Прижиттєві зображення гетьмана Івана Мазепи

Сергій ПАВЛЕНКО Шеф-редактор історичного журналу “Сіверянський літопис” Сергій Олегович Павленко – автор низки книг про Івана Мазепу та його оточення, укладач двох томів джерел про добу 1687—1709 рр. У 2017 р. видавничий дім “КМ Академія” видав його монографію “Військо Карла ХІІ на півночі України”. Багатолітній дослідник Гетьмащини, член “Просвіти” з 1990 р., щойно, у перед новоріччя, завершив написання нової книги “Прижиттєві зображення гетьмана І. Мазепи та його наближених”. Вона складається із 32 розділів, вміщує близько 250 ілюстрацій. Автор люб’язно погодився ознайомити читачів нашої газети з віднайденими ним унікальними знахідками, які…

Read More

Ганна ЧУБАЧ. Із книжки «Реліктові дерева»

Ганна Чубач — автор близько 60 книжок для дорослих і дітей, понад 300 ліричних пісень. Її вірші вже понад 15 років використовують як навчальний матеріал у шкільних підручниках. Вона — лауреат всеукраїнських літературних премій та міжнародної премії “Дружба”. Вірші поетеси перекладено російською, англійською, німецькою, чеською, болгарською, угорською, монгольською та іншими мовами. Замість передмови до віршів — коротке інтерв’ю з поетесою. Кор.: Пані Ганно, почнімо з Ваших літературних нагород. Цього року Ви отримали Державну премію імені Лесі Українки, прийміть мої щирі вітання. Ганна ЧУБАЧ: Дякую. У мене цікава історія з преміями….

Read More

Протирання дзеркала. Спогади

(Те, чого ви не прочитаєте в історії літератури) Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ У новій книзі відомий письменник згадує іменитих людей, яких йому пощастило зустріти в житті, подробиці різних подій. У його повістуванні переплелися різні настрої — від зрозумілої кожному ностальгії за безповоротно далеким й аж до веселих, сповнених вибухової сили комізму епізодів. Рясно проілюстрована книжка готується до друку у видавництві “Ярославів Вал”. Пропонуємо читачам “Слова Просвіти” фрагмент із книги “Протирання дзеркала”. Слава не всіх любить Світ людей, яких ти запізнав у студентській юності, звужується. Але життя не стоїть на місці. Тебе вже…

Read More

Татарів

Дмитро ПАВЛИЧКО І У Вербіжі, в селі над Прутом, живе статечний господар, п’ят­десятилітній характерник Юрій Бордуланюк, знаний тим, що перелітає широке плесо ріки, ніби перескакує з берега на берег. Загадкова, самотня, літаюча людина. Вдівець. Має пару коней і двадцятилітнього сина Василя. — Тату, послухайте, маю щось важливе сказати. В селі буде ґвалт. З двох боків, із Коломиї та з Іспаса надійдуть німці. Буде облава. Хапати будуть молодь до рейху. Біда. Я нині мушу здемидіти. — Як то здемидіти? — Зникнути в гори. — Куди в гори, чого в гори, а…

Read More

Воронятко

Дмитро ПАВЛИЧКО Юрій Вóрон, двадцятип’яти­літній кремезний киянин на милицях стоїть у коридорі шпиталю біля вікна. Білі халати мовчки проходять повз нього, помахом рук вітаються. Вони знають, він там стоїть спонадрана, а може, й звечора. Виглядає когось, хто повинен прийти й обняти його. Білим халатам кивком голови Ворон каже: “Дякую! Я є!” Його ліва стопа взута в черевик, а на правій, голій, металевій — нічого нема. Надворі весна. Черешні — маївки та абрикоси цвітуть, наче сяючі чистотою богородиці. Воронові здається, що вони для нього цвітуть. Абрикоси та черешні, думає він, так…

Read More

Татарів

Дмитро ПАВЛИЧКО І У Вербіжі, в селі над Прутом, живе статечний господар, п’ят­десятилітній характерник Юрій Бордуланюк, знаний тим, що перелітає широке плесо ріки, ніби перескакує з берега на берег. Загадкова, самотня, літаюча людина. Вдівець. Має пару коней і двадцятилітнього сина Василя. — Тату, послухайте, маю щось важливе сказати. В селі буде ґвалт. З двох боків, із Коломиї та з Іспаса надійдуть німці. Буде облава. Хапати будуть молодь до рейху. Біда. Я нині мушу здемидіти. — Як то здемидіти? — Зникнути в гори. — Куди в гори, чого в гори, а…

Read More

Татарів

Дмитро ПАВЛИЧКО І У Вербіжі, в селі над Прутом, живе статечний господар, п’ят­десятилітній характерник Юрій Бордуланюк, знаний тим, що перелітає широке плесо ріки, ніби перескакує з берега на берег. Загадкова, самотня, літаюча людина. Вдівець. Має пару коней і двадцятилітнього сина Василя. — Тату, послухайте, маю щось важливе сказати. В селі буде ґвалт. З двох боків, із Коломиї та з Іспаса надійдуть німці. Буде облава. Хапати будуть молодь до рейху. Біда. Я нині мушу здемидіти. — Як то здемидіти? — Зникнути в гори. — Куди в гори, чого в гори, а…

Read More

«Україна — колиска цивілізації і Джерело Натхнення людства»

Тетяна МАЙДАНОВИЧ, письменниця, лауреат літературно-мистецької премії “Осіннє Золото” ім. Дмитра Луценка, науковий консультант презентованого видання Нещодавно у Кременчуцькому університеті ім. Михайла Остроградського відбулася презентація сформульованої одним реченням і обґрунтованої письменником Ігорем Моісєєнком у відповідному дослідженні — “Ідея Гармонії — Українська Національна Ідея” — філософської доктрини українства. Однойменне видання побачило світ 2016 року (Київ, “Дніпро”). Уривки з нього, що висвітлювали проблеми функціонування української мови, друкувалися 2016 року у “Слові Просвіти”, у липневих числах. Гості заходу — студенти, представники “Просвіти”, члени спілки літераторів “Славутич”, ветерани-“афганці” та ветерани сучасної війни з Росією. “Україна…

Read More

Іван КОРСАК. На розстанях долі

Іван КОРСАК На розстанях долі (уривки з роману)   14 Обачно ступаючи поміж могил, щоб часом на гілку суху не втрапити, Віра йшла попрощатися із Надійкою — завтра вона з вояками має далі іти. Густішала ніч по хмурному надвечір’ї, тільки на мить було розірвалися хмари та з-за них раптом зірка визирнула, зблиснувши неочікувано, і Вірі аж млосно на серці стало: то донечка моя привіталася… Тиша велика стояла на цьому тихому місці, тільки кажан інколи крилами прошурхотить над головою та зрідка хіба кількастолітній дуб заскрипить — чи то крекче від немочі…

Read More

Верховні млини. Уривок з нового роману Мирослава Дочинця “Мафтей. Книга, написана сухим пером”

Верховні млини Уривок з нового роману Мирослава Дочинця “Мафтей. Книга, написана сухим пером” Мирослав ДОЧИНЕЦЬ Загадаю загадку, закину на грядку; нехай моя загадка до літа лежить. Материна приповідка У долі один лик. Через тридцять-сорок літ ми неухильно набуваємо поличчя своїх родителів. Пробиваються їх риси і натура, як відлунок їх земного перебуття. У тиші мого серця ясною свічечкою мріє образ моєї мамки Мелани. Там мій отець і моя мати постійно борються за першину. …Від неї дуже файно пахло. Не раз я брався розгадати — чим? Доки до мене не дійшло: пахло…

Read More