Спільний проект просвітян і краєзнавців Євген БУКЕТ Нещодавно вийшла в світ шоста книжка “Бібліотеки “Слова Просвіти” — “Духовні обереги рідного краю”. До неї увійшли публікації 2001—2011 років, об’єднані темою краєзнавства. Видання, на пошану світлого імені видатного українця, відомого державного і громадського діяча, академіка НАН України, Героя України Петра Тимофійовича Тронька (1915–2011), здійснене коштом Національної спілки [...][...]
Рубрика ‘Неопалима купина’
Вічна музика, створена серцем, натхненням і талановитими руками
Єдиний на Буковині та один із чотирьох в Україні музей гончарства розташований у селі Коболчин, що у Сокирянському районі Чернівецької області. Марія ВИШНЕВСЬКА, м. Чернівці Коболчин — осередок гончарства на Буковині Мабуть, не знайдеться в Україні такого населеного пункту, як Коболчин, де б гончарством займалася майже п’ята частина дорослого населення. Одним із продовжувачів гончарної справи [...][...]
ВИДАННЯ, ЩО ПРОЙШЛО КРІЗЬ РЕПРЕСІЇ
Чи можливо нині дослідникам історії сіл, селищ, малих міст України опублікувати свої розвідки не окремими книжками, видання яких часто потребує чималих коштів, а нарисами в спеціалізованому науковому виданні? Наш гість Олег Григорович БАЖАН — “Відмінник освіти України”, старший науковий співробітник відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України, кандидат історичних наук, заступник головного [...][...]
ВРУЧЕНО ПРЕМІЮ ІМЕНІ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО
Євген БУКЕТ 9 грудня в приміщенні Гуманітарного корпусу Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова Національна спілка краєзнавців провела пленум Правління, у рамках якого відбулося вручення щорічної краєзнавчої премії ім. Дмитра Яворницького. Лауреатом премії 2011 року став директор Волинського краєзнавчого музею, заслужений працівник культури України Анатолій Михайлович Силюк. Він автор низки наукових і науково-популярних публікацій з [...][...]
З ЛІТОПИСУ ВІТЧИЗНЯНОГО КРАЄЗНАВСТВА. РІК 2011-й
Із 1995 року одна з основних тем у часописі “Слово Просвіти” — історія населених пунктів України, доля їхніх мешканців. Наші постійні рубрики “Малі міста України”, “Очевидець і літописець”, “Доля на тлі історії”, “Родовід”, “Рідний край” присвячені висвітленню цієї теми. Від жовтня 2008 року, коли за постановою Кабінету Міністрів України Всеукраїнська спілка краєзнавців отримала статус національної, [...][...]
«РУССКІЙ МЄДВЄДЬ» З КОЗАЦЬКИМИ ВУСАМИ
Малописьменний селюк, котрий із розділових знаків знав лише крапки, що вже говорити про знання етикету, — аристократам як рівним подавав у вітанні два пальці для потиску, зводячи їх із розуму тим нечуваним нахабством. Ведмідь, що трощив у щирих обіймах кістки і позбавляв зубів — коли груба, безтямна сила починала клекотіти у нім, як розпечена лава… [...][...]
ТАЄМНИЦЯ САДИБИ ФОТІЯ КРАСИЦЬКОГО
Марина і Едуард КІРЮХІНИ Фото Олеся ДМИТРЕНКА Коли на Пріорку приходить вересень — оживають дивні образи нашого минулого. Якось по-особливому щемить серце і наводить на сумні, але світлі роздуми про вічне, про сутність існування людини на землі. Ця історична місцинка — народне та національне надбання, бо переплітається з іменами великих творців культури. Ось березовий гай, [...][...]
Портрет із присмаком чаю
Людмила Дехтярьова Листопад 1946 року, погода похмура й холодна, туман. Я прибігла зі школи, підкинула брикетів у грубу й зазирнула до кімнати. На дивані дрімає мама з хустиною на плечах, мабуть, дорогою змерзла, ще й натомилася. Раптом із груби повалив дим, і я відчинила двері на веранду. Серед сірого смогу вирізнилася чоловіча постать у довгій [...][...]
ПОСЛАННЯ З ІНШОГО ЧАСУ
Вікторія ЗУБАНЬ, завідувач Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа Коли береш у руки старі світлини, мимоволі охоплює дивне відчуття, ніби ти отримав послання з іншого часу. Вдивляючись у обличчя людей на пожовклому папері, намагаєшся осягнути: ким були вони на цій Землі? Як жили? До чого прагнули і про що мріяли? 1912 рік… [...][...]
«ПІДЕШ ТИ У МАНДРІВКУ СТОЛІТЬ З МОГО ДУХА ПЕЧАТТЮ…»
Марія КУЧЕРЕНКО Повз вікна нашого автобуса обабіч дороги миготить трипільський ліс. Перша осіння позолота ледь-ледь, ще несміло торкнулася листяних дерев. У далині засріблилася дніпрова гладь, зливаючись із важкими дощовими хмарами. Ми проїжджаємо повз вказівник “Музей”. Їзда заколисує, і уява крізь нудну осінню мжичку починає малювати дивні візії. Трипілля… aж лячно подумати, що десь тут близько [...][...]












