Ольга CАМОЛЕВСЬКА, кінорежисер, член НСКУ, НСПУ, лауреат міжнародних кінофестивалів та міжнародних премій 4 січня ми поминали видатного українського археолога, мистецтвознавця Миколу Омеляновича Макаренка, єдиного, хто не поставив свій підпис під актом руйнації Михай- лівського Золотоверхого со- бору. 4 січня були 80-ті роковини його розстрілу. Мого дідуся Антона Івановича Рихальського сталінські холуї розстріляли на 10 днів пізніше — 14 січня 1938 року. Він був молодшим за мене, нинішню, і спокійно міг би дожити до мого народження і пожити ще, і передати духовний досвід, так і не переданий… У серпні 1937 року…
Read MoreКатегорія: Авторська сторінка
Дуже хочеться в майбутнє зазирнути…
Ольга CАМОЛЕВСЬКА, кінорежисер, член НСКУ, НСПУ, лауреат міжнародних кінофестивалів та міжнародних премій Нещодавно моє серце зачепила невеличка заміточка про ремонт школи. …В одній із хутірських шкіл на Кубані робили ремонт. Ну, і що тут такого зворушливого? А те, що коли переставляли меблі, то у дальньому кутку шафи знайшли лист піонерів 1960-х, адресований школярам XXI століття. Півстоліття це послання пролежало законсервованим у літровій банці. Акуратним дитячим почерком на пожовклому листочку зі шкільного зошита виведено: “Ми, учні 1967—68 року, посилаємо Вам гарячий піонерський привіт! Шлемо Вам великі побажання у навчанні та праці!…
Read MoreАкадемік НАНУ Степан ПАВЛЮК: «Бог дасть віку і долі для України»
Національній академії наук України 2018го — 100 років. Директорові Інституту народознавства НАНУ академікові НАНУ Степанові Павлюку — 70. А Інститутові, який він очолює, — 25. Про те, як хлопчина із села Волосянка Сколівського району, що на Львівщині, йшов і дійшов до звання академіка, про те, якими науковими досягненнями у столітній ювілей НАНУ може похвалитися колектив Інституту народознавства НАНУ, в розмові з академіком Степаном Павлюком, з яким ми знайомі понад 40 років. “Ми змагались поміж собою передусім знаннями про свій край…” — Степане, то як академік вироставзростав? — У кожної людини…
Read MoreБіла і чорна робота інтелігенції
Галина ПАГУТЯК, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Щоб зрозуміти українську інтелігенцію, варто прочитати хоча б ці дві книги: “Талант” Степана Васильченка і “Хмари” Івана Нечуя-Левицького. Йдеться, певна річ, про ту інтелігенцію, яка перебуває у вічному конфлікті з колоніальною владою і зросійщеною інтелігенцією. Перебуває і зараз, і дуже часто стає предметом публічних насмішок і приватних нападів на задвірках, що не менш боляче. За те, що у ХХІ столітті, епоху глобалізації, займає безкомпромісну позицію: тільки національна держава дасть змогу Україні відродитись. Уточнюю: національні бізнес, дипломатія, освіта й культура. А оскільки…
Read MoreСто зів’ялих квіток
Галина ПАГУТЯК, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Підміна культури її сурогатом — нині дуже поширене явище. Настільки поширене, що вже навіть не дискутується сама можливість рівноправного співіснування масової, високої та альтернативної культур, такий вінегрет утворився. І багатьох це влаштовує, бо дає шанси кожному на якусь мить піднятися над загалом і отримати оплески. Я ще пам’ятаю настирливе просування думки, що в Україні нам потрібно негайно написати тисячі жіночих, кримінальних і детективних романів, які витіснятимуть іноземну літературу такого самого штибу. Що треба ледь не директивою закріпити примусове написання урбаністичної прози…
Read MoreПорожнє, холодне небо свободи
Галина ПАГУТЯК, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Несподівано для себе знайшла відповідь на одне питання: чому в нас так різко занепала культура і вигасає на очах суспільна свідомість. Знайшла в тому місці й у тому часі, які загалом не цікавлять ні істориків, ні письменників, ні інтелектуалів. Галицьке село другої половини ХІХ століття, коли вже помер Тарас Шевченко, а Іван Франко пішов до школи. Але не до парафіяльної в Нагуєвичах, а до сучаснішої в Ясениці Сільній, де ним опікувалася бабця-шляхтянка Кульчицька. Була й інша причина: нагуєвицька громада воювала з…
Read MoreПід одним прапором
Галина ПАГУТЯК, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Я заходжу в цю крамничку нечасто, але власниця мене вже впізнає. Дуже привітна жінка, я не чула, щоб вона з кимось розмовляла російською, хоч сюди заходять туристи з Кієва і Адєсси. Виявилося, що колись давно вона переїхала до Львова з Донеччини. І ось що я почула від неї. У шостому класі у них відібрали українські підручники: географію, фізику, математику, — і все замінили російськими. Діти плакали, бо не знали російської мови, їх ґвалтом, без жодних пояснень, позбавили права навчатися материнською мовою.…
Read MoreСильніший за Вангу і Мессінга
Олександр МИХАЙЛЮТА, автор книги “Дід Петро” За життя він допоміг понад 300 тисячам стражденних, допомагає й нині… П. Д. Утвенко , цілитель і ясновидець, відомий як Дід Петро із Дивина був феноменом. А Борис Олійник якось зазначив: «Він — великий захисник України… Було б правильним, якби книга про нього дійшла до кожної української родини. Його справа того варта». Йдеться про книгу «Дід Петро». Жив і лікував Дід Петро в своєму рідному селі Дивин Брусилівського району на Житомирщині. У нього бували перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький та вся тодішня верхівка…
Read MoreВидобування хрону
Галина ПАГУТЯК, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, м. Львів Вранці прокидаєшся і бачиш білі дерева, і думаєш, що то сніг. Нам, українцям, здається, що не лише людський світ, а й Усесвіт проти нас. Але тихо настала весна і трава дедалі вища й густіша. Вдень поліціянти розганяють сільських жінок, що повиносили свій нехитрий товар: петрушку, викопану з землі, з кволими жорсткими листочками, щавель, квасолю, буряки, і вже святково-обов’язкові хрін і букшпан. Часом десяток яєць і пляшку козячого молока. Смиренно стоять вони за базаром, готові спурхнути як перепілки на інше…
Read MoreПташині міста
Галина ПАГУТЯК, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, м. Львів Колись воно подасть мені знак: у сутінках раптом проступлять контури земляних валів, запіє півень, брязне засув на брамі, що зачиняється на ніч. Втім, у мене немає жодного сумніву, що між Хоросно і Деревачем було місто Лебедин. Про це розповів знайомий крає знавець, коли показував мені печерний храм, що втиснувся у землю, майже похований у ній. Ми з ним пообіцяли собі шукати всюди в документах і книгах згадки про Лебедин, але минуло два роки — і нічого. Місто зникло десь…
Read More