Юрій МИЦИК,
д. і. н., проф., засл. діяч науки
і техніки України
На мапі України є село з досить нетиповою історією… У 1769 чи 1770 рр. ординці вчинили набіг на тодішню столицю Молдовського князівства Ясси і забрали в неволю великий ясир. Але під Очаковом запорожцям отамана Данила Третяка вдалося відбити полонених, яких козаки поселили під Старим Кодаком (нині – Дніпро) на дніпрових берегах напроти Сурського й Лоханського порогів. Так виникло село Волоське, населене волохами (молдаванами), які міцно трималися своєї мови і традицій. Навіть нині старі жителі ще говорять помолдавськи, але в цілому жителі села українізувалися…
Нестандартна історія виникнення села, відмінність його жителів від мешканців українських довколишніх сіл, розташування на місцях оповитих легендами (тут зокрема знаходилась Змієва печера, де жила жінказмія, від шлюбу якої з Гераклом народилося три синипрародителі скіфів) привертали увагу істориків та етнографів (А. Скальковський, В. Біднов, Д. Яворницький, В. Бабенко, О. АфанасьєвЧужбинський…). Але останні з цих розвідок вийшли друком у 1920х роках, зі зрозумілих причин не охоплювали історію села пореволюційних часів та й не були розраховані на широке читацьке коло і до того ж почали передруковуватися (А. Скальковський, О. АфанасьєвЧужбинський, Д. Яворницький) тільки в самостійній Україні…
До 250річчя села Волоського вийшов солідний, розкішно оформлений том “Волоський часопис” (К., 2019, 447 стор.), авторами якого є найкращий дніпровський краєзнавець, журналіст Микола Чабан, ветеран археології, доктор історичних наук, професор Ірина Ковальова та журналіст Олександр Попов. Книга складається з 22х розділів (крім вступу та додатків), в яких розкривається історія Волоського від заснування по сьогодення, в т. ч. років НЕПу, часів Першої та Другої світових війн (наводиться і список прізвищ тих, хто загинув чи пропав безвісти у роки Другої світової війни, який нараховує понад 220 прізвищ), Голодоморугеноциду 19321933 рр., повоєнного періоду. У розділі 3 (“Історія в особах”) подаються відомості про волоських отаманів, волосних старшин і старост у 1776–1911 рр., земських лікарів, господарів села, національні меншини (!), тобто болгар, жертв комуністичного терору тощо. Великий розділ 12 “Волоський храм. Релігійна історія” (с. 254292) присвячено маловивченому питанню життя православної громади села. Тут і історія будівництва СвятоПреображенського храму (нині неіснуючого), і біографії священиків, і перелік церковних старост за 1872–1917 рр., і сюжет про боротьбу з сектантством (“штундизм”), яке проникало з сусіднього селанімецької колонії Ямбург (нині не існуючої). До цього розділу прилягає інший – “Церковні метрики”. Окремі розділи присвячені особливостям місцевого діалекту молдавської мови, які вивчалися молдавськими мовознавцями у 1960 р., поширених у селі прізвищ (Алб, Бабура, Бурмага, Дамаскин, Мунтян, Сирбул та ін.), волоським традиційному вбранню та вишивкам на сорочках, місцевій топоніміці. Цікаво, що волохи не сиділи в одному селі, а охоче переселялися і в інші, не тільки сусідні (Майорка), але й віддаленіші на захід від берегів Дніпра (Василівка, Новоалександрівка тощо, всього з десяток). Є й розділ “Волоська діаспора”, де уважно простежується волоське коріння олімпійської чемпіонки Оксани Баюл (це прізвище поширене в селі), Степана Морара з Франції і звичайно тих, що осіли в Києві і Дніпрі, наприклад, театрального актора Миколи Постолаки, художника Петра Магра.
Велика увага приділяється археологічним пам’яткам, особливо курганам, історії їх дослідження Катериною МельникАнтонович, Миколою Макаренком, Дмитром Яворницьким та ін., особливо перед затопленням порогів (і прибережної частини села!) внаслідок пуску Дніпрельстану. Тут були виявлені пам’ятки від доби палеоліту до часів Київської Русі (справжнє Ельдорадо для археологів!), наводяться малюнки й фотографії важливих знахідок, карта волоських пам’яток.
З особливою цікавістю читаються розділи про легенди й казки про Волоське, деякі з них йдуть корінням ще в первісну епоху (про пороги, камені Богатирі, згадувана Зміїна печера (чи не з нею пов’язується кубло ЗміяГоринича?), про скарби… Знайшлося місце й описам мальовничої природи Волоського, символіці села, розповіді про святкування 250літнього ювілею села.
Книгу вигідно вирізняє з краєзнавчих досліджень широке використання архівних документів, насамперед з фондів Дніпровського обласного держархіву. Такого широкого їх використання не знайдеш і в багатьох наукових дослідженнях. Книга сповнена свідчень, записаних від старожилів села, котрі яскраво змальовують минуле села у ХХ столітті, особливо про похмурі роки голодомору 1932–1933 та Другої світової війни.
Книга має тверду обкладинку, оформлена ошатно, зі смаком. У ній міститься багато фотографій, в т. ч. рідкісних, взятих із сімейних альбомів чи архівних фондів, малюнків, схем і карт. Вона легко і з інтересом читається. Кажуть, що в Німеччині чи Італії кожне село має кілька солідних досліджень своєї історії. Нам в Україні до цього ще далеченько, але зразок уже є. Поза сумнівом, такі книги пробуджують любов до своєї “малої батьківщини”, а разом з цим і до “великої БатьківщиниУкраїни”!..
