Тарас АВРАХОВ: «Для єдиного в країні державного мовника частотного ресурсу нема»

6 лютого 2013 року головний редактор “Слова Просвіти” зустрілася із генеральним директором Національної радіокомпанії України Т. Г. АВРАХОВИМ, аби  транслювати йому запитання, з якими зверталися до редакції люди, стурбовані припиненням ефірного мовлення всіх каналів Національного радіо. — Тарасе Григоровичу, що нині переживає Національна радіокомпанія? Держава не хоче чи не може фінансувати й утримувати структуру, яка виробляє 100 % власного продукту і яка мала б покривати 100 % української території? Що трапилося? — У Вашому запитанні є відповідь. Реально ситуація на даний момент така: від 5 лютого припинено ефірне мовлення практично всіх каналів…

ЧИ ЗБУДУЄМО КОБЗАРЕВУ ЦЕРКВУ?

Десять років тому, 20 травня 2001 року, в переддень 140-річчя перепоховання Тараса Шевченка в Каневі, на могилі Кобзаря просвітяни виступили з ідеєю спорудження каплиці біля Тарасової гори. Міркували: якщо нас, українців, 70 мільйонів у світі, то, навіть невеликими пожертвами, зможемо звести не лише каплицю, а й гідну Кобзареву церкву — церкву єднання, церкву братолюбства, церкву власної перспективи. Ідею підтримали всі просвітянські й інші громадські організації, земляки з-за кордону, письменники, політики, тисячі українських громадян. То чому ж ще й досі не постала церква, в яку люди вклали і кошти, і душу,…

Євген ШЕВЧЕНКО: «В УКРАЇНІ НАС РОЗ’ЄДНУЄ РОЗУМІННЯ БАЗОВИХ ЦІННОСТЕЙ»

Чи збережений інтерес до споконвічного, автохтонного в Україні?! На це запитання відповідь доволі прозаїчна. Протягом років незалежності з етномистецької мапи зникли цілі історичні центри народного мистецтва, втрачено десятки тисяч високопрофесійних майстрів… Про ці та інші проблеми розповідає голова Національної спілки майстрів народного мистецтва Євген ШЕВЧЕНКО. — Як нині зберегти базові культурологічні цінності як основу української нації? Яка роль у цьому Національної спілки майстрів народного мистецтва? — Сьогодні, як і двадцять років тому, ситуація в культурі, мистецтві неспокійна. Бо наші так звані духовні лідери, які взяли на себе відповідальність за національне…

УКРАЇНА — ПОЛЬЩА: НЕДОСКОНАЛІ ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ У ПОВСЯКДЕННІ

Вони не такі, як ми… Польща — одвічно другий, крім російського (себто східного) цивілізаційний вибір України, країна-імперія і країна-домініон водночас. Історичний досвід України в чомусь подібний до польського, проте водночас між нами прірва. Вона поглибилася після прийняття Польщі до ЄС. Але це не географічна, а радше психологічна, культурологічна дистанція, що й досі відмежовує нас від Європи, хоча ще два-три століття тому українські землі частково належали до європейського ареалу. Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ, Києво-Могилянська академія, “Всесвіт” Ми відмінні, не такі, як вони. Поляки сентиментальні, зворушливі. А головне — вони люблять свою землю, шанують…

КАМО ГРЯДЕШИ, УКРАЇНО?

Закінчення. Поч. у ч. 49 за 2009 р. Ми, зачаровані словом “демократія”, здали в архів усі існуючі загрози для нас, молододержавників, ототожнивши це слово зі словом автоматичної рефлексії “мир”, не усвідомлюючи того, що Європа вже не один раз, підставляючи Україну, підставлялася сама. Уроки Веймарської республіки потрібно враховувати не лише українцям, а й росіянам, не забуваючи, що у них в підчерев’ї употужнюється неймовірної сили модернізований Китай.Планетарне співтовариство глобалізоване лише фактором часу, яке нараховує шість мільярдів сущих, розділене несамохітно мовами, культурами, релігіями, історіями; сущих, котрі не мають ані спільної шкали цінностей, ані спільного авторитету, ані загальної влади, живуть у відносному мирі. І кожна спроба переділу сфер впливу вкрай небезпечна. І будь-яка спроба зазіхань на моє право бути українцем, визначеним, ще раз нагадаю, самим Богом, є викликом Творцеві Світу. Ніхто не має мандата від Всевишнього на свою зверхність ані до мене особисто, ані до мого рідного слова, моєї культури, моєї нації. Поважайте наші права — адже це Ви на нашій, Богом даній, землі, а не навпаки… Хоча ми й запізнилися з відродженням своєї держави, але це не дає права фінансово-олігархічним колам ігнорувати Українську державу, послаблюючи цілеспрямовано всі її механізми, всі її правові засади. Ці кола є складовими транснаціональних угруповань, які прибрали до рук усі виробничі, всі аграрні, інформаційні сфери, і проектують всі політичні процеси, внаслідок яких в Україні все менше стає українського, гальмуючи усіма можливими засобами цілком природний потяг нації до самоідентифікації.  Але Господнього плану ніхто не скасовував і не скасує… І це стосується не лише нас, українців. Глобалізований світ рухається до поступового елімінування місця і ролі кожної держави. Космічного ж плану ніхто не спроможний відхилити. Тому бути собою є космічним заповітом. Сучасний глобалізований світ обтяжений нерозв’язуваними, здавалося б, суперечностями. Він вимагає при сучасному способі виробництва уніфікації стандартів життя, а також при уніфікації політичної системи нерівномірності розподілу цивілізаційних здобутків. Поглиблювана прірва між так званим золотим мільярдом і рештою п’ятьма мільярдами може спричинитися до неминучих зіткнень… Але це справа, яка немовби нас не стосується… Справді, для нас важливо, як нам зберегти свою самобутність, як повернути своє обличчя, прагнучи одночасно до уніфікуючих принципів єдиної Європи. Як нам, прагнучи стати частиною політичної Європи, зберегти своє духовне осереддя там? У цьому прискорюваному уніфікуючому, знеосіблюючому глобалізаційному процесові молодим державам буде важко захищати себе, якщо ми нині не подолаємо інерцію плавання за течією… Потрібно про це говорити на повен голос. Далі так тривати не може, панове претенденти на папаху. Думайте час від часу і про Україну. Мовно-культурний ландшафт ще ніколи не руйнувався так інтенсивно, як тепер. Виглядає, що наша доля — це безкінечний шлях випробовувань та трагедій… Ми мусимо усвідомити, що справді оцарилася нова постіндустрійна доба, де фактично сформований новий світогляд, нова економічна система, нові міждержавні стосунки, де домінують ті народи, які перетрансформувалися в нації, створивши в попередні сторіччя свої національні держави.Легітимізація української нації відбулася при її цілковитому обеззброєнні як у мілітарній, так і у всіх інших сферах — виробничій, аграрній, інформаційній, науковій, освітній… Нам, українцям, відведена роль віслюків, що біжать за жмутом сіна, який теліпається весь час перед писком: роль вічнодоганяючих і всезалежних…Європа постійно вимагатиме в України дедалі нових стандартів, а Росія завжди шантажуватиме, вимагаючи призупинення так званої українізації історії, культури, освіти, тобто в тих сферах, де найменше на сьогодні присутня “українізація”, без якої самоідентифікація немислима. Хоча наш національний дух ще не притлумлений остаточно, але економічно ми витиснуті з того поля, на якому здійснюється розподіл праці й ринків… Тому найактивніша українська людність шукає собі місця за межами України, де для них створені найдискримінаційніші умови. І незважаючи на ці обставини, українці як за межами України, так і в самій Україні доволі романтично трактують наше національне майбуття, тяжіючи один до одного і витворюючи самозахисні структури збереження своєї ідентичності, чому, власне, і були присвячені попередні парламентські слухання… Як ми пересвідчилися останніми роками, глобалізаційні процеси вписують усі держави в іншу систему координат, в інші економічні системи й умови існування. Нам просто необхідно усвідомити, що ніхто і ніколи не сприятиме нашому історичному вияву бути собою як на загальнонаціональному рівні, так і на індивідуальному. Ринок  співчуття не знає, конкуренція ні з ким не дружить. Соціальний дарвінізм — головний принцип існуючого світоладу. Великими і славними є не ті, хто успадкував тисячолітні культурні набутки, традиції, артефакти, а той, хто володіє статками і споживає найбільше благ. До критеріїв оцінки суспільств і націй не належать, на превеликий жаль, ані високий рівень духовності, ані загальнодоступна освіта, ані мистецьке різноманіття, ані категорії зла і добра, ані справедливості. Система ліберальних репресій якраз і стосується згаданих мною категорій, щоб притлумити надихаючі цінності або витіснити їх з великого національного простору у вузький, приватний, що, власне, і відбувається стрімко в новій Україні, де прищеплюється конформізм, впроваджуються масово в активні політичні періоди, аби проблеми “справедливості” чи “кривдності” були зняті з порядку денного, тому і стверджують, що п’ятирічної давності майданна самоідентифікація, мовляв, неможлива…Але я переконаний, що попри всі зусилля лібералів і русифікаторів скасувати національну ідентичність, яка вбирається з молоком матері, яка набуває статусу звичаєвості й створює вищу цінність, скасувати неможливо. Адже людині властиво за своєю природою стверджувати не тільки своє “я”, але і “ми”, і природно відстоювати в дихтомії “ми — вони”.Російська мова перетворилася на інструмент, хоч як це дивно, світового лібералізму, який прагне демонтувати колективну національну пам’ять, зруйнувати мовно-інформаційний український простір, знецінити, висміяти українські традиції. І зрозуміло, чому. Ця “так би мовити” культурна підсвідомість, на якій завжди відбувалась самоідентифікація, заважає впровадженню універсальної нової соціокультурної системи “купи—продай”. Адже не все купується і не все продається… Це те, що освячене сакралізованою пам’яттю. Тому і відбувається штурм наших духовних основ, тому і не існує українського кінематографа, своїх національних героїв, тому сакральні національні святині антикварізуються по маєтках безрідних скоробагатьків, які ніколи не підуть шляхами Ханенків і Терещенків, і ніколи не вживуться в утрачений культурно-історичний контекст. Для них цей антикваріат — не високі символи, а набір цінників. Прилучення до колективної культурної пам’яті, як стверджує О. Панарін, народжує героїв, а присуспільнення до спадків в індивідуальному вимірі — породжує антикварів як агентів постіндустріального ринку… Нація є охоронцем суспільної історичної свідомості, тобто власної колективної ідентичності, тому так репресуються всі ділянки, всі механізми цієї ідентичності. Тому ми маємо таке співвідношення на книжкових ринках: одна українська книжка до 10 російських… Тому Палац “Україна” задовго до Майдану перетворився на палац “Росія”, тому всі глянцеві щомісячники, щоквартальники всуціль не українські, тому всі електронні носії інформації, включно з DVD, як і мережа Інтернет, — не українські. Але енергія витісненої національної спільноти нікуди не зникає — вона стискається в квазари, нація — великий мовчун, яку відсунули, відчужили від системи сучасних комунікацій, монополізованих “галасливою меншістю”, для якої територіальної влади не існує. Планетарні сили звільнилися від простору, що і створило беззахисність глобального характеру.Як стверджує польський публіцист Ришард Капущинський (“Знамя”, № 10 за 2009 р., стор. 6): “Сучасна людина втратила почуття “безпечності”, втратила прихисток, де могла сховатися. В будь-якому місці її може сягнути якась сила, яку вона не спроможна навіть “ідентифікувати”.Глобалізується світ, відповідно глобалізуються і страхи, і загрози… Не хто інший, сам Джордж Сорос зізнається: “Раніше ми були впевнені в загальному правилі, що демократичні країни шукають миру. Після президентства Буша це правило більше не діє, якщо воно взагалі колись діяло”. (Газета “День”, 12 лист. 2009 р.). Отже, безпекові проблеми як міждержавні, так і міжособистісні — відкриті… Глобалізаційний простір вимагає глобалізованого контролю. І ми ще не усвідомлюємо, що сьогодні для загальнопланетарного контролю людства вже існують відповідні технології та глобальні інфраструктури, які з допомогою комп’ютерів і централізованого банку даних можуть здійснювати контроль над кожним сущим. Така можливість, як зазначає філософ Армін Різі, стане реальністю, коли персоналії всіх громадян і дані про їхні заощадження записуватимуть на мікрочипах. І приводом для переходу на таку технологію стане, наприклад, брак готівкових грошей в обігу. За таких умов жодна людина не зможе нічого: ані купити, ані продати без чийогось дозволу. Підстав для такого глобального контролю предостатньо. Фахівці називають шість найважливіших небезпек для світу. По-перше, це поглиблювана бідність у багатьох кінцях світу і пов’язана з цим деградація природного середовища. Адже на біжучий день вже понад 1,5 млрд людей не мають доступу до здорової питної води. Відповідне опустелювання супроводжує сучасну людину, адже вже третина Іспанії за останні два десятиріччя перетворилася на пустелю. До третьої категорії належать постійні міждержавні війни і громадянські конфлікти. До четвертої — поширення зброї, хімічно-біологічної, можливо, навіть ядерної. П’ята — організована злочинність, пов’язана з наркотиками і работоргівлею. Аж на шостому місці — загроза тероризму. Саме тому все більше виникає обґрунтування для такого тотального мікрочипового контролю. І теперішня світова фінансова криза є прелюдією до цього глобального проекту, мрія для тих, хто прагне оволодіти всім світом і хто нині найбільше говорить про “мир у всьому світі”…Отже, глобалізація передбачає числову ідентифікацію, себто практику глобального абсолютного заперечення Бога, що, зрештою, і підтверджує Божественне одкровення Івана Богослова, а саме так, “одкровенням” перекладається грецьке слово “Апокаліпсис”, згідно з яким люди світового прикінеччя матимуть відповідні (незримі!) накреслення на руці чи на своєму чолі… І я погоджуюся з думкою Арміна Різі, що ці пророцтва дивним чином збуваються… На доказ цього він наводить широке впровадження замість паперових анонімних грошей нових віртуальних: відтинками магнітних стрічок та мікрочипів…Підготовка до повної ліквідації готівки йде стрімкими темпами. Чим частіше люди користуються пластиковими картками, тим більш дивними, підозрілими і старомодними є ті, хто користується готівкою…Не буду широко розводитися на цю тему, яка є чи не найактуальнішою для всього людства… Висновок один. Новий світовий лад, який неухильно глобально впроваджується у світі, все-таки гарантує мир і безпеку, але за це треба дорого платити: своєю свободою, своїм людським, національним набутком, який з душею, з Божественною іскрою набувається через самоідентичність…Бог, як і людина, виноситься за дужки. Такий висновок процесу глобалізації. Отже, ми тепер уважніше придивлятимемося до того, що чинять з нами дві рівноправлячі сили як зовні України, так і зсередини: роблять нас безбатченками, іванами безрідними, руйнують нашу мову, культуру, освіту, історію. Тепер під цим кутом зору читайте “одкровення” і Д. Табачника… Проте нам своє робить, аби не сталося того, від чого застерігав свого часу великий російський письменник Ф. М. Достоєвський словами одного із героїв роману “Бесы” Петра Верховенського, в прізвище якого закладено відповідний зміст: ось що він каже (не дослівно) Ставрогіну: гори зрівняти — річ нехитра. Ми напустимо сум’яття , пияцтво, брехню,  та ще доноси і небачену розпусту. Ми кожного генія задушимо в пелюшках. О, наші — це лише ті, хто ріже і палить. Я всіх їх зрахував! Учитель, який глумиться разом з дітьми над їхнім Богом, їхньою колискою, — наш. Адвокат, який захищає освіченого вбивцю, — також наш. Адміністратори, літератори — о, наших багато, дуже багато, вони самі про це не знають! Ми лише одними голими ідейками переможемо! Їх, нечестивців, слуг диявольських, — за висловом митрополита Іларіона, — багато, але і нас немало. Та ще й не треба забувати, що з нами Бог. Ми існуємо у власному енергетичному полі, яке оброблялося тисячоліттями, плекаючи рідне слово, у власних традиціях і парадигмах. І тому рідне слово є для нас механізмом самоідентифікації. Домом буття нашого, і не такий уже й вузький наш культурний простір. Лише необхідна нова мовно-культурна політика з огляду на висловлені мною загрози, отже, потрібна і власна усвідомлена, а не стихійна, цілеспрямована політика розвитку українського слова, адже ми всі, українці, “логоцентричні”, обожнюємо слово і через нього самі певною мірою обожнюємося, бо змінюємося, стаємо самими собою, тобто самоідентифікуємось, уникаючи небезпечних мутацій, що можуть спричинитися і до “антропологічної кризи”, за висловлюванням відомої російської письменниці Олесі Ніколаєвої, яка на нещодавній зустрічі з прем’єром Росії сказала, що зараз відбувається в Росії “явне здичавіння і варваризація російської людини”. Найстрашніше те, що у нас, як і в Росії, у свідомості молоді замість естетичних, моральних парадигм, замість національних українських архетипів створюється “чорна дірка” невігластва, яку заповнюють каламуттю агресивного маскульту, що нав’язує свої стереотипи поведінки, свої сленги і слогани, свої рефлексії, виповнюючи їхні душі мерзенною безпросвітною пошлістю. Якщо й надалі так триватиме, то навіщо нам уже оця територія, яка сама себе не усвідомлює, не отямлює і мчить невідомо куди, територія, по якій нишпоритимуть нові варвари, куцодумні, із сутінковими душами? Проте цього ніколи не станеться хоча б тому, що ми озвучуємо існуючі в світі проблеми. Павло МОВЧАН 

НАША СИЛА —  В ЄДНОСТІ

Микола НЕСТЕРЧУК,заступник голови ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка,відповідальний секретарДнями відбулася звітно-виборна конференція Житомирського облоб’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка. Голова Святослав Васильчук  підбив підсумки роботи, сказавши, що у складі обласної “Просвіти” — 25 районних та міських об’єднань, 166 первинних осередків, до яких входять майже дві тисячі просвітян. Віднедавна значно активізували роботу Малинське, Житомирське, Андрушівське, Любарське, Черняхівське, Червоноармійське, Олевське районні об’єднання.Обласна влада підтримує окремі ініціативи облоб’єднання. Згідно з розпорядженням Житомирської ОДА, утворено постійний обласний комітет з питань мовної політики. Його очолює заступник голови ОДА М. Черненко. Такі самі комітети створено і в містах та районах області.Просвітяни Житомирщини долучаються до формування національної свідомості через засоби масової інформації. Окремі тематичні телерадіопрограми ведуть досвідчені просвітяни Марія Масловська, Інна Бондарчук, Леонід Махорін, Святослав Васильчук.Голова Бердичівського райоб’єднання Петро Костюк акцентував на важливості патріотичного виховання дітей та молоді. Робота освітян і просвітян має бути єдиною, вона спрямована в майбутнє. Особливо маємо берегти сільську школу.Проблемам збереження села, звичаїв, традицій, української культури присвятили виступи голова Радомишльської “Просвіти” Віктор Міхненко та професор Житомирського державного університету ім. І. Франка Станіслав Пультер. Про форми використання місцевого матеріалу в проведенні національно-патріотичної роботи розповів голова Малинської районної “Просвіти” Богдан Лісовський.Позитивно відгукнувся про співпрацю обласної “Просвіти” з обласною владою начальник управління внутрішньої політики і зв’язків з громадськістю Житомирської ОДА Микола Сюравчик. Зокрема він зазначив, що ініціативу “Просвіти” влада підтримує насамперед у проведенні свят: Дня Соборності, Дня Героїв Крут, Дня української писемності та мови, відзначенні ювілейних дат провідних діячів української культури.Гостро критикував місцеву владу представник Олевської делегації “Просвіти” Микола Брацюнь, зокрема щодо дотримання чинного мовного законодавства. Просвітяни не можуть стояти осторонь антиукраїнської діяльності агресивних проросійських організацій, які руйнують душі українців і нашу державність. Влада має рішучіше реагувати на масові вияви втручання в інформаційний простір країни.Делегати зосередили увагу на проблемах сьогодення. Ішлося про те, як їх подолати, які форми і методи діяльності просвітянам слід використовувати в нинішній ситуації.Промовці дійшли висновку, що потрібно працювати на захист своєї ідентичності, національних інтересів. А тут основне місце посідає утвердження української мови як державної. Маємо бути в авангарді будівництва Української держави. Лише створене власними руками й розумом стане основою життя української спільноти.Праця разом, однією потугою — підґрунтя нездоланності нації. Задля цього потрібно якісно зміцнювати організаційну структуру “Просвіти”. Щоденна просвітницька робота, залучення до “Просвіти” активних людей, донесення правди про ситуацію в Україні — ось ті засади, яких повинні дотримуватися просвітяни. Ми маємо велику силу, і якщо діятимемо разом, нарощуватимемо свої лави, — матимемо позитивний результат.Питання сплати членських внесків як дієвої форми організаційного зміцнення об’єднань “Просвіти”, на жаль, залишилося поза увагою. Але це невід’ємна складова організаційної структури об’єднань. Без мінімальної фінансової бази неможливо забезпечити виконання статутних завдань “Просвіти”. Ми змушені виконувати цю роботу, щоб зберегти незалежність у діяльності й вести повноцінну просвітницьку роботу. Наші первинні осередки “Просвіти” мають стати українськими твердинями. Тож активно і непоступливо борімося за власну мову, гідність, самих себе. Світ поважає сильних, насамперед сильних духом, розумом і вірою. І ми, українці, все це маємо. Про це свідчить наша історія. Нас не змогли знищити ані винародовлення Голодомором, ані агресивні антиукраїнські режими. Отже, слід не опускати рук і не падати духом, без метушні працювати на Україну. Наша сила — у нашій мові.В Ухвалі 9-ої звітно-виборної конференції Житомирського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” зазначено, що хоч статус української мови як державної виписано у Конституції України, проте досі статтю 10 порушують не лише приватні підприємства різних профілів, а й державні органи. Особливо це стосується засобів масової інформації — і приватних, і державних. Більшість газет, журналів, книжок у нас видають російською мовою. Більшість програм на телеканалах — також російськомовні. Особливо непокоїть стан української пісні. Вона майже зникла з радіопередач короткохвильових радіостанцій, які нині повністю окупували наш ефір. Зате скрізь нав’язливо звучить російська попса — низькопробна вульгарна какофонія. Слухачеві нав’язують думку, що чуже — це і є своє.У кожній області при державних телерадіокомпаніях є посада представника Національної компанії телебачення і радіомовлення, який має наглядати за дотриманням мовного законодавства місцевими радіостанціями та телестудіями. Але ті представники зовсім не виконують своїх обов’язків, не впливаючи на мовний стан місцевих ЗМІ. Осторонь цього стоять і відповідні служби обласних адміністрацій, не бажаючи відстоювати інтереси держави.Конференція звернула увагу органів влади області на те, що без утвердження державної мови в усіх сферах життя суспільства не можна говорити про нормальне державне будівництво, глибоке вивчення правдивої історії, культури, традицій та звичаїв свого народу, і як результат — виховання громадян, особливо молоді, в дусі українського патріотизму, пошани до рідної мови, літератури, вікових духовних цінностей. А це роблять інші держави, які високо цінують власну самобутність, національне обличчя, неповторність.Конференція переобрала головою Житомирської обласної “Просвіти” на новий термін Святослава Васильчука. Обрано раду, правління, контрольно-ревізійну комісію обласного об’єднання та делегатів на VIII з’їзд ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка.9-та конференція просвітян Житомирщини завершила роботу з вірою в активізацію просвітницької роботи та утвердження української України.