Валерій ГУЖВА Талісман

*   *   * Росте нова трава на випаленім лузі, і пам’ять, мов жива, здригається вночі, і сниться — майже так, як повний штоф п’янюзі, що, буцім, відтепер ти знаєш, що почім. Немов би сенс життя відкривсь тобі нарешті, і віднайшлась вона, загублена мета, і Ласло Керекеш, знайомець з Будапешта, як много літ тому, «Годь водь?» тебе пита. «Усе гаразд, старий», — відказуєш навзаєм, розпитуєш його, як жив увесь цей час — немов би стоїмо обидва на вокзалі, й прощальні поїзди вже подано по нас. «Що далі?» — не питай своєї…

Read More

Володимир Базилевський. Невловне соло таємниць

Подивися на себе збоку… Подивися на себе збоку зі шпиля своїх зимоліт. Подивися несхибним оком, конвоюй сам себе на звіт. Подивись прокурорськи строго, подивись, як обвинувач, подивися, як на чужого, подивися — і не пробач. Суд вчини над самим собою, оборонні забудь щити. Подивись, ніби щойно з бою, прапор втративши, виповз ти. Може, вирулиш на удачу, якщо зіб’єш башлик з пихи. Може, небо тобі пробачить незумисні бодай гріхи. А як вимолиш милосердя, розгрібаючи літ архів, то здригнеться душі осердя і запрагне правдивих слів. Шлях перейдено. Стислі строки в тебе, мислячий…

Read More

Наталія Горішна Крик Дощу

Душа болить… Болить оте, що, може, й не існує, Болить отак, як тіло не болить. Я відмахнутись пробувала: “Ну його…” Я наказати пробувала: “Цить!” А те, що жоден прилад не фіксує, — Пульсує, не вгаває ні на мить І порядкує долею, й керує. …Душа болить. О Боже, як болить! Вірю Вірю, що не все іще сказала, Вірю, що сказала не усім; Що коханням не відквітувала І не навтішалася твоїм. Вірю, що позбудемось страждання І згадаєм: у вінку садів Україна — це земля кохання, А не сиріт і невтішних вдів! Крик…

Read More

Петро ШКРАБ’ЮК. Вогні сигнальні

Ліхтарики О ні, не сплять мої думки дозорні, А міст наводять в рідну далину, Бо там брати і сестри необорні, Бо там і тут подвижники соборні — В історії гарячій на кону. І я не гаю часу у знесиллі, — Вступаю з ними поряд у борню. Вони мені такі родинно-милі, Бо на одній ми нерозлучній хвилі, Бо на одній ми лінії вогню. Прийдешнього салюти привітальні Ми перші розпізнали з висоти. І я на мoсті, на відтинку дальнім, Запалюю ліхтарики сигнальні, Щоб інші теж могли по ньому йти… Соборні присвяти жінкам-волонтеркам 1….

Read More

Василь РЯБИЙ: Вічномста

*** Чи є десь зло, якому б мстилося добро? Але добро від зла озлобленим буває. І не витравлюється вічний цей синдром, хоча, здавалось би, ознаки всі зникають. І древом нервів, наче землетрус, трясе, і дихають вогнем старих образ вулкани. І можна уявити, що та мить несе, якщо відкрилися і кровоточать рани. Не здобрувати від того добра лихого. Пересварилася до раю черга днів. І час осатанів, звертаючись до Бога: чому комусь дано усе, комусь нічого, одним тернові терни, іншим пух-дорога?.. Як помста і пробуджується лютий гнів. *** Буття поділене на смуги…

Read More

При чистім світлі слова Віталія Колодія

Олена ЛОГІНОВА, молодший науковий співробітник Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка Дощує тихо піднебесний дощ… Мої це сльози, друже, не тривож, Не трать мене, прошу тебе, не трать. Ось і зійде на всіх нас благодать. І ми помолимось за прощення усім, І ще останнє слово я повім: Любімо світ й себе самого в нім. Оці зворушливі та пророчі поетичні рядки Віталія Дем’яновича Колодія (1939—2017), стали епіграфом спомину до першої річниці від дня його відходу у далекі світи. 29 березня у Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка з ініціативи директора музею,…

Read More

При калиновій свічі, або Поет починається з болю

Петро СОРОКА Для означення внутрішньої сутності поезії Надії Кир’ян в українській літературі можна дібрати багато яскравих і промовистих епітетів, оскільки за ними стоїть високе і важке слово “доля”, але мені проситься одне — притишеність. Авторці чужі піар, самореклама і самовип’ячування. Її збірки проходять майже непоміченими для критиків і літературознавців, але не читачів. Про неї пишуть мало, вона не потрапляє у жодні поетичні обойми, однак справжня поезія не може залишитися непрочитаною. І хай при її калиновій свічі відтаюють душею і гріються тільки вибрані читачі, цього досить, щоб слово жило і проривалося…

Read More

Тетяна Винник. Серце моє зіткане з найтонших матерій

* * * Серце моє зіткане з найтонших матерій, Страшно подумать: а що як воно зірветься І буде котитись у прірву життєвих містерій, А я буду жити без серця, любити — без серця?! І світ почорніє, і світло в кінці тунелю Не знайде ні рук, ні очей, ні свого адресата. І пустка холодна прошиє потріскану стелю, І я вже не зможу своїм його називати… Коли воно любить — хай що там позаочі кажуть — Воно виживає любов’ю — не кличе підмогу. І світло у ньому всю ніч на землі переважить…

Read More

Наталя Дзюбенко-Мейс: гончар над кругом, де згасають зорі

Антоніна ЦАРУК,  м. Кропивницький У “Слові Просвіти” (ч. 7 за 2017) привертає увагу “Творення чаші” — поетична добірка Наталі Дзюбенко-Мейс. Глибока, чуттєва, що відкриває ще один серцевий клапан, як і має робити справжня творчість, щоб нести озон чуттєвих істин-прозрінь до клітин, спраглих високого духовного сенсу буття. Здавалося б, пізнавані метафоричні образи вітру часу і млива в поезії “Вітер порве оболоків куделю…”, однак вони набувають вселенських масштабів “Господніх токів” епохи. Епохи, знакової чином “млива дрібного помелу”. Скільки регістрів закладено в тропі… Ключові образи вростають страхом у простір почувань ліричної героїні —…

Read More

Василь РЯБИЙ: У леті проминальної хвилини

Любомить * Летять секунди, і година ясна на мові щастя — придбане твоє. І добре так, що ти на світі є, немов дощу небокраплина вчасна. Мені тебе освічує навкіл зоря, а ти єством її вбираєш і світишся серпанком водограю в оточенні травинок і листків. Ти знаєш, твої вишні всі п’янкі і зачаровують смаки контрастні, слова цілющі тихі, не лункі. Напевно, для розкішної краси губу вишневу вітер прокусив. І звабно іскорка в очах не гасне. * Твої природні щирість, ласка, сміх, довіра, доброта, безсніжна ніжність. Чого ходу стовбичить роздоріжжя, коли вагання…

Read More