Короваю красний, як на небі місяць ясний

Коровайний та сирний обряди на поліському весіллі Олександра КОНДРАТОВИЧ Полісся, зокрема й Волинське, — це той край, де ще збереглося багато що з вірувань, традицій, поглядів  наших предків на світ і самих себе, де крізь окремі прояви народної культури прочитується сива давнина, коли архаїка таїть у собі предковічні знання, які ми не завжди годні прочитати, а коли й прочитуємо, то це межує з відкриттям. Коровай — особливий, сакральний хліб, його ще називають святим, хоча, треба сказати, увесь хліб святий. Поет Іван Гнатюк стверджував, що  ненька, наділяючи його в дитинстві “окрайцем…

Read More

Родинні рецепти

Юрій ЛОГВИН, м. Київ Риба з льоком Коли розпочалося будівництво Канівської ГЕС, мені довелося малювати водолазів за роботою. Ходив водолазний катер щоранку до старих биків-опор ще довоєнного мосту. Командував катером Юхим Юхимович Щупак — чоловік поважний і досвідчений, десь родом із Херсонщини. Як казали його хлопці-водолази, із справжніх козаків-чорноморців. От у нього на катері я вперше й скуштував риби з льоком. Він рано-вранці, ще до рейсу, купив 2 кг риби. Вибрав одна до одної сріблястих червінок із кошика старої рибачки. Потім вибрав десяток помідорів. Походив перед купками цибулі. Зрештою спитав…

Read More

Валентина ПОПЕЛЮШКА: «Для мене кухня — як майстерня творча»

Каша із сокири   А зварю-но кашу із сокири, Щоб вечеря вийшла не нудна. Картоплин залишилось чотири, Цибулині сумно, бо одна.   У бульйоні з курячої спинки Хай упріє мисочка пшона. Дрібно тру чотири картоплинки, Капустину ріжу — запашна!   Згадую, колись моя бабуся Ставила в чавунчику у піч Страву цю, тому і не боюся Рідних невдоволених облич.   А вони у мене — дуже ласі, Як смакує —  ляскіт із-за вух… Бачу, кашка теж мені вдалася — І сокиру з’їли, і обух.   Може, це когось і здивує, та…

Read More

Манзарі, гижки та інші смакоти

Оксана ШАЛАК Я народилася в селі Оленівка, що на Вінниччині. До Могилів-Подільського над Дністром — рукою подати, 16 кілометрів. Саме тут, у Могилеві-Подільському, 1920 року, переїхавши до дочки Ізидори, Олена Пчілка звернула увагу на дивовижні неповторні розписи хатніх стін, коминів, одвірків, сволоків у довколишніх селах — справжній рай, у якому кожен почувався, як у квітучому саду… Подільська Наддністрянщина — земля благодатна і родюча: сади, де росте все — від вишень до персиків; городи, де знайдете і найсолодшу диню, і найгіркіший часник; пшеничні, житні, кукурудзяні, соняшникові поля… Зовсім малою я ходила…

Read More