Ви чули мікс української народної пісні й найкращих зразків американської джазової класики, чи запальний рок-н-рол на баяні, під який просто не можна всидіти на місці?.. Ансамбль “Українські барви” може продемонструвати ще й не таку віртуозність. Вокально-інструментальний квартет із кларнета (Роман Кука), двох скрипок (Оксана Стебельська, В’ячеслав Філонов) і баяна (Михайло Кашук) щоразу дивує своїх шанувальників [...][...]

“Моя мета — продемонструвати країні, а особливо молоді, неповторний звук, безмежні можливості, красу та чарівність унікального народного інструмента — бандури”. З таким наміром прийшов на кастинг телевізійного шоу “Україна має талант” бандурист Ярослав Джусь. І йому вдалося довести журі це твердження. Ярослав — у півфіналі проекту. Лауреат всеукраїнських і міжнародних конкурсів, активний учасник багатьох фестивалів, [...][...]

Євген СТАНКОВИЧ Познайомився я з Олександром Яковчуком далекого 1971 року, коли мені його відрекомендував мій друг Ярослав Верещагін як молодого студента-композитора, що навчався у Київській консерваторії. Тоді я працював у видавництві “Музична Україна”, часу було обмаль, тому наші зустрічі з Олександром були випадковими — під час концертів або якихось інших музичних подій. Особисті контакти стали [...][...]

Вдесяте відбувся міжнародний “Тиждень освіти дорослих” в Україні за сприяння Інституту ціложиттєвого навчання ЮНЕСКО. Тема цьогорічного тижня — “Освіта для дорослих сучасної родини”. Учасники Тижня зустрілися з членами Європейської асоціації безпеки, відзначили День Батька — засновника київської “Просвіти”, видатного українського просвітянина Бориса Грінченка, провели наукові конференції, семінари та “круглі столи” в Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті ім. Григорія Сковороди, у столичних Скандинавській гімназії та Європейському університеті, Чернігівському вищому професійному училищі сфери побутового обслуговування, оглянули музеї Лесі Українки, Миколи Лисенка, Михайла Старицького, Пантелеймона Куліша, Ганни Барвінок, побували в козацькій столиці Батурині. Відвідали мистецькі заходи: концерти сестер Тельнюк, мистецький звіт творчих колективів Севастополя в Палаці “Україна”, театральні вистави. Надія КИР’ЯНУ Науково-методичному центрі аграрної освіти Міністерства аграрної політики України в Немішаєвому на Київщині, який очолює кандидат педагогічних наук Микола Хоменко, сприймають вихованців як членів великої родини. А сім’я чимала: 118 навчальних закладів І—ІІ рівня акредитації й 24 — ІІІ—IV рівня. Це 258 тисяч студентів і 17 тисяч педагогів.  Про здобутки й турботи колективу розповіла заступник директора Тамара Угнівенко. Вона вважає, що саме сільські діти — носії української традиційної культури і можуть багато зробити для її збереження. Нинішній світ непростий з його віртуальними мультимедійними засобами, зневагою до родинних традицій, поширенням алкоголізму, наркоманії, незареєстрованих шлюбів, появою одностатевих сімей тощо. Щоб уберегти від шкідливих впливів молодь, педагоги вивчають, чим діти цікавляться, кого хочуть наслідувати. Провели анкетування. Понад 90 % студентів написали, що для них авторитет — батьки і лише 6 % зазначили, що беруть приклад із педагогів. Причини різні, одна з них та, що працю педагога держава не цінує. Багато талановитих викладачів покинули роботу за фахом і пішли заробляти на базари, будови тощо. 28 % позитивно ставляться до незареєстрованих шлюбів. Це означає, що вони бояться відповідальності, не хочуть мати дітей. Нація деградує. У цій ситуації педагоги мають докладати величезних зусиль, щоб зацікавити дітей, спрямувати на добро. Центр над цим працює. Президент Ющенко ініціював весняну толоку. 100 тисяч студентів і викладачів щовесни підтримують цей почин. Аграрникам доручили закласти парк у Батурині. Педагоги зібрали відмінників навчання, підключили дорослих і посадили 1500 дерев. Три роки їх доглядають, підсаджують. Усе доросле населення було здивоване, з яким захопленням працювали студенти. Директор коледжу щороку звітує перед громадою Немішаєвого, на цей звіт збирається до 800 людей. Працює телефонна лінія довіри, на якій вихователь може відповісти на питання батьків. У навчальних закладах проводять цікаві вечори, організовують всеукраїнські спортивні ігри, традиційний фестиваль “Софіївські зорі”, де в гала-концерті беруть участь 400—500 студентів тощо.“Родзинка” НМЦ аграрної освіти — Музей українського костюма та писанки, що його ініціювала і ним опікується Тамара Угнівенко. У створенні музею взяли участь понад 50 колективів аграрних ВНЗ, дослідивши специфіку одягу своєї області ХІХ—ХХ століть. Першими на пропозицію Тамари Миколаївни відгукнулися директор Борщівського коледжу Ярослав Козій та його заступник з виховної роботи Наталія Волощук. Зі студентами вони за три місяці відтворили жіночий і чоловічий костюми Тернопільщини. Нині в музеї — костюми всіх областей. “По зернинці визбирували студенти характерні особливості строїв своєї місцевості, їхню кольорову гаму”, — пише Т. Угнівенко в передмові до книжки про музей. А з яким захопленням розповідає про ці народні шедеври Тамара Миколаївна відвідувачам! Це справді диво. Костюми мають типові елементи: сорочка, плахта, запаска, керсетка, спідниця, фартух, вінок, стрічки, намисто, очіпок, чоботи; для чоловіків — штани, свитка, шапка, але різного кольору, з різними візерунками, технікою вишивки, оздоблення. У костюмі кожна людина, не втрачаючи належності до нації й місцевості, водночас може виявити власну індивідуальність, адже багатство візерунків — нескінченне. Візерунки не лише прикрашають, а й мають сакральне значення: сприяють добробуту, захищають від злих духів. Кожна квітка у вінку дівчини має символічне значення: чорнобривці — щоб не боліла голова, ромашка заспокоїть серце, квіти яблуні й вишні — мамина любов. Коричнева стрічка — символ землі-годувальниці; жовта — ясне сонце; зелена — природа, юність і краса; синя й блакитна — небо й вода; оранжева — хліб; фіолетова — розум; малинова — щедрість душі; рожева — достаток. Український костюм — це ціла філософія, життєлюбна, світла й добра.Над цим Тамара Миколаївна спонукає замислитися кожного відвідувача музею, а особливо студентів, причетних до його створення. Адже відтворюючи костюми, вони розмовляли з бабусями й дідусями, носіями народної мудрості, переймали їхній досвід, додавали ідеї, розкривали мрії.А творча фантазія юнаків і дівчат просто буяє. В музеї представлено найрізноманітніші писанки: традиційні крашанки, дряпанки, крапанки, мальовані воском, мережані, сорокаклини, травлені, зернівки, мармурові, вишиванки, фаберже тощо і навіть “церква зі страусового яйця”. Творять студенти разом із викладачами, батьками, братами й сестрами красиві вироби зі скла, дерева, інших матеріалів, картини зі шкіри, навіть з фарбованої манної крупи. Вони не лише в музеї, ними прикрашені стіни Центру. “Ось виставка художніх робіт директора Іллінецького аграрного коледжу Вінницької області В. Пиндуса. Хіба ж у такого наставника діти не виявлятимуть творчих здібностей?” — пишається кадрами Тамара Угнівенко. А на завершення екскурсії знайомить із донькою Ольгою. Родинне виховання дало добрі плоди: Ольга пише вірші, співає, малює, шиє костюми для виступів.У Немішаєвому учасники “Тижня освіти дорослих” почули багато цікавого. Зокрема, Надія Білик, завідувач кафедри педагогічної майстерності Полтавського обласного Інституту післядипломної освіти ім. М. Остроградського, розповіла про роботу “Вихід школи на нову модель”. Наприклад, за її теорією, Каленівська школа функціонує як школа — краєзнавчий музей, де кожен клас — філіал музею, Великопавлівська готує юних фермерів тощо. У педагогічній діяльності також величезний простір для творчості, а головне — підхід до кожної дитини, щоб учні знайшли власну ділянку роботи, де їм цікаво.Народна артистка України Людмила Марцевич поставила завдання подолати ізоляцію високого мистецтва від суспільства, запозичити досвід Німеччини, де дітей з наймолодших класів привчають до серйозної музики, а з шостого учні відвідують шість уроків музики на тиждень. Їх навчають не лише співати, грати, а й слухати твори.Світлана Ситникова, ректор Мінського обласного інституту розвитку освіти (Білорусь) висловила захоплення тим, скільки роблять в Україні, щоб зберегти українську ідентичність. У Білорусі — двомовність, і це неправильно. Світлана Володимирівна зуміла й здивувати нас: у Мінській області 35 % обласного бюджету виділяють на освіту. Нам би так!Підсумок Х міжнародного “Тижня освіти дорослих” зробив Сергій Болтівець, голова Всеукраїнського координаційного бюро Міжнародної громадсько-державної програми “Освіта дорослих України”, заступник директора Інституту психології ім. Г. Костюка АПН України. Він зазначив, що без “Просвіти” була б неможлива незалежна Українська держава. Робота ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, Товариства “Знання”, щорічні “Тижні освіти дорослих” дуже потрібні. Українцям притаманні високі пізнавальні прагнення. Треба досягти того, щоб усі мали вищу освіту, працювали не лише з молоддю, а й зі старшим поколінням. Тільки тоді постане сильна, міцна, справедлива демократична держава. [...]

Кожен концерт народного артиста України Степана Гіги — це аншлаг і воістину свято душі. Разом із його піснями хочеться любити, вірити, плакати, сміятися, мріяти, сподіватися, прощати. У цьому переконалися жителі та гості селища Млинова, до яких із концертом завітав Степан Гіга. А про всенародну любов до артиста свідчить хоч би такий факт: одна із млинівчанок-прихильниць його таланту аж п’ять разів виходила на сцену, щораз даруючи співакові пишний букет троянд. Стільки квітів під час одного концерту від однієї особи, зізнається артист, він ще ніколи не отримував.  ЗавдЯки таким пІснЯм украЇнцІ повертаютьсЯ в УкраЇнуСтепан Гіга — перший з українських співаків, який отримав “золотий диск” із нагоди появи мільйонного примірника його аудіоальбомів. Це ще одне підтвердження всенародної любові. Зокрема, його “Яворину”, присвячену світлій пам’яті Назарія Яремчука, слухають усі, як національний гімн, — стоячи. Коли звучить його пісня “Друзі мої”, публіка по-справжньому здружується, кладучи одне одному руку на плече. А “Дорога до храму” спонукає задуматися над сутністю життя.  Щось схоже було й у Млинові, центральний майдан якого заради Гіги наповнився настільки, що, як кажуть, яблуку ніде впасти. А з цього велелюддя виокремлювалася симпатична молодиця, яка під час концерту раз по раз посилала свого чоловіка до квіткового магазину, щоб вручити букет народному артистові України.— Та що там п’ять букетів, наша сім’я готова “потопити” Гігу в морі квітів, — зізнається пані Надія. — Він на таку прихильність заслуговує.— Деякий час мені довелося жити в Італії, — доповнює дружину Василь Козачук. Їдучи туди, прихопив із собою диск із піснями Степана Гіги. Потім разом із земляками, які прийшли на гостину, слухали пісні. Одна із заробітчанок не витримала і каже: “Гіга мене настільки розчулив, що завтра повертаюся в Україну”.Лише один концерт — без “Яворини”— Приємно чути такі слова, — прокоментував почуте і побачене народний артист України. — Хоч, як на мене, не варто було чоловікові так витрачатися на пишні букети. Часом маленька польова квіточка вартує більше. Зрештою, найважливіше — щирість. У свою чергу намагаюся бути щирим, коли пишу й виконую пісні про любов, про жінок. Недавно почув одну прекрасну філософську фразу: “Якщо тобі щось дано безплатно, то безплатно його і віддай”. На її підтвердження наведу ще слова священика, який сказав: “Знаєш, Степане, а ми з тобою виконуємо однакову місію. Я виходжу перед олтарем і проповідую людям добро. І ти виходиш на сцену і проповідуєш людям добро. До церкви людей ніхто не заганяє. І на твої концерти також люди йдуть за велінням серця”. Звичайно, це високі слова. А за ними — відповідальність. Бо не маєш права донести до людського серця бодай краплину фальші. Усе має бути правдиво і щиро, що й намагаюся робити, як повелів Бог, від Якого — мій талант.— Ми зустрілися на самому початку бабиного літа. А перед тим у Вас концерти… Невже так і не знайшлося влітку часу на відпочинок?— Склалося так, що часу не було ні на море, ні на гори. Але артист повинен бути щасливим від того, що у нього бракує часу на відпочинок, що його всенького поглинає творчість. Щодо моєї творчості, то віднедавна пишу пісні для доньки Квітослави, заслуженої артистки України, й сина Степана. Невдовзі має вийти їхній спільний альбом. Дуже тішуся, що їхній спів полонить серця. Восени готуюся концертним туром містами України відзначити свій полудень віку. Планую також концерт у столичному Палаці “Україна”. Сподіваюся, що Бог мені допоможе у здійсненні цих планів-задумів і водночас у написанні нових пісень, якими артист повинен постійно поповнювати свій доробок. — Глядачі під час концертів просто вимолюють у Вас “старі” пісні, особливо “Яворину”, як трапилося сьогодні.— “Яворина” — особлива пісня. Вона написана на слова прекрасного поета Степана Галябарди, присвячена світлій пам’яті незабутнього Назарія Яремчука. Спочатку називалася “У райськім саду”. Під час одного з концертів за кордоном я не заспівав її, за що наразився на післяконцертне нерозуміння публіки. Водночас варто зрозуміти, що ця пісня пройнята сумом і печаллю, і не завше співзвучна з урочистостями. У такому випадку своє слово каже глядач. Приміром, у Млинові на святі люд почав навіть скандувати: “Яворину! Яворину!” Як тут відмовиш… Символічно: коли звучать перші акорди, всі піднімаються з місць і слухають стоячи. Це найдорожча данина пам’яті всім талантам, усім вірним синам України.Спілкувався Євген ЦИМБАЛЮК,Рівненська обл. З біографії Степана ГігиНародний артист України Степан Петрович Гіга народився 16 листопада 1959 року на Закарпатті. Навчався у Київській консерваторії. 1995 року вийшов перший сольний альбом співака “Друзі мої”. Згодом з’явилися ще два: “Вулиця Наталі” й “Троянди для тебе”. Саме альбом “Вулиця Наталі” став для Степана доленосним — 2002 року продаж сягнув мільйона примірників. Степан Гіга першим в незалежній Україні отримав “золотий диск”. 1998 року став заслуженим артистом України, 2002-го отримав звання народного артиста. 1989 року було створено гурт “Друзі мої”, з яким артист працює досі.Степан Гіга одружений, має двох дітей. Дружина Галина — колишній адміністратор Закарпатської філармонії, нині — директор студії звукозапису “GIGARecords”. Донька Квітослава і син Степан часто гастролюють разом із батьком, із сольними номерами, виконують пісні на його музику.  [...]