова, і поетеса. Окрім того, гарний і вдумливий публіцист. Так, як вона, я не напишу. Я безмежно щасливий. Ярина піднялася вище мене у своїй творчості. Принаймні ні сина, ні мене жодне видавництво не видає своїм коштом. Спасибі “Фоліо” за такий “фінансовий подвиг”. Яринка вже з першої книжки – літературний лавреат. І це справедливо: діти, онуки мають йти далі…”
Маємо визнати, що нам є ким пишатися в нашій Україні, приємно визнавати, що діти, онуки, учні багато в чому переростають своїх попередників. Безкомпромісність, гідність дужого чину, щира любов до України, натхнення, творчість – ці риси вирізняють неповторну захисницю, поборницю справедливості, одинокого Борця проти капітуляції на Сході України (акція “Весна на граніті” 2020 року) Ярину Чорногуз. Слава Україні! Слава Ярині! Слава кожному, хто стоїть на чатах Державності, Любові і Правди!
