Олесь ЛУПІЙ: «І віра в те, що серце гріє, і радість, що окрилить нас»

(Із поезій останніх років)   * * * Якщо цей світ колись загине, — Вогонь безжальний все поглине, — Навіщо, яблуне, цвітеш, Такі рясні плоди даєш? Мовчиш, не маєш що сказати?.. А що сказати може мати, Якій народжувати час? Допоки Всесвіт цей не згас, Їй набиратись сили треба, Триматися землі і неба, Холодну зиму перебути І знову розквіту сягнути, Щоб кожна гілочка яскріла Заманливо, рожево-біло Та дочекатися плодів І вже подумати тоді, Подумати про час трагічний… Та вірить хтось, що світ цей вічний: Так нині є, так має бути, І…

Read More

Петро СОРОКА Духовні рубаї

1 Єство безсмертним світлом зайнялось, Пишу не я, а мною пише Хтось. Це Добрий Дух, що кревно потерпає, Аби моє призначення збулось.   2 Якщо пишу, то значить і люблю, Сміюся й плачу, мучусь і терплю. І знаю: не помру, допоки в слово Останньої сльози не переллю.   3 Слова цвітуть, як папороть, вночі, Можливо раз у році. При свічі Тоді поети створюють шедеври, І сплять, немов убиті, партачі.   4 Люблю життя. І землю цю люблю. І хай мені, неначе королю, Господь готує трон в своєму Царстві, Цей світ…

Read More

Світлана БРЕСЛАВСЬКА: Дивна пісня про…

*** він запеклий такий як нічний Багдад і як п’ять стовпів мусульманської віри із застиглої крові і плоті солдат з величезними крилами та без шкіри   він хотів прочитати Талмуд і Коран він на Біблії клявся що буде жити та приходить щодня іловайська пора і оте проклятуще літо   розкажіть йому що вам наснилось вночі — шоколадні принади на таці Європи він гарячими гільзами в небо кричить і грудьми затуляє окопи   пригадайте як звали і як він жив парадигму шукайте в останньому слові   він такий як Багдад на…

Read More

Олена БОНДАРЕНКО: Жалі жалкіші по ночах

* * * Розгортаються крила досвітніх дерев до зорі, Перший подих полів на зорі обіймає бджолу… Здрастуй, рідна дорого в простім візерунку коліс, Твоя тепла ріка обіймає ізнову мене.   Твоя тепла ріка в голубих острівцях споришу, Темні хащі тернові обабіч твоїх берегів… Повернутись сюди, де на вітрі пливе ковила, Де на промені соняха квітне щаслива бджола.   Повернутись сюди, і прожити, як подих, життя, І лишитись навіки в родючому ґрунті оцім… Пташко серця мого, розгортаються крила дерев, Ворухнулась дорога, неначе в тумані ріка. 1980   * * * Рік…

Read More

Дмитро КРЕМІНЬ: “Полювання на янгола”

Ріка Геракліта Я тут стояв. Текла внизу ріка, Шалена хвиля билась о каміння. Гриміло небо громом літака. Текли віки, народи, покоління. Текла трава, немов зелений шовк, Чужої віри прапором безсмертним… І тут якийсь блукалець підійшов Із писаним о цей пейзаж мольбертом. — Тобі в цю річку двічі не ввійти. У цю ріку ти не ввійдеш і разу. Перенеси заблукані світи Фантазією в мезозойську фазу. Там філософський камінь на горі, А там — і хрест козацький на могилі. Нехай тобі засяють олтарі Церков козацьких, камені Мигії. Твоя дорога — шлях твій…

Read More

Дмитро ПАВЛИЧКО: “А ми народ, що народився з мови!”

 З нової книжки “Омела” * * * Антонич був хрущем на вишеньці зеленій, Рудою квіткою, котра бринить крильми; Хто б міг подумати, що він поміж людьми Постане, як титан, і Лемківщини геній? Він мало жив на цій землі благословенній, А Бог, що приїжджав у Горлиці саньми, Являвсь йому й казав: “Хоч серце надломи, Але яви свій край Європі і Вселенній!” І скинув він з душі провінції оброть, Засяяла над ним зірниця Кобзарева, І мова увійшла в його натхненну плоть. Від “Привітань життя” він ріс до “Книга Лева”, В його словах…

Read More

Валерій ГУЖВА Талісман

*   *   * Росте нова трава на випаленім лузі, і пам’ять, мов жива, здригається вночі, і сниться — майже так, як повний штоф п’янюзі, що, буцім, відтепер ти знаєш, що почім. Немов би сенс життя відкривсь тобі нарешті, і віднайшлась вона, загублена мета, і Ласло Керекеш, знайомець з Будапешта, як много літ тому, «Годь водь?» тебе пита. «Усе гаразд, старий», — відказуєш навзаєм, розпитуєш його, як жив увесь цей час — немов би стоїмо обидва на вокзалі, й прощальні поїзди вже подано по нас. «Що далі?» — не питай своєї…

Read More

Володимир Базилевський. Невловне соло таємниць

Подивися на себе збоку… Подивися на себе збоку зі шпиля своїх зимоліт. Подивися несхибним оком, конвоюй сам себе на звіт. Подивись прокурорськи строго, подивись, як обвинувач, подивися, як на чужого, подивися — і не пробач. Суд вчини над самим собою, оборонні забудь щити. Подивись, ніби щойно з бою, прапор втративши, виповз ти. Може, вирулиш на удачу, якщо зіб’єш башлик з пихи. Може, небо тобі пробачить незумисні бодай гріхи. А як вимолиш милосердя, розгрібаючи літ архів, то здригнеться душі осердя і запрагне правдивих слів. Шлях перейдено. Стислі строки в тебе, мислячий…

Read More

Наталія Горішна Крик Дощу

Душа болить… Болить оте, що, може, й не існує, Болить отак, як тіло не болить. Я відмахнутись пробувала: “Ну його…” Я наказати пробувала: “Цить!” А те, що жоден прилад не фіксує, — Пульсує, не вгаває ні на мить І порядкує долею, й керує. …Душа болить. О Боже, як болить! Вірю Вірю, що не все іще сказала, Вірю, що сказала не усім; Що коханням не відквітувала І не навтішалася твоїм. Вірю, що позбудемось страждання І згадаєм: у вінку садів Україна — це земля кохання, А не сиріт і невтішних вдів! Крик…

Read More

Петро ШКРАБ’ЮК. Вогні сигнальні

Ліхтарики О ні, не сплять мої думки дозорні, А міст наводять в рідну далину, Бо там брати і сестри необорні, Бо там і тут подвижники соборні — В історії гарячій на кону. І я не гаю часу у знесиллі, — Вступаю з ними поряд у борню. Вони мені такі родинно-милі, Бо на одній ми нерозлучній хвилі, Бо на одній ми лінії вогню. Прийдешнього салюти привітальні Ми перші розпізнали з висоти. І я на мoсті, на відтинку дальнім, Запалюю ліхтарики сигнальні, Щоб інші теж могли по ньому йти… Соборні присвяти жінкам-волонтеркам 1….

Read More