З «Недописаної книги»: щоденникові медитації, афоризми

Євген БАРАН До лаконічного формату писання підійшов не зразу, але й не випадково. Мене завжди дратувала зайвина слів. Напевне, це відповідає моїй психічній конструкції. Бо матеріяли поза трьома сторінками для мене були мученими. Першим, кого читав з творців короткого афористичного жанру, був Станіслав Єжи Лєц, потім — Шамфор. Але найбільше вплинув на пошук форми Володимир Брюґґен зі своїми “Блокнотами”. Сьогодні видав дві книжечки під назвою “Недописана книга” (Івано-Франківськ, 2016; розширена версія першого видання: Луцьк, 2016; Івано-Франківськ, 2017), на черзі третя “Говорить Євген Баран” (Чортків: Золота Пектораль, 2017). Чи буде наступна…

Read More

Вадим КРИЩЕНКО Вузлики на пам’ять

Натяк Не чув, щоб птах виспівував дуетом Чи під вікном, чи з неба, з висоти… Це натяк, щоб збагнули ви поета — Душа для пісні просить самоти.     Формула життя Один день — в радіснім співзвуччі, А інший — журиться і плаче… В такій черговості всі сущі. А хто придумав щось інакше?     Все — від любові Любіте сонце і блакить, Південний степ й Карпатські хащі. Одне одного полюбіть. Любіте — і світ стане кращим!     Прохання Заходьте у храм, що рясніє обновою, Хай вас не торкається…

Read More

Урок словесності — урок життя Хто і чому потрапив до хрестоматій?

Віктор ГРИЦЕНКО, член НСПУ, колишній учитель-словесник, Кривий Ріг На біду, ми, вчителі, всього вчимо на уроках, але не любові. А тому чи треба дивуватися, що діти не можуть зрозуміти біблійної притчі про блудного сина. А чи розумієте ви, мої дорогі колеги? Пам’ятаєте? Одержав той син від батька частку  спадщини і дуже швидко пустив її на вітер. А потім, схожий на сучасного безхатька, повернувся до батька. І той зустрів його з відкритими  обіймами, чим, здається, порушив елементарну справедливість. У більшості випадків тлумачі цієї притчі проголошують видиму істину: батьківська любов, мовляв, вища…

Read More

Інвалідський магазин

Юрко ЛОГВИН Якщо ви вийшли з метро “Золоті ворота”, пройшли через скверик, і Золоті ворота лишилися у вас за спиною, то ви втрапляєте на вулицю Ярославів Вал. Справжня історична її назва — Велика Підвальна. А в часи мого дитинства — Ворошилова. Уявіть собі, по цій неширокій вулиці ходив трамвай. Біля Золотих воріт трамвай зупинявся. Виходила вагоновожата, переводила стрілку. І тоді трамвай повертав ліворуч, на Володимирській виходив на Площу Богдана Хмельницького. Тепер це Софійська площа. Там, біля пам’ятника, він робив коло і потім по цій же Великій Підвальній вертав назад на…

Read More

«Чия земля?..»

Катерина МОТРИЧ Закінчення. Поч. у ч. 13, 14 Спокушеного таким дармовим заробітком селянина буде важко затягнути на ці поля. Він нині давно не той, який був у минулому столітті, коли марив власною землею і статусом господаря. Пригадую, як у “Читанці” мого покоління був малюнок: бідняк у чумарці, постолах стоїть однією ногою на малесенькому клаптику своєї землі, а другу ногу йому нікуди поставити, бо навкруги земля панська. Чи багато знайдеться в кожному селі охочих поставити й другу ногу на свій власний наділ — питання відкрите. Пустують городи, село старіє і сили…

Read More

З історії українського церковного хорового співу (листи Я. П. Гулака-Артемовського до Олександра Кошиця). — К., 2016. — 108 с.

Збірник репрезентує частину епістолярної спадщини несправедливо забутого українського хормейстера і громадського діяча Якова Гулака-Артемовського, адресованої видатному диригенту Олександру Кошицю та іншим українським діячам (Борису Грінченку, Анастасії Грінченко та ін.), що зберігається в архівосховищах Вінніпегу (Канада) та Києва (Україна). Наведені листи проливають світло на деякі аспекти історії хорових колективів України, насамперед хору видатного українського композитора М. В. Лисенка, а також на тяжку повсякденність українських митців у 30-х рр. XX ст. Пропонується науковцям та широкому колу читачів. Збірник документів побудовано за тематико-хронологічним принципом, містить іменний та географічний покажчики, додатки, список скорочень, перелік документів….

Read More

«Чия земля?..»

Катерина МОТРИЧ Пам’ятаєте ці слова класика української драматургії, і як голов­ний герой з надривом і неймовірною радістю та гордістю вигукував раз по раз ці слова: “Чия земля?!” — “Калитчина!” — “Чия земля?!.” Її, землі, завжди було в Україні вдосталь і завжди вона була мірилом усього: достатку чи то убогості, маєтності чи упослідженості. За неї у всі століття йшов бій не на життя, а на смерть. За неї билися князі й княжичі, гетьмани і козацька старшина, обділені нею породили Гайдамаччину і революцію 1917-го. Вона стала тим яблуком розбрату, через який, може,…

Read More

Усім життям засвідчую — Одещина не російськомовна!

Лариса НЕДІН — заслужена артистка України, лауреат багатьох всеукраїнських і між народних мистецьких премій. З 1992 року працює на Українському радіо. Нині обіймає посаду головного редактора Головної редакції мистецьких передач. Веде авторську програму “Вечірній клуб актриси Лариси” та передачі “Від суботи до суботи”, “І знову зустріч”. Про свою багатогранну мистецьку та літературну діяльність, своє бачення проблем української культури розповідає читачам улюбленого тижневика “СП”, який передплачує багато років. Своєю українськістю завдячую вчителям — Ларисо Миколаївно, нам довго нав’язували думку, що на півдні України ідеї “русского міра” популярні, 3 роки тому була…

Read More

Люди, як вони є

Михайло КАРАСЬОВ Марина Єщенко. Поговори зі мною: Оповідання. — К.: Поліграфсервіс, 2015. — 240 с. У серії “Перша книга автора”, виданій коштом Київської міської держадміністрації, є книга оповідань Марини Єщенко “Поговори зі мною”. Молода авторка родом із Полтавщини. Закінчила магістратуру Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка за спеціальністю “Літературна творчість”. Пише давно і плідно. Не обділена відзнаками всеукраїнських конкурсів та премій. Маємо автора першої книги, але не початківця в літературі. Книжка “Поговори зі мною” має чотири розділи, в кожному письменниця демонструє різну манеру письма: своєрідний єщенківський реалізм у “Сім’ї” та…

Read More

Філософсько-педагогічні етюди

Олексій НЕЖИВИЙ, письменник, доктор філологічних наук, професор Дівчинка і клен “Із татом ми посадили клен біля нашої дев’ятиповерхівки, коли мені виповнилося три роки. Саджанець був невеличкий, він ледь сягав до пояса. Однак через два роки ми вже зрівнялись, що доставляло втіху, навіть радість, адже у перший рік кленок доводилося часто поливати, бо літо видалося вкрай засушливе. Цю роботу найчастіше виконувала я, а тому дехто з подружок навіть заздрили, коли клен почав стрімко виростати. Ось він уже зрівнявся з другим поверхом, потім вище. Коли ж мені виповнилося п’ятнадцять, із нашого балкона…

Read More