Закінчення. Поч. у ч. 5, 6 за 2018 р. Але Українська Народна Республіка проіснувала недовго, і відтак Роман Домбчевський та його дружина Ірина з дочкою Христиною переїздять до Стрия. Тут Ірина виступає у пресі як журналістка, а як громадська діячка вона закладає міське товариство “Просвіта” і працює в цій громадській організації, створює, як і в Миколаєві, бібліотеку. Її чоловік Роман Домбчевський пише і видає 1934 року книгу свого життя “Право вибору” — про таке ж право української мови, яке мають всі інші мови. Книгу доктора права кілька разів перевидавали, і…
Read MoreКатегорія: Першодрук
Степан ПУШИК. Нариси з історії Вікторова
Продовження. Початок у ч. 5 за 2018 рік Ще в Станиславові 17-річний гімназист із Вікторова знайомиться з першим професійним композитором Галичини, диригентом Денисом Січинським, бачить, у якій нужді перебуває цей великий талант-безхатько, і переконує батька запросити його на зиму до їхнього села, аби заснував церковно-світський хор і навчив сестру Олесю гри на фісгармонії, диригування. Щоправда, перебування Дениса Січинського у Вікторові обірвалося у підвесінні 1902 року, бо Олеся закохалася в свого учителя й диригента. Їй він присвятив свої нові твори, написані у Вікторові. Та мало хто знав, що до народження музичних…
Read MoreСтепан ПУШИК. Нариси з історії Вікторова
Південна околиця Галича — це нині село Вікторів, яке починається від Височанки і тягнеться до Перевізного броду на Лукві, де воно межує з Крилосом-Підгороддям, що має ще й стару назву Підгородь. У княжі часи в долішньому Вікторові діяли два монастирі — Миколаївський і Покровський. Село має велику й глибоку історію. Коли воно стало Галицькою Слободою, то 1568 року тут було півтора десятка дворищ. Вікторів, як і Галич, входив до Покуття, яке часто спустошували татари, турки, молдавани, а від 1772-го до 1918 року Галичиною володіла Австрія. Край тоді був на правах…
Read MoreПрижиттєві зображення гетьмана Івана Мазепи
Сергій ПАВЛЕНКО Шеф-редактор історичного журналу “Сіверянський літопис” Сергій Олегович Павленко – автор низки книг про Івана Мазепу та його оточення, укладач двох томів джерел про добу 1687—1709 рр. У 2017 р. видавничий дім “КМ Академія” видав його монографію “Військо Карла ХІІ на півночі України”. Багатолітній дослідник Гетьмащини, член “Просвіти” з 1990 р., щойно, у перед новоріччя, завершив написання нової книги “Прижиттєві зображення гетьмана І. Мазепи та його наближених”. Вона складається із 32 розділів, вміщує близько 250 ілюстрацій. Автор люб’язно погодився ознайомити читачів нашої газети з віднайденими ним унікальними знахідками, які…
Read MoreГанна ЧУБАЧ. Із книжки «Реліктові дерева»
Ганна Чубач — автор близько 60 книжок для дорослих і дітей, понад 300 ліричних пісень. Її вірші вже понад 15 років використовують як навчальний матеріал у шкільних підручниках. Вона — лауреат всеукраїнських літературних премій та міжнародної премії “Дружба”. Вірші поетеси перекладено російською, англійською, німецькою, чеською, болгарською, угорською, монгольською та іншими мовами. Замість передмови до віршів — коротке інтерв’ю з поетесою. Кор.: Пані Ганно, почнімо з Ваших літературних нагород. Цього року Ви отримали Державну премію імені Лесі Українки, прийміть мої щирі вітання. Ганна ЧУБАЧ: Дякую. У мене цікава історія з преміями.…
Read MoreПротирання дзеркала. Спогади
(Те, чого ви не прочитаєте в історії літератури) Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ У новій книзі відомий письменник згадує іменитих людей, яких йому пощастило зустріти в житті, подробиці різних подій. У його повістуванні переплелися різні настрої — від зрозумілої кожному ностальгії за безповоротно далеким й аж до веселих, сповнених вибухової сили комізму епізодів. Рясно проілюстрована книжка готується до друку у видавництві “Ярославів Вал”. Пропонуємо читачам “Слова Просвіти” фрагмент із книги “Протирання дзеркала”. Слава не всіх любить Світ людей, яких ти запізнав у студентській юності, звужується. Але життя не стоїть на місці. Тебе вже…
Read MoreТатарів
Дмитро ПАВЛИЧКО І У Вербіжі, в селі над Прутом, живе статечний господар, п’ятдесятилітній характерник Юрій Бордуланюк, знаний тим, що перелітає широке плесо ріки, ніби перескакує з берега на берег. Загадкова, самотня, літаюча людина. Вдівець. Має пару коней і двадцятилітнього сина Василя. — Тату, послухайте, маю щось важливе сказати. В селі буде ґвалт. З двох боків, із Коломиї та з Іспаса надійдуть німці. Буде облава. Хапати будуть молодь до рейху. Біда. Я нині мушу здемидіти. — Як то здемидіти? — Зникнути в гори. — Куди в гори, чого в гори, а…
Read MoreВоронятко
Дмитро ПАВЛИЧКО Юрій Вóрон, двадцятип’ятилітній кремезний киянин на милицях стоїть у коридорі шпиталю біля вікна. Білі халати мовчки проходять повз нього, помахом рук вітаються. Вони знають, він там стоїть спонадрана, а може, й звечора. Виглядає когось, хто повинен прийти й обняти його. Білим халатам кивком голови Ворон каже: “Дякую! Я є!” Його ліва стопа взута в черевик, а на правій, голій, металевій — нічого нема. Надворі весна. Черешні — маївки та абрикоси цвітуть, наче сяючі чистотою богородиці. Воронові здається, що вони для нього цвітуть. Абрикоси та черешні, думає він, так…
Read MoreТатарів
Дмитро ПАВЛИЧКО І У Вербіжі, в селі над Прутом, живе статечний господар, п’ятдесятилітній характерник Юрій Бордуланюк, знаний тим, що перелітає широке плесо ріки, ніби перескакує з берега на берег. Загадкова, самотня, літаюча людина. Вдівець. Має пару коней і двадцятилітнього сина Василя. — Тату, послухайте, маю щось важливе сказати. В селі буде ґвалт. З двох боків, із Коломиї та з Іспаса надійдуть німці. Буде облава. Хапати будуть молодь до рейху. Біда. Я нині мушу здемидіти. — Як то здемидіти? — Зникнути в гори. — Куди в гори, чого в гори, а…
Read MoreТатарів
Дмитро ПАВЛИЧКО І У Вербіжі, в селі над Прутом, живе статечний господар, п’ятдесятилітній характерник Юрій Бордуланюк, знаний тим, що перелітає широке плесо ріки, ніби перескакує з берега на берег. Загадкова, самотня, літаюча людина. Вдівець. Має пару коней і двадцятилітнього сина Василя. — Тату, послухайте, маю щось важливе сказати. В селі буде ґвалт. З двох боків, із Коломиї та з Іспаса надійдуть німці. Буде облава. Хапати будуть молодь до рейху. Біда. Я нині мушу здемидіти. — Як то здемидіти? — Зникнути в гори. — Куди в гори, чого в гори, а…
Read More