Категорія: Постаті

Білоруській письменниці з Меджибожа — 125 літ Василь ГОРБАТЮК, письменник, директор Хмельницького обласного літературного музею   З густих зелених білоруських лісів дивовижною пташкою плине-летить до нас, в Україну, на Поділля, чарівне ім’я Зоськи Вєрас — з її тривалим, насиченим подіями життям, з її глибоким духовним і душевним світом, з її літературною творчістю. Письменниця, видавець, громадський та культурний діяч, ботанік, мовознавець, людина енциклопедичних знань — такою ввійшла вона в історію братнього народу. А почався її життєвий шлях на сучасній Хмельниччині, між течіями Південного Бугу й Бужка — у давньому Межибожжі, в…

Петро Григоренко, як і значна частина українців, ще в юності спокусився гаслами комунізму. Однак пізніше знайшов у собі силу не тільки звільнитися від цієї мани, а й повстати проти неї. Як і маршал Пілсудський, він “вийшов з червоного трамвая”, коли усвідомив, що цей трамвай котиться у прірву. І поставив собі завдання допомогти й іншим людям позбутися комуністичних ілюзій. Григоренко був не просто бунтівник. Він був стратег. Зрозумівши суть СССР як тоталітарної Імперії Зла, він вдумливо розробляв стратегію подолання цього зла. Петро Григоренко був першим представником совєтського правлячого класу, який ще 1961…

Віктор КОСТЮЧЕНКО Тичина — геніальний поет, активний учасник світового літературного процесу початку ХХ століття. Геніальним автор був проголошений (і справедливо) вже після першої своєї збірки поезій “Сонячні кларнети” (1918). Читачам старшого покоління його прізвище, звісно, відоме, бо вивчення радянської української літератури вони починали саме з Тичини. І майже невідоме читачам сьогоднішнім, бо вульгарні соціологи викреслили поета з літературного процесу, в якому він упродовж шістдесяти років брав активну участь і декларував: “Щоб жить, ні в кого права не питаюсь”. Насправді давалося це йому дуже важко… За час Незалежності ми провели дві…

Максим РИЛЬСЬКИЙ, правнук, голова родинного фонду “Троянди й виноград” Закінчення. Поч. у ч. 38 за 2017 р. Супроти селянських злиднів 22 травня 1861 року Тадей уже був серед тих, хто зустрічав труну з тілом Кобзаря під Києвом. Для української інтелігенції того часу перенесення праху Кобзаря в Україну стало поштовхом до зміцнення самоідентифікації та пробудження національної самосвідомості. У церкві Різдва Христового відслужили панахиду. Замість хору співали студенти-хлопомани Київського університету, Київської духовної академії та духовної семінарії. Проводжали члени Петербурзької громади та студенти-хлопомани. Тадей був серед них. Весна 1861 р. несла великі надії.…

Йосип МАРУХНЯК Фото автора Відзначаємо 150-річчя Осипа Маковея — українського поета, прозаїка, публіциста, педагога та громадсько-політичного діяча. Центром святкування стане місто Яворів, де він народився і провів дитячі роки. “Ми гайдамаки, ми всі однакі, Ми ненавидим вороже ярмо, Йшли діди на муки, підуть і правнуки. Ми за народ життя своє дамо”, — цю пісню нині вважають народною, а насправді слова і музику до неї написав Осип Маковей — надзвичайно обдарована особистість, адже він володів не лише словом, а й писав музику до своїх віршів, грав на багатьох інструментах, керував хором…

(Гімназія імені Івана Стешенка) Анатолій ЧЕРНОВ, Полтава Відразу після повалення самодержавства в Україні почався стихійний процес українізації школи, насамперед початкової, де навчалися переважно діти селян і робітників, а вчителями були такі ж вихідці з народу, як і учні. Необхідність українізації шкільної освіти полягало в тому, що стара школа була засобом русифікації українського народу, а питома вага в ній українців не відповідала національному складу населення. Отримавши за часів Центральної Ради можливість вільного державного розвитку, українська національна еліта з натхненною рішучістю розбудовувала нову українську демократичну школу. Рух за українську школу в за-…