Репертуар Театру української традиції “Дзеркало” складається переважно з української класики. Не стала винятком і нова вистава, яку поставили за п’єсою художнього керівника театру Володимира Петранюка – “Мавка. Таємниці “Лісової пісні”, на створення якої надихнула всесвітньовідома драмафеєрія Лесі Українки.
– З дитинства захоплювався поезією Лесі Українки, – зізнався Володимир Петранюк. – Але до кінця не розумів її образів, хоча й відчував їх душею. Проте цього була замало, щоб розшифрувати код письменниці.
У репертуарі нашого театру є вистави про Тараса Шевченка, Івана Мазепу, була вистава про Степана Бандеру, яку сподіваємося поновити. Врешті прийшов час, щоб підійти обличчям до обличчя з нашою Берегинею, оспівувачкою національного духу Лесею Українкою.
На жаль, багато людей, які закінчили радянську і навіть пострадянську школу, не розуміють Лесю Українку. Після того, як я десятки разів перечитав “Лісову пісню”, вирішив зробити навчальну екскурсію ніби в парк Юрського періоду, аби проникнути в заповідну зону Лесі Українки. Тоді й народилася ідея театральної оповідки, в якій двоє людей – чоловік і жінка, можливо, професорка й студент, розмовлятимуть про “Лісову пісню”. І розмовляючи, мимоволі починають грати цю драмуфеєрію. Мені здається, що такий спосіб подачі матеріалу зможе зацікавити насамперед молоде покоління і спонукатиме звернутися до фантастичного світу Лесі Українки.
Моя мета – щоб режисер намагався бути на місці глядача, якому адресована ця вистава. Тому хотів, щоб це був молодий режисер, а ще краще – режисерка. Бо сама Леся Українка говорила, що чоловік не міг би написати такого. Я також вважав, що розповісти про це сценічними засобами найкраще зможе саме жінка. Раніше ніколи не співпрацював із постановницею вистави Маріамною Капітулою. Але те, що вона навчалася у Петра Ільченка, якого знаю як хорошого українського режисера, було для мене найкращою рекомендацією.
У цій виставі я – автор сценографічного рішення. Намагався опанувати простір місця, в якому існують герої. Це ліс рушників. А рушники – дорога з минулого в майбутнє, це наша доля, наш шлях. Разом з тим – це великий наш рід.
Виконавиця ролі Мавки Ольга Оноприюк – режисерка, працює з молоддю. Крім роботи в нашому театрі, у неї є молодий театральний колектив. Вона грає разом зі мною у виставі про Тараса Шевченка “Полусмак останнього кохання”. Ольга глибоко розуміє серйозні українські ментальні речі. Я знав, що вона любить Лесю Українку, відчуває і розуміє її творчість. Тому й запропонував їй цю роль.
Арлен Юсупов (Лукаш) – кримський татарин, патріот України. Він залишив Крим, переїхав на материкову Україну, прийшов до нашого театру. Лукаш шукає свій шлях у лісі і не знаходить його, а Арлен знайшов. Також актори грають двох оповідачів, які роблять все для того, щоб ми, глядачі, теж знайшли свій шлях.
Дублерів у Ольги та Арлена немає. У нас невеликий театр, тому ми не часто можемо собі дозволити другий склад. Але це підвищує для акторів планку творчої відповідальності.
У творі Лесі Українки багато персонажів, а на нашій сцені – лише двоє акторів. Тому намагаємося розширити поле вистави виразними засобами. Саме з цією метою показуємо відео, що додає цікавих акцентів до окремих сцен. Але головні на сцені, звісно ж, актори: якщо треба, то можуть зіграти виставу без відео і навіть без декорацій.
Костюми замовили у творчій майстерні “Світлячок” зі Львова, це талановитий колектив під керівництвом Олени Лисянської, з яким ми давно співпрацюємо. Запропонували їм сценарій, а через три дні вони надіслали рішення, з яким ми погодилися. Намагалися роботи все, аби у виставі колір, світло, костюми, мова і пластика складали єдине ціле.
Нефахова педагогіка за останнє століття створила мур між читачем і Лесею Українкою, те ж саме стосується, на жаль, Василя Стуса, інших українських письменників. Намагаємося його пробити. Наша мета, аби людина після вистави захотіла дізнатися більше. Щоб повернувшись додому, вона взяла до рук книжку…
Ми поспілкувалися також з іншими творцями вистави.
Маріамна Капітула, режисеркапостановниця:
“З Володимиром Петранюком нас познайомив режисер Театру Франка Дмитро Чирипюк, з яким ми разом працювали над казкою “Аладін”. Володимир Іванович показав мені сценарій, він мені сподобався, і ми почали роботу.
Працювати було дуже цікаво. Думаю, що Ользі Оноприюк допомогло так природно вписати у виставу те, що вона землячка Лесі Українки, змогла надихнутися духом волинських лісів. Зізнаюся, що хвилювалася, як впорається зі своїм завданням Арлен Юсупов, адже в нього більш комедійна природа. Але все вийшло. А те, що роль Лукаша грає уродженець Криму, стало родзинкою вистави.
Сподобалася ідея Володимира Петранюка з рушниками. Вони стали у нас і лісом, і архівом. На цих рушниках ніби вишита сама “Лісова пісня”.
Я є авторкою музичного оформлення. Дуже люблю етномузику. За її допомогою відтворюємо у виставі каркання ворон і скрипіння дерев. Брали різні елементи такої музики і створювали свою історію.
Наша вистава – це не просто “Лісова пісня”, а історія про цю драмуфеєрію. І двоє наших сучасників, які заглиблюються у цю історію, стають повноцінними персонажами. Вдячна всій команді під керівництвом Володимира Петранюка, завдяки яким вистава заграла яскравими барвами.
Звісно, нам ще є над чим працювати. Думаю, що додамо ще одну сцену саме з життя Лесі Українки, використаємо її листування. Це додасть виставі більшого драматизму. А далі – гастролі”.
Ольга Оноприюк, виконавиця ролі Мавки:
“Леся Українка – одна з моїх улюблених письменниць. А в “Лісовій пісні” найбільше приваблюють містика і фентезі. Проте ніколи не бачила себе в образі Мавки, швидше русалки чи Килини. А найулюбленішим у цьому творі для мене є образ Долі. Щаслива, що взяла участь у цій постановці.
Разом зі своїм партнером по сцені створюємо ще два образи. Спочатку це мали бути звичайні діти. Потім у мене з’являються окуляри й указка, що додало образу характерності. Врешті з’явилися вчителька та учень, які розгадують таємниці створення “Лісової пісні”. Доповнюємо виставу фактами з життя Лесі Українки. Наша постановка – немов невелика Вікіпедія для глядача, який мало обізнаний із цим твором. Вже подали заявку до участі у фестивалі в Колодяжному. Хочемо, аби цю виставу побачила вся Україна”.
Арлен Юсупов, виконавець ролі Лукаша:
“Це вже моє друге звернення до творчості Лесі Українки. До окупації Криму я жив у Сімферополі. Ще під час навчання у школі дев’ять років відвідував театральну студію “Світанок”, де ставили “Лісову пісню”. Я грав Того, що в скалі сидить. Під час роботи над новою виставою згадав емоції та почуття дитячих років. Дуже цікавий образ Лукаша. На жаль, він припустився фатальної помилки, по суті знищив свою мрію. Вдячний, що мені довірили таку роботу. Вона допомагає удосконалювати акторську майстерність і здобувати новий досвід”.
Фото Дмитра ЛОГИНОВА
