«Перекладаючи» Дію Івана Драча

Георгій ФІЛІПЧУК, академік Академії педагогічних наук України 21 червня 2018-го українська громада провела в останню дорогу великого Українця — Івана Драча. Від патріаршого Володимирського Собору до рідних Поетові Теліжинців простягався шлях Шани, Пам’яті і моральної Відповідальності. Коли такі люди відходять за обрії, у кращі світи, в часі і просторі блукає відчуття осиротілості. Неправдою є твердження про спроможність замінності подібних талантів-велетів. Очевидно, людство, сягнувши свого 7,5 мільярдного порогу, безперестану народжуватиме і виховуватиме творців, митців, геніїв, унікальних особистостей. Але… вже не таких, інших, бо Іван Драч був і залишається для нас, використовуючи…

Ось і закотилося сонце смутку Івана Драча

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, академік Вже не буде більше сонячний поет продавати сонця поезії — “…оранжеві, тугі, З тривожними музичними очима”. Закотилося в позасвіти Драчеве “сонце віри” й “сонце міри”, почорніло “сонце смутку”, з якого, вірив 25літній поет, “…проросте Жорстока мудрість в золотих накрапах”. Та не погасло і не погасне ніколи його оранжеве сонце — поезія, яка вибухатиме образними протуберанцями в серцях якихось хлопчиськів і дівчаток, і яку відкриватимуть вони для себе, “щоб стати навіки соняшником” у світі поезії. …Я сидів біля його ліжка…

Іван ДРАЧ. Джмелина мить

Розмова з Богом — Боже, молю, обійди стороною! Боже, що ти робиш зі мною! — Підрівнюю тебе Під народ! А то надто Роззявив ти рот. Маршрутками їздь! Пірнай у метро! Долай свою злість. Вишукуй добро Серед злості! Особливо Метро Попомне тобі кості! Недовгі ви гості На світі оцім… Дерево посадив? Сина зростив? — В Теліжинцях його кості! — Не закінчив ще Дім? Усе дно вже — Ходім! Подивимось з високості На нові гості — Ходім!.. 30.05.2015 З Мрідулою Гхош І Мрідуло Гхош! Душу тривож! Славна бенгалко, Смуглява галко Мрідуло Гхош!…

Іван ДРАЧ: Нині кров’ю беруть нас на спит

*** Шеделя білоколонне диво… М. Зеров   О Шеделя білоколонне диво. Як світиш ти високо і правдиво. Як тішусь я, що бачу тебе ще раз — Пощезла днів моїх пісна печера В Печерській Лаврі, в сяєві дзвіниці. Де не зозулі грають, а зигзиці, Де вже не голуб, але голуб-дух, Де урочисто, чисто все навкруг, Де даль віків у сяєві небес, Де дух з колін підвівся і воскрес, Де між зірками, вічними й новими, Літають шестикрилі серафими І херувими всі четвертокрилі Напоєні у Гізеля в чорнилі. Де Нестора — святого літописця…

Іван ДРАЧ: «Мій пріоритет — результативна робота»

Іван Драч — і цим усе сказано. Великий Поет, який умістив у себе кіносценариста, драматурга, перекладача. Герой України, лауреат Шевченківської премії, він ніколи не спочивав на лаврах. Всюдисущий і доброзичливий, антипод байдужості, його рука завжди на пульсі часу. Втім, чи не точніше буде сказати, що його серце є тонометром часу… 17 жовтня Івану Федоровичу виповнилося 76 років. Редакція приєднується до привітань свого улюбленого Поета і Автора. З роси й води! — Іване Федоровичу, літа і досвід змушують фільтрувати поточні справи. На які пріоритети Ви нині вийшли? Що категорично відсіваєте? На…

Корінь і крила Івана Драча

У числі 18 тижневика ми надрукували добірку віршів відомого поета і почули багато відгуків — хороших і… різних. Питали нас наші читачі й таке: який він сьогодні, Іван Драч? Читайте, дізнаєтесь. Іван Драч — Герой України, має багато державних нагород, був головою НРУ, Української Всесвітньої Координаційної Ради, Конгресу української інтелігенції, нині очолює Товариство “Україна-світ”. Відомий у багатьох іпостасях. Колись, як він уже був депутатом ВР України, лауреатом багатьох літературних премій, побачивши у мене в руках його книжку, одна жінка запитала: “А що, Драч іще й вірші писав?” Насправді хоч ким…

Іван ДРАЧ: СОЛОНЦЮВАТИ

“Солонцювати” — дієслово, яке повергає мене в націоналістичний трепет! Цього дієслова немає ні в російській, ні в польській мовах, про інші мови не йдеться, там його і не повинно буть. Сьогодні я солонцював. Давно вже підготував літр львівського оригінального світлого пива зразка 1715 року. З Теліженець привіз хабар — літр коров’ячого молока у пляшці з-під “Моршинської”. Купив в’яленого ляща за 10,15 гривень, зекономив гривень 10, бо такого ж ляща дядько в підземному переході продавав за 20-ку. Треба ж було осміліти настільки, що наважився знайти відкривачку і відразу ж, ще не…

Письменник на периферії

Василь Бондар народився 1954 року в Теліжинцях Тетіївського району на Київщині. Після закінчення факультету журналістики Київського держуніверситету ім. Т. Шевченка працював у кіровоградських газетах “Молодий комунар”, “Вечірня газета”, кореспондентоморганізатором Бюро пропаганди художньої літератури Спілки письменників, головним редактором ЦентральноУкраїнського видавництва, у 1995—2015 рр. — голова Кіровоградської обласної організації НСПУ, нині головний редактор літературного часопису “Вежа”. Заслужений журналіст України (2007). Автор книг прози “Одвідини” (1994), “Смарагдові китиці у воді” (2001), “Камінь від хандри” (2013), “Візит ввічливості” (2016), та праці з літературознавства “У пошуках слова значущого” (2008); авторупорядник художньодокументальних книг “Голоси із 33го”…

У творця немає інструкцій

До 80-річчя Л. Танюка Павло МОВЧАН Закінчення. Поч. у ч. 27 за 2018 р. Пригадуючи, як змінювалась інтонація Л. Танюка протягом усього парламентського його періоду життєдіяльності, я пересвідчувався, що він дотримувався чеховського принципу, який полягав у відлунності тих, до кого ти звертався: відчуваєш, що люди тебе погано чують, — необхідно говорити голосніше, зриваючись на крик. А кричати, — як казав А. Чехов, — бридко. Тому розмовляєш дедалі тихіше і тихіше, і небавом зовсім замовкаєш. І, виступаючи на багатьох парламентських слуханнях, він справді з високого голосу трибуна переходив на майже довірливу тиху…

Білі ружі — ювілейній «Просвіті»…

У ювілейний рік “Просвіти” пропоную свої окремі нотатки кінця 80-х з історії створення осередків Товариства на наших теренах. Може, цікаво буде згадати не лише мені… Автор Любов ПРОЦЬ, селище Дубляни, Львівщина Відколи себе пам’ятаю, світлолиця дерев’яна хата наша потопала у барвистому квітковому морі: півонії, лілії, троянди чи, по-нашому, ружі… Квіти, надто – білі троянди, любили бабця Катерина, мама… Ми із Оленкою-сестрою також не були байдужі до цієї дивокраси: з ранньої весни гуртом сіяли-садили-пересаджували розмаїті насінинки-цибулинки. Та й чоловіків Процівського роду, які найбільше дружили з косою, вилами, граблями, квіти чарували не…