Про правду, кривду і Слово

Про правду, кривду і слово   Дмитро КРЕМІНЬ, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка, м. Миколаїв   Мова в кожного своя. Тож на свято рідної мови, встановлене ЮНЕСКО, гуманітарним підрозділом ООН із штаб-квартирою в Парижі, кожен етнос озивається своєю мовою, наріччям і діалектом, але на планеті Земля їх усе ще тисячі. В епоху глобалізації постали мови міжнародних комунікацій, мови ООН, і в Україні населення вчить англійську з дитячого садочка. Школи загальноосвітні й спеціалізовані, коледжі та ліцеї, гімназії та інститути, університети й академії — всюди вчать англійську, подекуди французьку та німецьку,…

Read More

Тамара ЯЦЕНКО: «Ролі, які мені потрібно зіграти, я зіграю»

Тамара ЯЦЕНКО: “Буде пісня, буде й хліб»   У Київському академічному Молодому театрі поставили виставу “Горе від розуму» за п’єсою Олександра Грибоєдова в перекладі Максима Рильського. Режисер-постановник — художній керівник театру, заслужений діяч мистецтв України Андрій Білоус. А роль Хльостової виконує народна артистка України Тамара Яценко. Сьогодні пані Тамара гість “СП». — Ви вперше граєте у виставі, створеній Андрієм Білоусом. Як із ним працювалося? — Найголовніше, коли ти розумієш режисера, а він знає, що від тебе хоче. Саме така співпраця була у нас з Андрієм Федоровичем. Я граю лише у…

Read More

Анатолій Гнатюк: “Держава це мова, культура, духовність”

“Анатолій Гнатюк цікавий у кожній виставі, бо він — яскравий артист, майстерно імпровізує у будь-якій ролі і навіть маленький епізод може зробити як постріл шампанського. І це прекрасно, і це запам’ятовується. Глядачі його дуже люблять. Цю любов він завоював своїм неабияким талантом і щоденною, наполегливою працею”, — писав Богдан Ступка. А народний артист України Анатолій Хостікоєв так сказав про свого колегу по сцені: “Анатолій Гнатюк миттєво стає улюбленцем аудиторії. Адже випромінює таку сильну енергетику, має такий акторський шарм, що притягує до себе глядачів. Це рідкісна якість для актора. Для нас,…

Read More

Валентина ДАВИДЕНКО: «Поезія дається, як колір очей, — назавжди»

— В Україні останнім часом побільшало “ренесансних особистостей”. Ось і Ви маєте кілька творчих іпостасей: поетеса, перекладачка, художниця. Журналістикою на мистецькі й публіцистичні теми заробляєте “на хліб”. Тож де берете час на все? І чи не доймає іноді думка, що “розкидаєтеся”? Яка ваша найбільша творча пристрасть? — Розкидатися не доводиться, людині відведено не так багато часу загалом, а тим паче тих годин, які хочеться присвятити улюбленому заняттю. До системності мене привчили батьки. Внутрішня дисципліна стала у нагоді на все життя, бо навіть у журналістиці довелося часто поєднувати багато ролей. Не…

Read More

«Стою у центрі родоводу»

На запитання Миколи СЛАВИНСЬКОГО відповідає відомий поет, лауреат Шевченківської премії Петро ПЕРЕБИЙНІС — Перебийніс — прізвище козацьке, глибинно українське. Яка його бодай прояснена генеалогія, і як розуміти Ваш рядок: “Стою у центрі родоводу”? — Моє прізвище — моя гордість. І не тільки тому, що воно таке історичне. Родове наймення — друге обличчя людини. Зрозуміло, що я з дитинства цікавився нашим прізвищем. До цього особливо спонукав мене дід Федось — міцний вусатий козарлюга. Він читав якусь “допотопну” книжку і вважав, що ми — прямі нащадки Максима Перебийноса-Кривоноса. І якщо вже говорити…

Read More

Іван ДЗЮБА і Атлантида Української Донеччини

Анатолій ЗАГНІТКО, публіцист   У Слові — життєвий простір Іван Дзюба народився 22 липня 1931 року на Донеччині в чарівному селі Миколаївка, з якого доля його вела спочатку з рідними батьками до Оленівських Кар’єрів (тепер Докучаєвськ), потім до Сталіно (Донецька), де навчався в Сталінському педагогічному інституті, а згодом — аспірантура в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка в Києві. Зі столицею України від того часу й до сьогодні пов’язане життя Героя України, академіка НАНУ Івана Михайловича Дзюби. Писати про талановиту особистість завжди складно, тому що чогось не буде враховано, щось…

Read More

«…Тяжке ярмо, покладене долею на плечі»

Ювілейні розмисли берегині українського слова на Придунав’ї, професора Галини РАЙБЕДЮК — Пані Галино, 9 липня придунайська зозуля накувала Вам дві п’ятірки. З яким настроєм зустрічаєте цю дату? — Щодо настрою, то я оптимістка. А дві п’ятірки зобов’язують не тільки мудро прозирати у майбутнє, а й чимало робити для цього, навіть “поза межами можливого”, як писав геніальний Франко. — Ваша мала батьківщина — славне Тернопілля! А як доля привела до Ізмаїла, чим зачарувало місто? — На Тернопіллі я народилася й зросла, а Ізмаїл — гартував дух. Із малою батьківщиною пов’язані найсвітліші…

Read More

Жінок не вчили любові до себе, і досі не вчать достатньо

Оксана Луцишина — письменниця, поетка, дослідниця творчості Бруно Шульца й Вальтера Беньяміна, авторка трьох збірок поезії, збірки оповідань і двох романів. Лауреатка кількох літературних премій, зокрема “Гранослова”, “Привітання життя”, премії Фундації Ковалевих. Народилася в Ужгороді 1974 року, пізніше виїхала на навчання у США, де захистила дисертацію з компаративістики. Як стипендіатка Фулбрайта стажувалася в Польщі. Викладає українську мову й літературу в Техаському університеті. — Фемінізм — це поняття світогляду чи поняття поведінки? Чого тут має бути більше — ідеї чи втілення? — Фемінізм — це радикальна думка, що жінка — це…

Read More

Виняток із правил: Марина ШАПОВАЛОВА

Неупереджений погляд на українські реалії крізь призму часу від нашої гості, члена Спілки письменників Росії, публіци­ста й письменниці Марини Шаповалової. Довідка “СП” Марина Шаповалова народилася у Таганрозі. “Мені подобається час мого народження, але ще більше подобається місце, — пише про себе письменниця. — Там, за рогом — будиночок Чехова, неподалік — дім Раневської, і до інших історичних місць рукою подати”. Саме тут письменниця ще в шість років написала свою першу книжку. “Ніхто мене не похвалив, — згадує вона. — Навпаки, порадили замість цієї дурниці зайнятися чимось корисним. І так — досі….

Read More

Віктор ПОГРІБНИЙ: «Найдраматичніший сюжет — моє життя»

Наш співрозмовник — Віктор Погрібний, поет, прозаїк, гуморист, публіцист, заслужений журналіст України, лауреат премій ім. І. Нечуя-Левицького, ім. Є. Маланюка, ім. Остапа Вишні. З 1969 р. — незмінний керівник обласного літературного об’єднання “Степ” (м. Кіровоград). Автор книжок із характерними назвами “Напис на шибці”, “Прости мій гнів”, “Жертовне вогнище”, “Серед українців”, “Царина”, “Маркове пекло”, “Гріх і честь”… Про стрижень свого життя Віктор Олексійович каже так: “Шевченко наситив серце моє з самого дитинства і вже до скону наповнив гнівом до несправедливості, до тих, хто гнітив українців. Тож сьогодні мені залишилося лиш кликати…

Read More