Олена БОНДАРЕНКО: Жалі жалкіші по ночах

* * * Розгортаються крила досвітніх дерев до зорі, Перший подих полів на зорі обіймає бджолу… Здрастуй, рідна дорого в простім візерунку коліс, Твоя тепла ріка обіймає ізнову мене.   Твоя тепла ріка в голубих острівцях споришу, Темні хащі тернові обабіч твоїх берегів… Повернутись сюди, де на вітрі пливе ковила, Де на промені соняха квітне щаслива бджола.   Повернутись сюди, і прожити, як подих, життя, І лишитись навіки в родючому ґрунті оцім… Пташко серця мого, розгортаються крила дерев, Ворухнулась дорога, неначе в тумані ріка. 1980   * * * Рік…

Read More

Дмитро КРЕМІНЬ: “Полювання на янгола”

Ріка Геракліта Я тут стояв. Текла внизу ріка, Шалена хвиля билась о каміння. Гриміло небо громом літака. Текли віки, народи, покоління. Текла трава, немов зелений шовк, Чужої віри прапором безсмертним… І тут якийсь блукалець підійшов Із писаним о цей пейзаж мольбертом. — Тобі в цю річку двічі не ввійти. У цю ріку ти не ввійдеш і разу. Перенеси заблукані світи Фантазією в мезозойську фазу. Там філософський камінь на горі, А там — і хрест козацький на могилі. Нехай тобі засяють олтарі Церков козацьких, камені Мигії. Твоя дорога — шлях твій…

Read More

Дмитро ПАВЛИЧКО: “А ми народ, що народився з мови!”

 З нової книжки “Омела” * * * Антонич був хрущем на вишеньці зеленій, Рудою квіткою, котра бринить крильми; Хто б міг подумати, що він поміж людьми Постане, як титан, і Лемківщини геній? Він мало жив на цій землі благословенній, А Бог, що приїжджав у Горлиці саньми, Являвсь йому й казав: “Хоч серце надломи, Але яви свій край Європі і Вселенній!” І скинув він з душі провінції оброть, Засяяла над ним зірниця Кобзарева, І мова увійшла в його натхненну плоть. Від “Привітань життя” він ріс до “Книга Лева”, В його словах…

Read More

Валерій ГУЖВА Талісман

*   *   * Росте нова трава на випаленім лузі, і пам’ять, мов жива, здригається вночі, і сниться — майже так, як повний штоф п’янюзі, що, буцім, відтепер ти знаєш, що почім. Немов би сенс життя відкривсь тобі нарешті, і віднайшлась вона, загублена мета, і Ласло Керекеш, знайомець з Будапешта, як много літ тому, «Годь водь?» тебе пита. «Усе гаразд, старий», — відказуєш навзаєм, розпитуєш його, як жив увесь цей час — немов би стоїмо обидва на вокзалі, й прощальні поїзди вже подано по нас. «Що далі?» — не питай своєї…

Read More

Володимир Базилевський. Невловне соло таємниць

Подивися на себе збоку… Подивися на себе збоку зі шпиля своїх зимоліт. Подивися несхибним оком, конвоюй сам себе на звіт. Подивись прокурорськи строго, подивись, як обвинувач, подивися, як на чужого, подивися — і не пробач. Суд вчини над самим собою, оборонні забудь щити. Подивись, ніби щойно з бою, прапор втративши, виповз ти. Може, вирулиш на удачу, якщо зіб’єш башлик з пихи. Може, небо тобі пробачить незумисні бодай гріхи. А як вимолиш милосердя, розгрібаючи літ архів, то здригнеться душі осердя і запрагне правдивих слів. Шлях перейдено. Стислі строки в тебе, мислячий…

Read More

Наталія Горішна Крик Дощу

Душа болить… Болить оте, що, може, й не існує, Болить отак, як тіло не болить. Я відмахнутись пробувала: “Ну його…” Я наказати пробувала: “Цить!” А те, що жоден прилад не фіксує, — Пульсує, не вгаває ні на мить І порядкує долею, й керує. …Душа болить. О Боже, як болить! Вірю Вірю, що не все іще сказала, Вірю, що сказала не усім; Що коханням не відквітувала І не навтішалася твоїм. Вірю, що позбудемось страждання І згадаєм: у вінку садів Україна — це земля кохання, А не сиріт і невтішних вдів! Крик…

Read More

Петро ШКРАБ’ЮК. Вогні сигнальні

Ліхтарики О ні, не сплять мої думки дозорні, А міст наводять в рідну далину, Бо там брати і сестри необорні, Бо там і тут подвижники соборні — В історії гарячій на кону. І я не гаю часу у знесиллі, — Вступаю з ними поряд у борню. Вони мені такі родинно-милі, Бо на одній ми нерозлучній хвилі, Бо на одній ми лінії вогню. Прийдешнього салюти привітальні Ми перші розпізнали з висоти. І я на мoсті, на відтинку дальнім, Запалюю ліхтарики сигнальні, Щоб інші теж могли по ньому йти… Соборні присвяти жінкам-волонтеркам 1….

Read More

Василь РЯБИЙ: Вічномста

*** Чи є десь зло, якому б мстилося добро? Але добро від зла озлобленим буває. І не витравлюється вічний цей синдром, хоча, здавалось би, ознаки всі зникають. І древом нервів, наче землетрус, трясе, і дихають вогнем старих образ вулкани. І можна уявити, що та мить несе, якщо відкрилися і кровоточать рани. Не здобрувати від того добра лихого. Пересварилася до раю черга днів. І час осатанів, звертаючись до Бога: чому комусь дано усе, комусь нічого, одним тернові терни, іншим пух-дорога?.. Як помста і пробуджується лютий гнів. *** Буття поділене на смуги…

Read More

При чистім світлі слова Віталія Колодія

Олена ЛОГІНОВА, молодший науковий співробітник Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка Дощує тихо піднебесний дощ… Мої це сльози, друже, не тривож, Не трать мене, прошу тебе, не трать. Ось і зійде на всіх нас благодать. І ми помолимось за прощення усім, І ще останнє слово я повім: Любімо світ й себе самого в нім. Оці зворушливі та пророчі поетичні рядки Віталія Дем’яновича Колодія (1939—2017), стали епіграфом спомину до першої річниці від дня його відходу у далекі світи. 29 березня у Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка з ініціативи директора музею,…

Read More

При калиновій свічі, або Поет починається з болю

Петро СОРОКА Для означення внутрішньої сутності поезії Надії Кир’ян в українській літературі можна дібрати багато яскравих і промовистих епітетів, оскільки за ними стоїть високе і важке слово “доля”, але мені проситься одне — притишеність. Авторці чужі піар, самореклама і самовип’ячування. Її збірки проходять майже непоміченими для критиків і літературознавців, але не читачів. Про неї пишуть мало, вона не потрапляє у жодні поетичні обойми, однак справжня поезія не може залишитися непрочитаною. І хай при її калиновій свічі відтаюють душею і гріються тільки вибрані читачі, цього досить, щоб слово жило і проривалося…

Read More