Берегиня українського роду

Дмитро ПОЖОДЖУК, м. Космач У Михайла Вінтоняка на присілку Медвежому у Космачі народилося ще одне малятко. Вона була п’ятою дитиною в сім’ї з дванадцяти дітей. На українських землях знищував усе живе голодомор. 1933 рік косив українські села нещадно. А тут, на Гуцульщині, нуртувало українське життя. Хоч жили гуцули не в злиднях, але тяжко працювали і заробляли собі на прожиття. Отож і дитинка, яка народилася в Медвежому, мала шанси на виживання. Дівчинку охрестили і назвали Гафійкою. Рятувало сім’ю те, що мати її Ганна була знаною в селі кравчинею і кожен гуцул…

Read More

Юрчикові малюнки

Ольга ЯВОРСЬКА, Львівщина Юрчик любить малювати. Сяде за журнальний столик і творить дива. Малює осінь. Червлене листя закриває сонце, небо красується переливами розхристаних хмар, що переходять у червоні заграви на горизонті. Кілька разів пробував малювати сонячну Італію, маму на березі моря, але в нього нічого не вийшло. Італійські краєвиди здаються несправжніми, а в мами завжди сумні очі. Тоді Юрчик малює дощ. Небо плаче великими краплинами, що нагадують мамині сльози. — А як намалювати біль? — задумується хлопчик. І не знає. Посумувавши, малює улюблені мамині квіти: чорнобривці, жоржини, мальви. Кольорові метелики…

Read More

Кораблик щастя

Ольга ЯВОРСЬКА, Львівщина — Чому ти не хочеш говорити зі мною? Ти сердишся, що ми переїхали до вас? Тобі було краще жити самому? Дев’ятирічна Яринка сиділа навпроти Олексія і, підперши руками підборіддя, уважно стежила, як він, нахмуривши брови, шліфував шахові фігури. – Відчепися, ти мені заважаєш. — Завжди ти так. Я бачу, розумію — сердишся. І мама моя розуміє. — Ну коли ви такі розумні, то чому не підете з мамою туди, звідки прийшли? Яринка ображено надула губи, а через хвилину її личко знову прояснилося, і вона таємниче зашепотіла: “Ну,…

Read More

Про що мовчала стара світлина

Тетяна СИДОРЕНКО, Ніжин Приїхала в наше село одна великомудра та й каже: — Давайте я про вас усіх книжку напи шу. Ні, ну ви уявляєте? Про нас — книжку! Що про нас можна писати? Як жили та виживали, як зараз живемо та виживаємо? Як усі, так і ми. Що було з усіма, те й з на ми. Що ще можна писати? А вона вперта така, видно, давно це діло задумала. Не відступається: — Я сама знаю, що писати! Коли книж ка буде готова, то ще й не надякуєтесь! Ще й…

Read More

Щасливі

Андрій ГРУЩАК, Борислав—Дрогобич В Андрія Коцюби руки дуднять — і вдень, і вночі. Від роботи усякої. А її, тої роботи, стільки, що й до гробової дошки не переробиш. Зробив те, зробив друге — усе мало і мало. Здається, життя того не вистачить, аби її, роботу оцю, доконати. Не встиг Андрій і цигарку розпахкати, як господиня його до хати кличе: — Айно сюди, муже! — Як си, Андрусю, гадаєш? Може б нам якісь переміни зробити? Ну, в покої меблі місцями хоча б переставити, га? А в спальні — ліжка розвести? То…

Read More